1. Умови формування української культури др.. Половини хiv – першої половини XVII ст..

Процес формування культури України в XIV-XVI ст.ст. був одночасно відображенням складного процесу остаточного формування української народності . Українська народність формувалася у межах князівств середнього Придніпров’я , Чернігово-Сіверської , Галицько-Волинської земель . Закарпаття в цей час належало Угорщині , а Буковина після розпаду

Галицько-Волинського князівства , до якого вона входила раніше , перейшла до Молдавського князівства .

Монголо-татарська навала в середині XIII ст. і наступне 150-річне панування Золотої орди привели до занепаду економічного , політичного і культурного життя України. Від числених міст і поселень залишились тільки самі руїни і назви . Тривалий час опір татаро-монгольським завойовникам чинило Галицько-Волинське князівство на чолі з Данилом Галицьким (1201-1264) , яке , крім цього , змушене було вести війну з польсько-угорськими військами .

І все ж в 1349 р. польський король Казимир разом з уграми вирушив походом на західні землі , після чого Галицько-Волинське князівство остаточно занепало . Казимир став щедро роздавати землі тим вельможам , які приходили з Заходу ─ німцям , полякам , мадярам . Його наступники ще більше посилили політику обмеження прав місцевого українського населення і в 1387 р. Галичина була окупована Польською державою . А Волинь і Надніпрянщина потрапили до складу Великого князівства Литовського .

Відчуваючи вищість української культури , литовці користувалися українською мовою в упорядкуванні , складанні законів і грамот . Дехто з литовської княжої сім’ї прийняв православ’я і споріднювався з українськими князями . В побут литовців ввійшло багато звичаїв слов’янства .

В таких умовах Литва в середині XIV ст. перетворилася з ранньофеодальної держави в багатонаціональне політичне об’єднання , яке вступило в період розвинутого феодалізму .

Однак у другій половині XIV ст. після польсько-литовської , або т.з. Кревської унії 1385 р., коли литовський князь Ягайло став польським королем , до Польщі стала поступово приєднуватись Литва з усіма українськими землями . І з того часу гору взяли польські впливи . Столиця Литви ─ Вільно стала центром польської католицької політики і культури .

Необхідно не забувати і ту обставину , що в цей час зміцнювалась і Московська держава , яка внаслідок воєн з Литвою забрала від неї під свою владу всю Сіверщину , куди входили Чернігів , Стародуб і Новгород-Сіверський . Щоб заволодіти всіма слов’янськими землями , Москва оголосила себе спадкоємицею Києва , а московські князі ─ нащадками Рюриковичів , після завоювання Константинополя турками у 1453 р.─ і спадкоємицею Візантії .

Таким чином , над Україною нависла реальна загроза , з одного боку , латинізації і ополячення , а з другого ─ омосковлення .

Можна сказати , що саме з цього часу почався агресивний наступ на українську народність , яка формувалася , з різних сторін . Найагресивнішою серед них була шляхетська Польща .

Політика полонізації , яка спочатку носила економічний характер , супроводжувалася і значно посилилася в культурній галузі , в першу чергу за допомогою духовенства . Вже в XV ст. були організовані католицькі єпископства у Львові , Перемишлі , Холмі , Кам’янці , Луцьку , Києві . Одночасно починають активну діяльність францисканці , домініканці , єзуїти , які стали організовувати монастирі і численні школи .

Надзвичайно тяжким було становище української православної церкви , як одного із чинників культурного процесу . Проти неї вів уперту непримеренну боротьбу войовничий католицизм , який офіційно підтримувала польська королівська адміністрація .

Ще однією трагедією православної церкви було те , що вона була позбавлена меценатів і з XV ст. стала зубожіти . Її література була обмежена богослужебними книгами , які не могли задовольнити запити багатьох інтелектуально розвинутих людей .

В цих умовах українська православна церква змушена була зайнятися не лише релігійними , але й світськими справами . В першу чергу це була діяльність , спрямована на організацію освіти .