7. Розвиток освіти в Україні в др.. Половини хiv – першої половини XVII ст..

Шкільна освіта в цей період була тісно пов’язана з церквою . Навчання було просякнуто християнським віровченням .

У школах , що існували при монастирях , церквах , благодійних установах та в маєтках приватних державців , навчались діти не лише феодальної знаті і багатого міщанства , а й селян та ремісників . У ряді документів XIV ст. між феодально-залежними людьми згадуються школярі та писменні особи . Учні , що навчались у школах називались “абецедарії” . Учителі називались “уставниками” , або “наставниками” .

Вчителями у школі найчастіше були дяки . В Україні вони поряд з учителюванням у школі займали посади нижчих церковних служників-читців, співаків , відправників церковних треб / вінчань , хрестин , похорон тощо /.

Учителі в Україні повинні були мати належний освітній ценз . Вони мали досить гучну назву “бакаляра” , або “бакалавра” , що означало ─ лауреат . Учитель з високою освітою називався ще “дидаскал” . До речі , назва педагогів ─ дяків , бакалярів , дидаскалів ─ збереглась в Україні аж до кінця ХVІІІ ст.

Наставники , або вчителі , що працювали у школі , одержували плату натурою . Взагалі школи утримувались за рахунок додаткових натуральних повинностей на церкву та монастирі , при яких вони існували , а також одноразових пожертвувань продуктами . Грошова оплата була винятком і тільки як додаток до натуральної .

Шкільна наука в нижчих школах зводилась насамперед до навчання азбуки , читання і початкових правил арифметики. Крім читання у школах навчали писати староруським уставом . Одночасно в ХІV ст. поширюється навчання письму скорописом , зразки якого нам відомі переважно з тогочасного ділового письма ─ грамот , законів , листування тощо .

Говорячи про шкільну освіту в Україні в ХІV─ХV ст., необхідно зауважити , що навчання дітей здійснювалось незалежно від їх матеріального становища . Зрештою , така система певною мірою збереглася аж до ХVІІІ ст.

В кінці ХІV і аж до ХVІ ст. з різних джерел можна дізнатися , чого ж саме навчалися українські діти . В першу чергу вивчали азбуку та склади (пізніше це одержало назву “Букварь”) . Після цього переходили до найголовнішої частини навчання ─ читання . Читання було найголовнішим предметом навчання . В залежності від того , яку читали книгу , учні поділялися на групи . Наприклад , одна група вивчала буквар , друга ─ Часословець , третя ─ Псалтир і т.д. Перехід від одної книги до другої було сполучено з різними сталими звичаями , що дає підставу прирівнювати такий перехід в наш час до переходу від нижчого класу до вищого .

Навчали в школі ще й співати , звичайно , по-церковному .

Після закінчення школи підвищення освіти відбувалося самостійно шляхом вивчення грецької та латинської мов . Про це свідчать переклади з грецької мови та документи , писані латинською мовою .

Не маючи своїх власних вищих учбових закладів , починаючи з ХІV ст. українці отримували вищу освіту в європейських університетах ─ Італії , Франції , Німеччині , Голандії , Чехії , Австрії , Польщі , зокрема Краківському , Паризькому , Болонському , Празькому та інших університетах . Цікава ще й така деталь . Чимало випускників цих університетів , які були українцями за походженням , залишалися працювати там викладачами . Зокрема , всесвітньовідомим в галузі астрономії , математики і медицини був вихованець Краківського університету дрогобичанин Юрій Котермак , відомий як Юрій Дрогобич . Він одержав ступінь доктора філософії та медицини в Болонському університеті і там в 1481 р. був обраний деканом медичного факультету . У 1481-82 рр. займав там же посаду ректора університету . До речі , Юрій Дрогобич ─ перший український автор , який в 1483 р. видав у Римі латинською мовою книжку “Прогностична оцінка поточного 1483 року” . Крім медицини , він викладав у Болонському університеті астрономію . Повернувшись до Кракова працював професором медицини та астрономії (1487─1494) . Помер у 1494 р.

Першу школу вищого ступеня було засновано в 1578 р. у м. Острозі на Волині князем К. Острозьким. Мета її полягала в тому, щоб в умовах наступу контрреформації обстоювати українську культуру. В Острозькій “греко-слов’яно-латинській” колегії викладалися т. з. “сім вільних мистецтв”: граматика, риторика, діалектика, логіка, арифметика, музика, астрономія. Викладачами колегії були славнозвісні вчені  знавці грецької, старослов’янської та латинської мов, математики і астрономи. Першим ректором колегії був Герасим Смотрицький.

Другою школою вищого типу в Україні була Львівська братська школа, відкрита в 1585 р. Тут викладали брати Лаврентій та Стефан Зизанії, Кирило Ставровецький, пізніше  Іов Борецький, Памво Беринда, Іоаникій Волкович та ін. Учнів нижчих класів навчали грамоти й церковного співу, вищих (“спудеїв”)  граматики, елементів риторики, поетики, філософії, давньогрецької мови і літератури та старослов’янської мови.

Значним центром української культури був Київсько-Могилянський колегіум, створений в 1632 р. В 1701 р. він отримав титул і права академії.

Продовжуючи традиції братських шкіл, в академії вивчали також старослов’янську мову, що посідала тоді поважне місце серед мов ученого світу. Значна увага приділялася грецькій мові, знання якої відкривало доступ до скарбниць світової культури.

Завдяки добре поставленому вивченню малювання і музики в академії розвинулася своєрідна школа живопису, плекалося хорове мистецтво. У науково-навчальній діяльності велику роль відігравала академічна бібліотека, яка вже з перших днів свого існування встановила міжнародні зв’язки.

За часів гетьмана Івана Мазепи академія досягла найбільшого розвитку. На поч. XVIII ст. в ній навчалося 2 тис. студентів. Академія була відкрита для широких верств населення України, приймала також студентів із інших православних країн  Сербії, Чорногорії, Болгарії. Тут працювали такі видатні вчені, письменники, митці, як: Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Варлам Ясинський, Дмитро Туптало, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та інші. Визначними культурними діячами стали Г. Сковорода, В. Рубан, П. Гулак-Артемовський та ін.

Авторитет Києво-Могилянської академії був надзвичайно високим. Про це свідчить той факт, що багато професорів і талановитих студентів запрошувались для піднесення рівня освіти і культури в інші слов’янські країни.

Своєрідними філіями Київської академії були колегіуми, засновані у містах Ніжині, Білгороді, Переяславі. У 1779 р. в Полтаві було відкрито слов’янську семінарію, згодом її було перенесено до Катеринослава, на землі тодішнього Запоріжжя. З 1780 по 1789 рр. у Полтавській семінарії навчався майбутній зачинатель української літератури Іван Котляревський.