Податкова система і фіскальна політика
Податкова політика є частиною загальної фінансової політики держави на середньострокову та довгострокову перспективу.
Податкова політика - система дій, які проводяться державою у галузі податків і оподаткування. Вона знаходить своє відображення у видах податків, розмірах податкових ставок, визначенні кола платників податків і об'єктів оподаткування, у податкових пільгах.
Податкова система - сукупність податкових зборів та платежів, що законодавчо закріплені в даній державі; принципів, форм та методів їх визначення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податки забезпечують близько 90% доходів держави.
Податки - це обов'язкові платежі (примусові), стягувані державою та місцевою владою з фізичних та юридичних осіб. Податки виконують дві основні функції:
розподільча - є інструментом перерозподілу грошових доходів держави;
фіскальна - формування державних фондів.
Суб'єкти оподаткування -ті, хто сплачує податки, фізичні та юридичні особи;
Об'єкти оподаткування - прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо.
Перелік зборів та ставку оподаткування встановлює Верховна Рада України.
Податки поділяють на прямі та непрямі.
Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм.
До прямих податків відносять: податки особисті на: прибуток громадян (неоподаткований мінімум становить 17 грн., податкова ставка становить 13%); прибуток корпорацій (прибуток підприємств в Україні оподатковується за ставкою 25%); майно, спадок, приріст капіталу; реальні податки: на землю, промисловий, з капіталу (цінних паперів).
Непрямі податки - це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять у їх ціну. Це податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, мито, ліцензійні збори.
Акцизи - це непрямі податки, що входять у ціну товарів і стягуються в момент їх придбання.
Податок на додану вартість - це приріст першоначальної вартості товару. Його ставка в Україні становить 20%, формально його платниками є виробничі й торговельні підприємства, оскільки податок надходить в бюджет від них, фактично його сплачують покупці під час купівлі товарів та послуг.
Мито - це податок на товари, які імпортуються. Мито є одним із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.
Чим більш розвинута країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки, і навпаки.
Податкова ставка - це величина податку на одиницю оподаткування (одиниця виміру об'єкта оподаткування для земельного податку - гектар тощо).
Податкова ставка, що визначається як відсоток, поділяється на такі види:
пропорційна, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;
прогресивна, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають;
регресивна, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.
За законодавством України податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.
Загальнодержавними податками є: податок на додану вартість; податок на прибуток підприємств; акцизний збір; податок на доходи фізичних осіб; мито; державне мито; податок на нерухоме майно; плата за землю; рентні платежі; податок з власників транспортних засобів; податок на промисел; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього середовища; збір на обов'язкове страхування; відрахування у пенсійний та соціальні фонди.
Місцевими податками є: податок з реклами; готельно-курортний збір; комунальний податок; ринковий збір; за проїзд транзитного транспорту; збір за припаркування автотранспорту; збір за видачу ордера на квартиру; збір за участь на бігах на іподромі; збір за участь у грі на тоталізаторі; збір за проведення місцевого аукціону; збір за використання символіки.
Фіскальна (бюджетно-податкова) політика - це сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання бюджетних доходів і витрат (видатків) з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.
Фіскальну політику розрізняють як дискреційну та автоматичну (недискриційну).
Дискреційна - цілеспрямована зміна величини державних податків, видатків і сальдо державного бюджету (різниця між частиною податків і державними закупками), в результаті зміни законодавства. Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов'язана з прийняттям законодавчих рішень.
До інструментів дискреційної фіскальної політики відносяться:
-зміна ставок оподаткування;
-скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг;
-трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів.
Дискреційна фіскальна політика залежно від фази циклу може бути:
Стимулюючою фіскальною політикою (експансією) - це бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці у період циклічного спаду.
Стримуючою фіскальною політикою (обмежуючою) - це бюджетно-податкова політика, при якій відбувається скорочення державних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупного попиту в умовах надлишкового попиту при циклічному піднесенні.
Недискреційна (автоматична) фіскальна політика - політика вбудованих стабілізаторів, вона не пов'язана зі зміною законів.
Автоматичний („вбудований") стабілізатор - механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без зміни податкового законодавства. Такими стабілізаторами є: прогресивна податкова система; трансфертні платежі; система участі у прибутку; допомоги по безробіттю у період економічних спадів.
Оптимальну податкову ставку можна спрогнозувати за допомогою кривої Лаффера.
А. Лаффер - відомий економіст, прихильник теорії пропозиції, який вважав, що зі зростанням ставки податку від 0 до 100% податкові надходження зростають від 0 до деякого максимального рівня М, а потім знижуються до 0.
Крива Лаффера - крива, що відображає зв'язок між податковою ставкою та обсягом податкових надходжень, виявляє податкову ставку (від 0 до 100%), за якої податкові надходження досягають максимуму.
Податкові ставки
Рис. 4.3.3Крива Лаффера
Згідно кривої Лаффера, до деякого максимального рівня М більше значення податкової ставки забезпечує більшу величину податкових надходжень. Однак наступне збільшення податкової ставки призведе до зниження стимулів виробництва і величина національного оподаткованого доходу зменшиться.
Таким чином, нижча ставка податків створить стимули до праці, заощаджень, інвестицій, інновацій, сприяючи суттєвому розширенню національного виробництва й доходу.