9 Утворення і діяльність львівської братської школи.

Льві́вська бра́тська шко́ла — перша братська школа в Україні. Заснували її бл. 1585 діячі Львівського братства Ю. Рогатинець, І. Рогатинець, І. Красовський та ін.

Статут Л.Б.Ш. (“Порядок шкільний” 1591 р.) — пам’ятка української педагогічної думки. Він передбачав демократичні основи організації школи. До Л.Б.Ш. приймали дітей різних станів зі Львова та інших міст і сіл України. Навчання проводилося тодішньою руською (українською) літературною мовою. Вивчали слов’янську, грецьку, латинську мови (риторика, граматика, піїтика), діалектику, а також арифметику, геометрію, астрономію, філософію, богослів’я, музику. Школа була й осередком розвитку хорового співу та українського шкільного театру. В 1591 р. була надрукована греко-слов’янська граматика “Адельфотес”, складена учнями школи і учителем Арсенієм Еласонським.

У різний час ректорами й учителями тут були: С. Зизаній, Л. Зизаній, Ф. Касіянович, І.Борецький, П. Беринда, Г. Дорофеєвич, І. Трофимович-Козловський, С. Косов, В. Ушакевич та ін. Гетьман П. Сагайдачний заповів значні кошти на потреби школи. Л.Б.Ш. мала значний вплив на розвиток освіти не лише на Русі-Україні, а й у Білорусі, Молдові, Волощині та інших країнах. Вона виховала чимало видатних громадських і культурних діячів. З другої половини 17 ст. занепала, припинила існування в кінці 18 ст.

10 Утворення і діяльність Києво-Могилянського колегіуму.

Одним з найцікавіших феноменів української культури XVII — XVIII ст. стала школа, яку сучасники називали колегіумом (колегією), або — на пошану її фундатора — Києво-Могилянським колегіумом, згодом Києво-Могилянською академією. Як вже зазначалося, безпосереднім попередником цього вищого навчального закладу була Київська братська школа. У Києві українська братська школа могла розвиватися вільніше, ніж братські школи у Львові та Луцьку, оскільки перебувала під захистом козаків. Від самого початку у Київській братській школі були класи інфіми, граматики і синтаксими. Таким чином, і ця школа була побудована на засадах, що прийшли в Україну із Західної та Центральної Європи 1627 р. архімандритом Києво-Печерської лаври став Петро Могила. Він задумав влаштувати школу при лаврі, причому більшою мірою, ніж братство, наслідував західноєвропейські зразки. Можливість конкуренції з братською школою нової школи, яка була б цілком під контролем києво-печерських ченців, викликала незадоволення серед населення Києва, козаків і пов’язаного з ними духовенства ⁹. Найближчий співробітник Петра Могили Сильвестр Косов згадував пізніше, що кияни, — очевидно, міщани й козаки — збиралися поруйнувати лаврську школу, а її викладачів потопити в Дніпрі. Врешті, колишній ректор братської школи митрополит Йов Борецький у своєму заповіті під страхом неблагословення доручив Петрові Могилі і його близькому співробітникові луцькому єпископові Ісакієві Борисковичу, щоб "фундували школи тільки при братстві, а не де-інде". Заповіт було підписано 1 березня 1631 р., а вже 11 березня Петро Могила записався до братства як старший брат і пожиттєвий опікун ¹⁰. Формальним записом до братства архімандрит прагнув усунути опозицію братчиків проти його плану створити вищу школу в лаврі, а не при братстві, як це заповідав фундатор братської школи Борецький. Перебуваючи в червні того ж року у Львові, Могила запросив звідтіля до Києва Ісаю Трофимовича-Козловського і Сильвестра Косова на посади вчителів.

Незабаром школа в Києво-Печерській лаврі відкрилась і Ісая Трофимович-Козловський став у ній ректором і професором філософії, а Сильвестр Косов — префектом. Пам’яткою діяльності нової школи є панегірик "Евхаристеріон албо вдячность", вручений учнями Петру Могилі з нагоди Великодня 1632 р. Автором передмови до нього, а може, й самого панегірика, був професор лаврської школи, колишній вихованець братської школи Софронія Почаський. У панегірику оспівуються всі сім "визволених" наук, у тому числі граматика, риторика, діалектика, арифметика, астрономія, геометрія. Це — ясна вказівка про намір орієнтуватися на західні взірці.

Під тиском братства, від імені якого виступили українські шляхтичі Київщини, духівництва на чолі з митрополитом Ісайєю Копинським та запорозьких козаків (лист від імені гетьмана Івана Петражицького підписав Сава Гробневський) ¹¹ Петро Могила змушений був погодитися на злиття лаврської школи з братською, причому об’єднана школа 1632 р. стала функціонувати на Подолі, на місці колишньої школи братства. Братство визнало Петра Могилу фундатором школи і погодилося підпорядковуватися йому як старшому братові і покровителеві.

Таким чином, справа скінчилася компромісом. Щодо місця школи було виконано побажання Борецького, міщан, козаків, але фактично це був тріумф засад Петра Могили, який надалі визначав характер і напрям об’єднаної школи ¹². Цю школу і пізніше часто називали Києво-братською школою (колегіумом), згодом — Києво-Могилянським колегіумом, ще пізніше, з 1701 р. — Київською академією (за традицією її називали ще Києво-Могилянською академією). Зустрічається в літературі другої половини XVII ст. і образне окреслення "Могилянський Атеней". Наявні у джерелах назви "Києво-братський колегіум", "Києво-братський монастир" стали приводом до того, що деякі дослідники вважали Київську школу (колегіум, академію) другої половини XVII — XVIII ст. братським навчальним закладом ¹³. Насправді, у цей час братства вже не існувало, хоч назва "братський" традиційно застосовувалася щодо монастиря і школи ¹⁴.

На відміну від колишньої братської школи, в Могилянській колегії вчителями були не світські люди, а ченці братського Богоявленського монастиря.

Хоч Київський колегіум та пізніша академія і не можуть вважатися братськими школами, вони зберегли чимало з традицій своєї попередниці — братської школи, яка існувала протягом 1615 — 1632 рр. Серед студентів академії значний відсоток становили вихідці з міст усіх частин України. Вона стала загальноукраїнським всестановим вищим навчальним закладом і згуртувала навколо себе найвідоміших культурно-освітніх діячів, вчених, літераторів. Саме завдяки діяльності академії та Києво-Печерської друкарні Київ знову став найвизначнішим культурним осередком України.

Як і тогочасні європейські університети, Києво-Могилянський колегіум брав участь в організації філіальних шкіл, де викладання велося за програмою Київської колегії — "ведле порядку школ києвских". Зокрема, філією Київської колегії були засновані в 1634 р. школи при Вознесенському монастирі у Вінниці і при Богоявленському монастирі у Крем’янці. В 1639 р. Вінницька школа перейшла до містечка Гоща, де раніше була аріанська школа. Власниця цього містечка княгиня Раїна Соломирецька заснувала і забезпечила відповідними фондами Михайлівський монастир з умовою, щоб при ньому діяла школа. Високий рівень викладання в цій школі видно хоча б з того, що ректорами її були такі високовчені професори, як Ігнатій Оксенович Старушич і Інокентій Гізель. Варті уваги слова Касіяна Саковича, що, мовляв, унійні школи "нічого не варті не тільки порівняно з латинськими, а й порівняно з школами Петра Могили — Київською та Гойською". У другій половині XVII ст. Кременецька школа припинила діяльність, а Гойська (Гощанська) занепала ¹⁸.

На чолі колегіуму стояли ректор і префект, які водночас були професорами вищих курсів. Першим ректором став колишній ректор лаврської школи "замойський академік", тобто вихованець Замойської академії, Ісая Трофимович-Козловський (від 1632 до 1638 р.).

Внаслідок діяльності Києво-Могилянського колегіуму в Україні зростала кількість освічених людей, учителів початкових шкіл, "мандрованих спудеїв"-учителів. Сирієць Павло Алеппський, який проїздив у 1654 і 1657 рр. через Україну, зазначав у своїх подорожніх записах, що тут чимало чоловіків і навіть жінок були письменними. За його словами, "у країні козаків всі діти вміють читати, навіть сироти". Це, безумовно, перебільшення, але воно засвідчує, що кількість письменних людей в Україні була помітно більшою, ніж у інших відвіданих Павлом країнах.

Значення Київської братської школи та Києво-Могилянського колегіуму виходило за межі України. Так, за зразком Київської була реорганізована школа Могильовського братства у Білорусі. 1640 р. вихованець Київської братської школи, а пізніше викладач і ректор колегіуму Софоній Почаський був посланий до столиці Молдавського князівства Ясс для організації там школи за київським зразком. Професура з Київського колегіуму взяла участь також у налагодженні освіти й перекладанні богословських творів у Москві.