23. Література київської русі. Слово о полку ігоревім

Література Київської Русі взяла початок з творів, які були перекладені з грецької мови. Напевне, більшість таких книг були церковними. Необхідність у них пов'язана із запровадження на Русі християнства. Але поряд з церковною перекладалася, безперечно, і світська література – історичні, природничі, філософські твори, юридичні трактати, белетристика. Найпопулярнішими були романи фантастичної тематики: “Александрія” – опис завоювань Александра македонського, “Повість про індійське царство”, “Троянська війна”, “Слово про премудрого Акіра”, “Стефаніт і Іхнілат” – “звіриний” епос та ін. Всі ці теми свідчать про живу зацікавленість таємничими країнами Сходу. Вся перекладна література знаходила місце в різнорідних збірниках під назвами “Пчола”, “Злотий ціп” та ін. З оригінальних літературних творів найшвидше з’являлися проповіді українського духовенства. Перше місце серед проповідників по праву належить Іларіонові, першому митрополиту українського походження, який написав сповнений гуманістичних ідей твір “Слово про закон і благодать”. З поширенням християнства укладалися описи життів святих – Ольги, Володимира, Бориса і Гліба, а врешті – “печерський патерик” – збірка оповідань про київських угодників. Серед церковної літератури виділяється “Чтение о жизни и погублении… Бориса і Гліба” Нестора Печерського. Своєрідною відповіддю на запити давньоруського життя другої половини ХІ ст. були “Ізборники Святослава” 1073, 1076 рр. Видатним публіцистом вважають князя Володимира Мономаха, перу якого належить відоме “Повчання…” дітям.

Історія світової культури немислима без "Слова о полку Ігоревім" — найвидатнішої пам'ятки культури Київської Русі. В історії загальнолюдської культури є твори, що відображають найкращі риси, властиві тому чи іншому народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості їх світосприймання і національних характерів, у них звучить жива історія. Будучи найдосконалішим виявом творчого генія певного народу, вони представляють його у вічно квітучому саду світової культури й мистецтва, стають здобутком усього людства. До таких першорядних шедеврів світового мистецтва належить і "Слово о полку Ігоревім". Понад вісім століть відділяють нас від часу виникнення цього твору, але він і досі не перестає хвилювати нас своєю поетичною красою, своїм благородним високогуманним і поетичним змістом, свіжістю і неповторністю. Центральне місце в поемі посідає величний образ Руської землі. Доля рідного краю, великого і неосяжного, є предметом роздумів і вболівань автора. Про нього турбуються, борються за його свободу і могутність кращі сини руського народу.

2. Література України др.. Половини хiv – першої половини XVII ст..

історія писемності і літератури України в ХІV─ХVІ ст. і досі залишається малодослідженою . Хоча дослідниками ХІХ і ХХ ст. було зроблено в цьому плані досить багато .

Справа в тому , що зразки літературних творів розглядуваного періоду в наш час є великою рідкістю . Це головним чином церковні повчання , різні духовні заповіти і звернення духовних осіб до князів та народу .

Негативними для розвитку писемності і літератури було те , що освідчені люди цілими століттями уникали в літературі народної мови . На Заході християнство і його література ширились засобами незрозумілої для народу латинської мови , яка не була сприйнята ні народом , ні літературою світського характеру . Через це там латинська мова не прищепилась у писемності , а література розвивалась національними , народними мовами ─ англійською , французькою , німецькою , чеською та ін.

Східнослов’янські письменники , в т.ч. і українські , задовольнялись книжковою , в своїй основі зрозумілою церковнослов’янською , тобто староболгарською , мовою з українською вимовою .

Питання про те , якою була народна мова до ХІІІ ст. залишається нез’ясованим у філологічній науці і досі . У всякому разі слід вважати , що вона була до певної міри спільною на всьому східнослов’янському просторі , але далекою від відомої нам офіційної церковнослов’янської мови .

Формування деаких рис фонетики української мови вже знайшло відображення в літературних пам’ятках другої половини ХІІ ст. Так , у Галицькому євангелії 1144 р. і Добромиловому Євангелії 1164 р. вже спостерігається поява нового ъ (читати як “ять”) замість е : камънь , шъсть (сучасне камінь , шість ) . У ХІІІ ст. відбувається зміна ъ звуком И . У ХІV ст. в пам’ятках писемності вживаються подовжені о,е в нових закритих складах ; перехід їх через ступінь дифтонгів в і : лъс ─ ліс , лъто ─ літо , съно ─ сіно , хлъб ─ хліб .

Впливи народної української мови стали проникати насамперед у церковні літературні переклади , а також і в оригінальні твори . Прикладом такого проникнення живої народної мови в церковну літературну кінця ХV ст. є книжки , призначені для читання . Проникає народна мова і в державне листування . Зразком такої літератури був переклад “Четьї” , зроблений у Кам’янці 1489 р. З’являються в цей час також рукописи церковних книг карпатсько-українською мовою з польською і білоруською говірками , з домішкою таких слів , як воуз замість віз , вувця замість вівця , хвуст замість хвіст та ін.

Характерною пам’яткою української мови в тодішній церковній літературі є рукописне Пересопницьке Євангеліє , яке було складене в 1556-1561 рр. У Заславлі , у монастирі св. Тройці , і довгий час належало Пересопницькому монастирю на Волині . У Пересопницькому Євангелії широко використовується тогочасна українська термінологія , особливо волинський діалект .

У тексті зустрічаються такі слова , як відповідаю , покоуй , твуй , по сюй і по туй стороні , злодіюв , холодникь , кныжныкы та ін .

Пересопницьке Євангеліє здобуло собі славу не тільки як зразок тогочасної української літературної мови , а й як першорядна пам’ятка кольорового художнього оформлення книги , як пам’ятка українського мистецтва , як зразок кольорів та форм окремих літер , заставок тощо . Пересопницьке Євангеліє як цінна пам’ятка української культури ХVІ ст. зберігається в Державній Публічній бібліотеці України .

На Пересопницькому Євангелії складають присягу Президенти суверенної Української держави .

Необхідно зауважити , що тексти українською мовою часто зустрічалися і в нотатках українців-переписувачів .

Українізми зустрічаються і в тексті перекладів князя А. Курбського . Зокрема , зразком писемності , що вийшов з літературного гуртка Курбського , є вибрані твори Івана Златоуста у перекладі Курбського .

Важливо звернути увагу і на таку деталь . Ділові папери ХІV─ХVІ ст. ─ пам’ятки права , грамоти , державне листування ─ були написані т.з. “руською мовою” . Після староруської мови Київської Русі ХІ─ХІІІ ст. “руська мова” стала етапом у створені двох самобутніх братніх літературних мов ─ української і білоруської .

У ХVІ ст. в Україні “руська мова” ще більше поповнилася народною , або , як її називали , “посполитою мужицькою” мовою . Народна мова найбільше відчувається в пам’ятках полемічної літератури кінця ХVІ ст. Але справжня народна мова була в усній народній творчості . В цей час українською мовою з’являються подекуди і вірші , власне записи народних пісень . Один із таких зразків віршів є вірш-пісня , відома під назвою “Пісня про Стефана Воєводу” .

М