26 Розвиток музики в Україні в др. Пол. XVII – XVIII ст. (м.Дилецький, д.Бортнянський, а.Ведель, м.Березовський)

Історію української музики слід пов’язувати насамперед з історією народної пісні, яка є основою музичного національного мистецтва України. Народною музикою ми називаємо весь скарб вокальних та інструментальних мелодій, що передавався від покоління до покоління протягом багатьох епох і відбиває реальні сторони народного життя. Поряд з цим є пісні і музично-інструментальні твори, які виконують професіональні музиканти і співаки. До таких митців ми можемо віднести в українській музиці XVII ст. кобзарів, бандуристів, лірників.

Ми не маємо записів народної музики XVIXVIII cт. ст.; уявлення про неї маємо скласти з пізніших матеріалів, записаних етнографами і музикознавцями XIXXX ст.ст. На підставі цих записів ми можемо сказати, що українська народна пісня в її вокальному й інструментальному виконанні, як вид музичного національного мистецтва, у цей період досягла високого розквіту.

Розвиток народного музичного мистецтва був пов’язаний з оспівуванням перемог народу над своїми поневолювачами  польською шляхтою татарами, турками.

Думи і пісні мали переважно характер вокального мистецтва, але їх виконували у супроводі музичних інструментів. Розвиток інструментальної музики відбувається швидкими темпами поряд з появою народних танців  козачків, метелиць, веснянок, купальних та русальних ігрищ, а в Галичі  гагілок, коломийок тощо.

Ці та інші танці виконувались під музику переважно струнних інструментів. До найдавніших з них належать такі інструменти, як гуслі, що на початку мали декілька струн, натягнутих на квадратну раму.

З струнних ударних інструментів відомі цимбали, які дійшли до наших днів у народному українському оркестрі, і смичкова скрипка. Для індивідуального виконання був струнно-клавішний інструмент  ліра. Серед духовних інструментів існували стародавні сопілки і дудки, а в Карпатах  трембіти, зроблено з жолобуватого дерева понад 2 м завдовжки, обтягнутого березовою корою.

У музиці залишились також давні волинки, зроблені з трьох трубок, сполучених з міхом з козячої або телячої шкіри. З ритмово-ударних інструментів був бубон, а в гуцулів, крім нього (або замість нього) вживали решітця.

Важливе значення для розвитку національної музичної культури мала українська церковна музика. В XVIXVII ст.ст. в церковну музику в Україні почали проникати народні мотиви, запозичені з пісенної творчості світського характеру, а також польської костьольної музики, що поєднувала співи з органом. Вплив народного співу в церквах України надав церковній музиці особливої мелодійності; ця музика поширилась і в Білорусії, а пізніше в Росії а інших країнах, де панувала православна віра.

Церковний партерний спів поширився з України на всю Східну Європу. Він утворився внаслідок гармонізації давніх церковних мелодій київського, сербського, болгарського і грецького одноголосого розспівів з українськими народними пісенними та інструментальними мелодіями.

Партесна музика досягла досить високого розквіту в Україні у XVIII ст. Хоч розвиток церковного співу і затримувала церковна схоластика, проте нотний спів переносився в світську музику, яка відкривала широкі простори справжньому музичному мистецтву.

Видатний український композитор і теоретик партерної музики М. П. Дилецький обстоював метод створення навіть духовних гімнів на основі мелодії світської пісні, наводячи, як приклад, мелодію поширеного тоді канта “Радуйся, радость свою воспіваю”.

В цей період стала розвиватися також професійна музика. В учбових закладах вивчали музичну грамоту і хоровий спів. В Україні поширювався багатоголосий, партерний спів без інструментального супроводу. Видатними співаками і творцями нового виду співу в Україні стали Олекса Лешковський, Клим Коновський, Йосип Загвойський, ВасильПікулинський, Іван Календа та ін. Значний вклад у розвиток професійної музики вніс композитор М.П. Дилецький. Його перу належить праця “Граматика музикальна” (1677).

В українському музичному мистецтві 18 ст. появилися класичні форми. Ці роки дали світу трьох видатних композиторів. Вони здобули музичну освіту в Україні, а після продовжили свою кар’єру в Петербурзі.

Максим Березовський (17451777), незважаючи на коротке життя, залишив велику кількість музичних творів. М. Березовського справедливо вважають творцем класичного типу хорового концерту.

Дмитро Бортнянський (17511825) прославився насамперед як творець релігійної музики, церковних творів, зокрема 35 концертів, які й сьогодні виконуються церковними хорами. Артемій Ведель (1767 або 1770 чи 17721808). Керував хоровими капелами у Москві, Києві, Харкові. Був заарештований за анти царську діяльність і майже до кінця життя просидів у в’язниці, його твори були заборонені. А.Ведель  автор 29 церковних концертів.

В музиці цих геніїв відчувається значний вплив української народної музики.

Підводячи підсумки теми, можна констатувати, що в середині XVI ст. культурне життя в Україні значно пожвавилось в єдиному річищі із загальноєвропейськими, процесами зумовленими ренесансними і реформаційними злетами. Досягши в XVIII ст. своїх найрозвиненіших форм, українська козацька культура не тільки ні в чому не поступалась іншим національним культурам, а й викликала подив і захоплення в усьому світі. Як і в Києво-Руську добу, Україна стає форпостом європейської культури.