Вибрані твори

• Портрет архітектора Кокорінова, 1770

• Портрет Урсули Мнішек

• Воронцова Катерина Олексіївна

• Львов Микола Олександрович

• Портрет Н. Сезьомова, 1770

• Портрет Катерини Нелідової,1773

• Портрет Прокофія Акинфійовича Демидова, 1773

• Портрет Катерини Молчанової, 1776

• Марія Дьякова, 1778

• Старий священик, 1779

• Акторка Анна Давіа Бернуцци, 1782

• Портрет Олександра Ланського, 1782

• Портре дочки в російському вбранні, 1785

• Портрет М. Новікова.

С

2. Складові частини культури

Слово “культура” - латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення, обробіток. У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона “De agri cultura” (ІІІ ст. до н.е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові часу: автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти.

Поняття "культура" складне і багатогранне. Чимало філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латин¬ського походження і означає "обробіток", "догляд".

Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106-43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетворенню природи на благо людини, а з іншого, - засіб удос¬коналення духовних сил людини, її розуму.

Пізніше слово "культура" все частіше починає вжива¬тися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьо¬му розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з доско¬налістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" на¬буває самостійного наукового значення.

Німецький філософ XVII ст. Й.Рейдер відстоював ідею історичного прогресу людства, пов'язуючи його з розвит¬ком культур. Він підкреслював, що творення і засвоєння набутої людством культури є необхідною умовою станов¬лення людини, її "другим народженням".

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив питання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у сим¬волічній формі.

Проблема структуризації культури в сучасній науці остаточно ще не розвязана,Більш сталою в культорології є концепція розподілу культурина матеріальну і духовну, однак ряд учених окремо виділяють художньоетичну і політичну сферу людей

14 Становище освіти на Галичині в др. Пол. XVII – XVIII ст. Львівський університет.

У Галичині освіта також зазнала всяких утисків з боку австрійського уряду. Національно-культурний осередок Галичини  Успенсько-ставропігійське братство підупало, бо його опікуни, львівські міщани потерпіли від загального занепаду міста і від тих ударів, що їх завдавала польсько-католицька релігія спільно з адміністрацією. В 1788 р. братство було ліквідовано австрійським урядом; тоді у 80-х роках припинила своє існування і братська школа. Важливою подією в розвитку краю стало відкриття в 1661 р. у Львові польського університету імені Яна-Казимира. Працювали 4 факультети: філософський, юридичний, медичний, теологічний. Навчання проводилось латинською мовою.

У розвитку початкової і середньої освіти в Галичині певну роль відіграли реформи цісаря Йосипа II, який у 1781 р. наказав заснувати і утримувати народні школи скрізь, де було близько сотні дітей.

Польща величезне значення у поширенні католицизму в українських землях покладала на орден єзуїтів (войовнича католицька організація, створена з метою поширення католицького віросповідання та боротьби проти реформації). Єзуїти в першу чергу старалися залучити до католицизму багаті верстви українського населення та їх дітей.

Щодо розвитку початкових шкіл на Галичині у 19 столітті, то можна сказати, що шкільна справа була на низькому рівні. З 1816 року школи перейшли під контроль римо - католицької консисторії у Львові, яка на визнавала української мови. Кількість шкіл зменшувалась, бо населення неохоче віддавало дітей у школу з чужою мовою навчання. Щодо середньої освіти, то вона була зосереджена в "главных народных училищах", програма яких відповідала нижчим класам пізніших гімназій.

1804 року в губернських та деяких повітових містах було засновано гімназії з 4 - х річним навчанням. У 1828 році відповідно до нового статуту, навчання в гімназіях збільшувалося до 7 - ми років і поширювалося вивчення латинської і грецької мов.

Існувало багато спеціальних середніх шкіл  - 4 - класні духовні семінарії, кадетські корпуси (воєнні гімназії) тощо.

У Галичині існували 5- ти та 6- ти класні середні школи з латинською мовою навчання. З приєднанням Галичини до Австрії, було організовано 5 середніх шкіл - гімназій. У 1887 році засновано першу українську гімназію у Перемишлі, 1893 - в Коломиї, 1898  -в Тернополі.

Щодо вищої освіти, то в 19 столітті вона набула нового розвитку.

Львівський університет був заснований у 1784 році. У 1849 р. було відкрито кафедру української мови та літератури (голова  - Яків Головацький). У 1894 році відкрито кафедру української історії, яку посів професор М. Грушевський, у 1900 році засновано кафедру української літератури (К. Студинський).