4 .Вплив реформації на культуру України.

Розвиток української культури XVIXVIII ст.ст. свідчить про якісні зміни, що наступили в духовному житті України в цей період. Культура України розвивалась в руслі розвитку культур братніх слов’янських народів, а також впливу гуманістичних ідей західно-європейського Відродження.

Епоха XVIXVIII ст.ст. характеризується поширенням гуманістичних тенденцій в культурному житті України, що знайшло відображення як в суспільно-політичній, так і філософській думці українського народу. Відомо, що філософія є фундаментом національної культури, є тією основою, що дає простір для розвитку духовної культури народу. Антифеодальні рухи на території України призвели до виникнення гуманістичних, просвітницьких ідей, поширення яких в XVI ст. свідчить про високий рівень розвитку культури українського народу.

XVIXVIII ст.ст в житті українського народу ознаменувались бурхливим розвитком національної культури, формуванням національної свідомості. Досить відмітити такі значні віхи в розвитку української культури в цей період, як запровадження масового книгодрукування в Україні, заснування Острозької академії, організація Львівського і Київського братств, функціонування культурно-освітнього гуртка при Києво-Печерській лаврі і нарешті заснування у 1632 році Києво-Могилянської академії.

Ідеї реформації та гуманізму були досить помітні в культурі України цього історичного періоду. Ренесансно-реформаційний характер української культури XVIXVIII ст.ст. стверджується як формуванням національної самосвідомості українського народу, так і розглядом людини як однієї з найважливіших цінностей.

У суспільно-політичному житті багатьох країн Європи XVI ст. велику роль відіграла Реформація. Це був широкий антифеодальний, антикатолицький рух, який поклав початок протестантизмові  третій після православ’я і католицизму різновидності християнства. На думку протестантів, благодать спадає на людину від Бога, поза церквою, спасіння досягається тільки завдяки особистій вірі людини і волі Бога. Це робило церкву і папу римського зайвими, звільняло людину від феодальних пут.

У Реформації було багато різних напрямів, що відбивали інтереси різних класів та соціальних прошарків. Представники пригноблених низів закликали до боротьби проти основ феодального ладу, міська верхівка виступила за обмеження сваволі феодалів, підпорядкування церкви своїм інтересам. Частина феодалів також прагнула поставити церкву під свій контроль і за рахунок цього збагатитися.

Реформаційних рух в Україні розгорнувся в той період, коли у Речі Посполитій вже почався наступ контрреформації, тобто рух за припинення поширення протестантизму і його викорінення.

В Україні реформація була зумовлена місцевими соціально-економічними і політичними відносинами. В той же час на її ідеологічному забарвленні позначилися тісні культурні взаємини України з Білорусією, а також з Польщею і країнами Західної Європи.

В цей період в Україні велася робота по викриттю церкви як захисника інтересів панівних класів, відкиданню церковних догм і обрядів. В міщанських колах поширювалися твори західноєвропейських лютеранських і кальвіністських авторів.

Реформація в Україні була також однією з форм опозиції політиці насильного покатоличення і полонізації населення. З цією метою серед православних поширювалися протестантські переклади Біблії, кальвіністський “Катехізис” Симона Будного, збірки протестантських проповідей.

Ідеї Реформації та гуманізму, що розвивались на українському ґрунті відіграли певну роль у боротьбі прогресивної суспільної думки України проти залишків середньовічної схоластики, ортодоксальної церковної догматики, розвитку української національної політики.