6. Походження культури. Нерозривність культуро- та антропогенезу. Генеза знарядь праці.

Слово «культура» — латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення. Більшість людей переконана, що саме культура — те головне, основне, що відрізняє людське і соціальне буття від існування дикої природи.

Пе́рвісна культу́ра — найбільший період в історії людства — від виникнення людини (близько мільйона років тому) і до появи державності.

антропогенез - процес історико-еволюційного формування фізичного типу людини, діалектично нерозривно пов'язаний з розвитком її первісної трудової діяльності, свідомості, членоподільної мови, первісних форм суспільства.

Первісна виробнича діяльність існувала в рефлекторній формі у австралопітеків (зробити край каменя гострішим або в окремих випадках навіть надати йому зручнішу форму).

9. Неолітична революція. Первинні та вторинні вогнища відтворюючого господарства.

Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.

Первиннї осередки (вогнища виникнення виробництва) знаходяться в Азії, Африці-2, в Америці.

В Європі первісних осередків немає..

Первинний осередок- тут людина вводить в культуру рослину і вирощує нові культури. (пшениця , просо, жито…….вівці, кози , свині).

Вторинні осередни- людина починає розведення і вирощення скотарства.

На Україні ДВА вторині осередки……..

• Буго – Дністровський (виникло під впливом Балканського)

• Східно-Європейське степове (виникло від передньо-азійського первинного вогнища)

15. Початок залізного віку на території україни. Культура кіммерійців

Залізний вік з Україні датується XII ст. до н.е. — IV ст. н.е. Ранній період ранньозалізного віку традиційно обмежують часом існування кім­мерійських і чорноліських пам'яток. Беручи до уваги, що заліз­ний вік почався з часу білозерської та білогрудівської культур, ми вважаємо існування цих культур першим етапом ранньозалізного віку (початок XII —X ст. до н.е.), а кіммерійські, чорноліські та синхронні їм пам'ятки відносимо до другого етапу раннього пе­ріоду (IX —перша половина VII ст. до н.е.). Білозерська культура стала основою кіммерійської, яка є, ймовірно, пізньою частиною білозерської. Кіммерійці розселилися у степах Північного Причорномор'я наприкінці II —на початку І тис. до н.е. Це найдавніший народ на території України, назву якого донесли до нас писемні джерела. Геродот (V ст. до н.е.), зокрема, повідомляє про те, що території, зайняті скіфами, нале­жали раніше кіммерійцям. Етнічність кіммерійців остаточ­но не з'ясована. Є певні підстави стверджувати, що вони належали до однієї з груп іраномовного на­селення. Провідною галуззю їх­нього господарства було кочове скотарство, дуже висока ефектив­ність якого давала змогу створю­вати значний додатковий продукт. Без цього не могли б існувати військові кінні загони згаданого народу, котрі здійснювали далекі грабіжницькі походи аж у Передню Азію. Кіммерійці першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку, яка допомогла кардинально поліпшити озброєння кінних дружин. Поряд з економічними в кіммерійському середо­вищі відбувалися важливі суспільно-політичні процеси. Спостері­гався перехід від військової демократії до станово-класового сус­пільства на базі рабовласницького способу виробництва. Кіммерійські пам'ятки представлено лише похованнями, зазви­чай курганними, відомі й безкурганні поховання. Поширені вони від Дунаю (Істру) до Волги (Араксу). Виділено два ступені куль­тури: чорногорівський та новочеркаський. На першому ступені ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з дерев'я­ним перекриттям (іноді — з підбоями) у скорченому на боці положенні. Чоловіків супроводжували зброя (стріли з бронзови­ми та кістяними наконечниками, кинджал з бронзовим руків'ям та залізним лезом), збруя (часто стременоподібні вудила), а жінок — золоті та бронзові пронизки, намистини, глиняний посуд. Посуд зберігав білозерські традиції (товстостінні круглотілі горщики, часто орнаментовані наліпним валиком із "вусиками", кубки з цилінд­ричними шийками та черпаки, орнаментовані канелюрами, ши­шечками), але зникли одноручні черпаки, поширилися лощені кубки та дерев'яні кубки із золотими пластинками.