Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
kult_alf.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
26.02.2020
Размер:
1.14 Mб
Скачать

29 Розвиток станкового живопису в Україні в др. Пол. XVII – XVIII ст. (ктиторський портрет, парсунний живопис, народна картина «Козак Мамай»), д.Левицький, в.Боровіковський, а.Лосенко)

Станко́вий живо́пис — рід живопису, твори якого мають самостійне значення і сприймаються незалежно від оточення. Буквально — живопис, створений на станку (мольберті).

Твір станкового живопису — картина — створюється на нестаціонарній (на відміну від монументального живопису) і не утилітарній (на відміну від декоративного живопису) основі (полотні, картоні, дошці, папері, шовку тощо) і передбачає самостійне і не обумовлене оточенням сприйняття.

Основні матеріали станкового живопису — олійні, темперні і акварельні фарби, гуаш, пастель, акрил.

Характерною складовою частиною храмового живопи­су став так званий ктиторський портрет. В алтарній час­тині Успенського собору Києво-Печерської лаври, наприк­лад, було зображено 85 осіб — від князів Київської Русі до Петра І. З'явилися картини світської тематики. Приміром, композиція в с. Старогородцях поблизу Остра зображує запорозьких козаків на чолі з полковником К.Мокієвським, які відбивають напад татар на Київ.

Українські майстри пом'якшували суворі візантійські риси обличчя, надавали йому приємного вигляду, почали "тінювати".

Великою популярністю серед різних жанрів світського мистецтва користувався парсунний живопис, тобто порт­рет, основи якого були розроблені ще на початку XVII ст. Портрети виконували переважно іконописці, відповідно портрет XVII—XVIII ст. мав багато спільного з іконописом, наприклад, ікона "Покрова" з портретом Богдана Хмель­ницького. З жіночих портретів заслуговує на увагу портрет Паліїхи — дружини фастівського полковника С. Палія.

Своєрідно поєднав засади класицизму з давніми маляр­ськими традиціями В.Боровиковський, який працював удвох жанрах: портреті та іконописі. Видатними портретистами XVIII ст. були Д. Левицький, А. Лосенко, К. Головачевський. Поряд з професійним малярством в Україні розвивалася течія, що її умовно називають народною. Це і максимально спрощені ікони Закарпаття чи Лемківщини, і напрочуд різноманітні за композицією ікони "Страшного суду" з різних регіонів України і, нарешті, серія народних зображень "Козак-бандурист", "Козак Мамай".

Козак Мамай  (козак-мамай, козак-бродяга) — один із найпопулярніших в Україні образів козака-лицаря, якого називають космогонічним уособленням українського народу загалом. Перші відомі зразки Козака Мамая сягають ранньої доби Козаччини. Символ став настільки популярним і влучним глибинним образом серед народу, що позиціонувався в українській хаті на рівні з іконами (образами святих). З іменем (назвою) тісно пов'язаний стародавній термін "мамаювати" (мандрувати, козакувати, вести козачий спосіб життя), "ходити на мамая" (іти навмання, куди очі дивляться).

Дмитро́ Григо́рович Леви́цький (близько 1735, можливо Київ — 4 квітня (16 квітня) 1822, Петербург) — російський і український живописець-портретист. Від 1770 року академік Петербурзької академії мистецтв.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]