8 Конструкції суміщених дахів
Основными элементами совмещенной крыши являются настил, утеплитель, пароизоляция и кровля.
Совмещенные крыши: а, б - невентилируемая; в - вентилируемая; 1 - защитный слой; 2 - рулонный ковер; 3 - стяжка; 4 - термоизоляция; 5 - пароизоляция; 6 - вентилируемый канал; 7 - несущая конструкция; 8 - отделочный слой.
Настил устраивают из железобетонных крупноразмерных плит различного вида. Пароизоляционный слой в виде одного или двух слоев рубероида или пергамина на мастике предусматривают для защиты теплоизоляции от увлажнения водяными парами, проникающими со стороны внутренних помещений. В качестве утеплителя применяют плитные и сыпучие теплоизоляционные материалы. Поверх теплоизоляции делают выравнивающий слой (стяжку) из цементного раствора. По стяжке устраивают кровлю. Ее выполняют из рулонных кровельных материалов в несколько слоев. Наклеивают их на холодную или горячую мастику. Для защиты гидроизоляционного ковра от повреждений делают защитный слой в виде насыпок из песка или мелкозернистого гравия, втопленного в верхний слой мастики, или слоя рубероида.
Невентилируемые крыши монтируются из сплошных или многослойных панелей. Изготовляемые в заводских условиях такие панели герметизируются наклейкой по верхней поверхности гидроизоляционного ковра, а снизу и по контуру панели — нанесением слоя окрасочной пароизоляции. Частично вентилируемые крыши имеют в материале панели поры или каналы, расположенные в верхней толще панели. Вентилируемые крыши имеют сплошные воздушные прослойки, осушающие покрытие зимой и предохраняющие его от перегрева солнечными лучами летом. Высота воздушной прослойки 200...240 мм. Конструкция совмещенной крыши состоит из нескольких слоев материалов (см. рис. 7):
-несущий элемент, например, железобетонная плита, которую снизу отделывают под потолок помещения верхнего этажа;
-пароизоляция из одного или двух слоев рубероида на мастике;
-утеплитель — плиты ячеистого бетона или засыпка из керамзита, шлака и подобных высокопористых материалов;
-кровля из рулонного материала, выполняемая из рубероида, толя и т.п.;
-защитный слой, выполняемый из мелкого гравия или просеянного шлака, втопленного в окрасочный слой битума.
При невентилируемой крыше по утеплителю устраивают стяжку из цемента. Если крыша невентилируемая, стяжка по утеплителю выполняется из цементного раствора. Ограждение крыш состоит из стоек и подкосов и имеет вид поставленной вертикально стальной решетки. Стойки и подкосы имеют внизу отгибы — лапки, которыми они опираются на крышу. Крепление ограждений производится глухарями, забиваемыми в обрешетку кровли через отверстия в лапках стоек и подкосов. Парапеты устраиваются в виде сплошной каменной стены с отверстиями у мест расположения водосточных труб.
9. Уніфікація, типізація та стандартизація в будівництві. Модульна координація розмірів, основні положення та правила прив’язки конструктивних елементів до розбивочних осей.
Курс на стандартизацію будівництва пов'язаний з максимальним застосуванням збірних виробів заводської готовності. Зрозуміло, безмежного кількості таких виробів бути не може. Потрібні обмеження форм і розмірів цих виробів, кількості їх типів і т. п. Виконання таких умов неможливо без проведення робіт по типізації і в кінцевому підсумку по стандартизації виробів. Типізацією називають технічний напрямок у проектуванні та будівництві, що дозволяє багаторазово здійснювати будівництво як окремих конструкцій, так і цілих будинків і споруд на основі відбору таких проектних рішень, які при експериментальному застосуванні виявилися кращими і з технічної, і з економічної, сторони. Відповідні проекти таких рішень називають типовими. Типовими бувають проекти окремих будівель або споруд, проекти блок-секцій житлових секційних будівель; уніфікованих секцій одноповерхових промислових будівель, окремих конструктивних елементів. Впровадження типових проектів цілих будинків в масову забудову, розпочате в 50-х роках, триває і в даний час, але визнано більш перспективним напрямок, при якому будівля комплектується з типових збірних конструкцій і деталей, з тим щоб масова забудова була б максимально індивідуалізована. В даний час розроблено і перевірено на практиці значне число збірних виробів (колони і ригелі каркаса, плити перекриттів, сходові марші і т. п.). Вони об'єднані в каталоги, і їх застосування обов'язково в межах регіону. Розроблено метод використання виробів таких каталогів, названий методом єдиного каталогу. Коротко суть цього методу полягає в тому, що в межах регіону всі будівлі і споруди проектуються з обов'язковим застосуванням основних несучих: конструкцій каталогу в різних комбінаторика наборів цих виробів. Елементи фасадів допускається застосовувати як типові, так і спеціально запроектовані. При такому підході до проектування є всі підстави індивідуалізувати масову забудову, не знижуючи ступеня її індустріалізації (більш докладно про цей метод див. гл. XIV). Застосування методу можливо в тому випадку, якщо промисловість регіону випускає вироби забезпечуючи їх взаємозамінність і універсальність. Під взаємозамінністю розуміється можливість заміни одного виробу іншим (або декількома іншими) без зміни параметрів будівлі. Наприклад, взаємозамінні плити перекриттів однієї і тієї ж довжини, але різної ширини (2400 і 1200 мм - загальна ширина двох плит дорівнює ширині однієї). До взаємозамінним параметрів належать також матеріали виробів і їх конструктивні рішення.
Під універсальністю ж розуміється можливість застосування одних і тих же виробів або деталей для будинків різних видів і призначення. Наприклад, для будівель виробничих і цивільних. Найбільш довершені і якісні в технічному відношенні типові вироби, відібрані після багаторазового їх виготовлення та впровадження, стандартизують, тобто перетворюють їх в стандартні будівельні елементи, обов'язкові для застосування при проектуванні і будівництві. На ці вироби випускаються ГОСТи (державні загальносоюзні стандарти), в яких встановлені строго певні розміри, форма виробів, вимоги до їх якості, технічні умови на їх виготовлення і т. п. Приклади ГОСТів, які отримали вже масове впровадження в практику: на вікна, двері цивільних, виробничих будівель, на перемички, фундаментні блоки і т. д. Для того щоб здійснювати роботи з типізації і стандартизації деталей і конструкцій, необхідна попередня робота з уніфікації їх параметрів. Уніфікацією називається встановлення доцільною однотипності об'ємно-планувальних і конструктивних рішень будівель і споруд, конструкцій, деталей, обладнання з метою скорочення числа типів розмірів і забезпечення взаємозамінності і універсальності виробів. Уніфікують: розміри конструкцій і деталей; нормативні корисні навантаження і несучу здатність несучих конструкцій; основні властивості готових конструкцій (тепло-і звукоізоляційні для фасадних панелей, теплоізоляційні для легкобетонних, плит і т. п.). Основою для уніфікації і стандартизації геометричних параметрів служить модульна координація розмірів у будівництві (МКРС). Основні положення МКРС (відповідно до стандарту РЕВ 1001-78) представляють собою правила координації (узгодження) розмірів об'ємно-планувальних та конструктивних елементів будівель і споруд, їх елементів, будівельних конструкцій та елементів обладнання на базі модуля.
Модульна координація розмірів у будівництві (МКРБ) повинна здійснюватися на базі модульної просторової координаційної системи і передбачати переважне застосування прямокутної модульної просторової координаційної системи. Основний модуль є основною одиницею розміру в модульній координації. позначається буквою М і дорівнює 100 мм. Для визначення координаційних розмірів об'ємно-планувальних і КЭ, будівельних виробів, обладнання, а також для побудови систематичних рядів однорідних координаційних розмірів можуть застосовуватися додатково до основної модульної сітки похідні мультимодульні сітки, в яких розмір є кратним основному модулю. Укрупнені модулі мають розміри 3М, 6М, 12М, 15М, ЗОМ, 60М і відповідно дорівнюють 300, 600, 1200, 1500, 3000, 6000 мм; Розташування і взаємозв'язок конструктивних елементів необхідно координувати на основі модульної просторової координаційної системи шляхом прив'язки їх до координаційних осей.
ЕМС: Для производственных зданий, так же как и для гражданских, применяют единую модульную систему размеров строительных конструкций, изделий и деталей, объемно-планировочных и конструктивных решений, а также членения зданий на отсеки, пролеты.
Для назначения высоты зданий используют единый укрупненный модуль 300 мм (3М) или 600 мм (6М). Ширина и длина промышленных одноэтажных зданий и сооружений должна соответствовать укрупненному модулю 6000 мм (60М), при котором ширина зданий (в осях) или его частей (пролетов) может быть 6,0; 12,0; 18,0; 24,0; 30,0; 36,0 м, а длина 12,0; 18,0; 24,0 и т. д., кратные 6 м. Расстояния, между несущими конструкциями также назначаются кратными 6000 мм. В результате расстояние между несущими колоннами, фермами покрытия составляет 6,0 или 12,0 ми как исключение 18,0; 24,0 м и более. Соответственно этому размеры конструкций: ферм 12,0; 18,0; 24,0; 30,0; 36,0 м, балок 6,0; 12,0; 18,0 м, плит покрытий 3,0; 6,0; 12,0; 18,0 м. В жилых зданих принят ряд модульних размеров :1,2;1,8;2,4;3,0;3,6-6,0. Высота жилых помещений не менее 2.5м. В общественных зданих -1,2;2,4;3,6;4,8;6,0;7,2;9,0;12,0;15,0;18;24.
Высоту от пола до низа несущих конструкций покрытия на опоре можно принимать от 3,0 до 6,0 м кратно 0,6, а от 7,2 до 18 м кратно 1,2 м. В зданиях с ручными мостовыми кранами допускается также принимать высоту 6,6;7,8;9,0 м.
Планировочные решения и конструкции многоэтажных производственных зданий, а также одноэтажных С/х имеют, размеры кратные 3000 мм, т. е. 6,0; 9,0; 12,0; 15,0; 18,0; 21,0 м.
Строительство производственных зданий благодаря унификации габаритных схем осуществляется в основном с применением типовых колонн, подкрановых балок, стропильных и подстропильных ферм и балок, плит покрытий и перекрытий, стеновых панелей и блоков. Это позволяет обеспечивать стройки деталями и конструкциями заводского изготовления и на этой основе максимально индустриализировать производство строительно-монтажных работ, постепенно превращать процесс возведения зданий и сооружений в механизированный процесс сборки (монтаж). При привязке КЭ к разбивочным осям применяют след. Термины: номинальный (модульный)-обозначают проектное расстояние между модульными разбивочными осями или условный размер КЭ, включающие соответствующие части швов и зазоров. Конструктивный размер- проектный размер КЭ стр. изделия или оборудования, отлиающийся от номинального на величину нормативного зазора. Натурный размер- фактическое расстояние между осями здания или фактические размеры его частей .
Модуль - розмір, умовна одиниця, що застосовується для такої координації. МКРС обов'язковою для застосування не тільки в межах СРСР, а й у всіх країнах соціалістичної співдружності. Суть МКРС в тому, що всі розміри обсяг но-планувальних} конструктивних та інших елементів будинків і споруд повинні бути кратні модулю, названому основним, - розміром, прийнятому за основу для призначення інших, похідних від нього модулів. За величину основного модуля, позначеного М, прийнятий розмір 100 мм. Крім основного вводяться також похідні модулі: укрупнені (мультімодулі) і дробові (субмодуль). Укрупнені модулі: 60М (6000 мм); ЗОМ; 12М; 6М (600 мм); ЗМ; 2М (200 мм) *. Дробові модулі: 1/2М (50 мм); 1/5М (20 мм); 1/10М (10 мм); 1/20М (5 мм); 1/50М (2 мм); 1/100М (! мм). Призначення похідних модулів - обмежити кількість застосовуваних або в разі потреби допускаються розмірів при проектуванні, що підвищує ступінь уніфікації геометричних параметрів, Укрупнені модулі потрібні для призначення об'ємно-планувальних параметрів основних елементів будівель (ширини, довжини, кроку, прольоту) та великих конструкцій.
При цьому керуються такими правилами: чим більше величина параметра основного елемента будівлі, тим більше величина укрупненого модуля (табл. 1.4). Дробові модулі також сприяють обмеженням при призначенні розмірів відносно невеликих конструктивних елементів-товщин плитних і листових матеріалів і т. п., а також для координації цих розмірів між собою. Застосування МКРС в першу чергу здійснюється при встановленні розмірів між координаційними осями будівель і споруд. Так називаються осьові лінії, уздовж яких розташовуються основні несучі конструкції (стіни, колони). Відстань у плані між координаційними осями будівлі в напрямку, відповідному розташуванню основною несучою конструкції перекриття або покриття; називають прольотом (рис. 1.4). Відстань у плані між координаційними осями в іншому напрямку називають кроком (рис. 1.6) (часто, наприклад, застосовують вираз - крок несучих конструкцій:). І проліт, і крок призначають, виходячи з умов використання стандартних конструктивних елементів - ригелів, балок, плит перекриттів, ферм Крок і проліт - елементи модульної просторової системи - координатного простору - системи модульних або координатних площин, членують будівлю на об'ємно-просторові елементи. Так називають частину обсягу будівлі з розмірами, рівними висоті поверху, прольоту і кроку (рис. 1,6). Згідно СТ РЕВ 1001-78, перевага віддається прямокутної модульної просторової координаційної системі. Допускаються також косокутні, центричні та інші системи. Висота поверху (Нет.) у багатоповерхових будівлях - відстань від рівня підлоги даного поверху до рівня підлоги розташованого вище поверху (рис. 1.7, а). Модульна висота поверху (координаційна висота поверху) - відстань між горизонтальними координаційними площинами, що обмежують поверхи (при визначенні висоти верхнього поверху товщина горищного перекриття умовно приймається рівною товщині нижчележачого перекриття с). Згідно МКРС, висота поверхів завжди повинна бути модульною. В одноповерхових виробничих будівлях висота поверху дорівнює відстані від рівня підлоги до нижньої межі несучої конструкції покриття (рис. 1.7,6). Планувальним елементом називають горизонтальну проекцію об'ємно-планувального елемента. Відповідно координаційні осі - горизонтальні проекції вертикальних координаційних площин. Координаційні осі називають також креслення осями: етимологія цього традиційного терміна-розбивка осей в натурі перед початком будівництва. Систему модульних розбивочних осей спрощено називають ще сіткою осей. Їх позначають кружками і маркують: поздовжні осі літерами, поперечні - цифрами. Послідовність маркування осей прийнята зліва направо і знизу вгору. Ця система осей при проектуванні є тією координатної сіткою, на основі якої встановлюється взаємне розташування всіх несучих конструкцій між собою, а при будівництві вони служать тій розмірної основою, яка дозволяє точно здійснювати в натурі ці узгодження.