22. Фольклор та билинний епос київської русі

Фольклорні пісні є частиною багатої усної народної творчості. Особливо популярними та поширеними були обрядові, ліричні пісні, пісні билини тощо. Розвиток фольклору на Русі безпосередньо пов'язаний з язичницькими віруваннями народу. Особливо розвинений був календарно-обрядовий фольклор, оскільки саме він, ще навіть за язичницьких часів був пов'язаний з річними народними святами. Селянський побут протягом багатьох століть складав та розвивав цей вид творчості, адже саме завдяки пісням вони висловлювали всі почуття та емоції пов’язані з різними життєвими подіями. З розвитком та зміцненням Київської Русі, в народу збільшувався інтерес до подій минулого, діячів та побуту народу. Набуло широкого поширення таке явище, як історичні перекази. Передавались вони усно від покоління до покоління у формі героїчних билин. Саме вони були найдавнішим і першим жанром героїчного епосу українського народу. Билини, як різновид фольклорної пісні, мають суто українське походження. Вони виникли в княжу епоху Київської Русі основуючись на абсолютно конкретних та реальних історичних подіях. В них йде згадка лише про такі міста, як Київ, Галич. Чернігів. Основними сюжетними темами билин є політичні зв’язки, соціальна політика та відносини, торгівля держави тощо. В билинах представлено та відображено існування двох світоглядних систем – християнської та міфологічної. Оскільки ці системи не протиставлені одна одній, а навпаки, переплітаються, це може означати, що навіть в дохристиянський період русичі мали епічну традицію, яка дійшла й до наших днів, хоча у дещо скороченому та видозміненому вигляді. Билини вважаються автентичним героїчним епосом, який належить українському народу. Центральними образами таких пісень є міфічні герої. Наявність таких образів та персонажів, дає підставу ставити українські билини в один ряд з епосами інших народів, в яких головну роль відігравали люди з надзвичайними можливостями, вміннями та великою силою. Незважаючи на наявність міфологічних елементів, билини є історичним епосом, і ні в якому разі не художнім вимислом. Все ж таки, в таких фольклорних піснях переважає історична конкретика, а саме відтворення місця подій, імен князів та їх нащадків, вказання тих чи інших подвигів або життєвих подій пов’язаних з ними. Основним джерелом історичних балад є літописи, із записами діянь та життєвих історій князів. Широкого відображення в билинах знаходять також і християнський світогляд, літературні традиції та біблійні елементи. Музиканти та поети які жили та працювали при княжому дворі були учасниками та очевидцями всіх важливих подій, і звичайно відтворювали їх в художній формі. Отже, для українців билини є справжнім історичним епосом. Отже фольклорні пісні є частиною українських пісень та української музики.

18 Фольклор (думи і пісні) періоду Гетьманщини.

Фольклор - це мудрість народу, це народна поетична творчість. Сама наука про фольклор, фольклористика, оформилася як окрема галузь на початку ХІХ ст. у працях М.Цертелєва, М.Максимовича, І.Срезневського, М.Костомарова. Специфічними ознаками фольклору є спосіб збереження (фіксації) в пам’яті поколінь, усна форма творення й побутування, традиційність, варіантність, неспеціалізованість, колективність. Найпоширенішими жанрами українського фольклору, які побутували у ХУІ-ХУІІІ ст., були думи, історичні пісні, пісні-хроніки та балади.

Століттями тривала боротьба українського народу проти гноблення соціального, національного, релігійного. Історичні обставини склалися таким чином, що довго ворожою народу силою була, окрім турецьких і татарських орд, шляхетська Річ Посполита, «ляхи – мостиві пани». Отже, зрозуміло, що гнів українського народу спрямований не на польський народ, а не магнатів і старшину. Та й на власних «дук-срібляників», які найчастіше відхрещувалися від свого народу. «ляхами» в думах названо і зрадника Барабаша, переяславця Довгополенко, ніженця Войтенка, чернігівця Золотаренка, ключника на турецькій галері Ботурлака.

Питання про витоки думового епосу залишається відкритим. Якщо замислитись над значенням терміну «дума», то можна побачити, що ще в ХУІ ст. в українсько-польських писемних джерелах натрапляємо на цей термін на означення пісень з історичною тематикою. У першому опублікованому збірнику українських дум (1819р. Цертелєв) термін «дума» не фігурував. Але вже у 1825р. виходить збірник «Думи» Рилєєва. Напрошується також порівняння із тотожним за змістом болгарським «дума», що означає «слово». Термін «слово» на означення епічного твору відоме слов’янам ще з ХІІ ст.(«Слово о полку Ігоровім»). Якщо «слово» і «дума» означають одне і те ж, а твори, названі цими термінами, близькі за вибором тематики і способом виконання, то є певні підстави вважати, що родовід дум можна вивести з ХІІ ст., тільки як жанр українського фольклору вони виокремилися пізніше, десь у ХУ ст.

Завдяки тому, що думи, історичні пісні, балади жили лише в усній формі і передавалися з уст в уста від покоління до покоління, а також що в них найбільше відображалася жива мова українського народу, його життя і побут того періоду, ми маємо реальне підтвердження багатьом історичним подіям та постатям (бо в думах та історичних пісням відображено дуже багато історичних імен та історичних подій), а також - що дуже важливо - відображення тогочасної української народної живої мови.

Отже, роль фольклору у розвитку української літературної мови ХУІ-ХУІІІ ст. надзвичайно вагома, і не залишилась непомітною.