3. Особливості становлення ринкової економіки в Україні

Процес формування ринкової економіки в Україні відбувався паралельно з процесом формування економічних інститутів неза­лежної держави: грошової, банківської, фінансової, податкової, митної систем. Ринкові реформи почалися з лібералізації цін (відмови від установлення цін державою), роздержавлення і привати­зації майна, визнання цих факторів виробництва товарами.

На лібералізацію цін «економіка дефіциту» (якою була радянська командно-адміністративна економічна модель) відреагувала небаченою гіперінфляцією: у 1992 р. ціни зросли в 2100 разів, у 1993 р. — у 10256 разів. Гіперінфляція тривала до 1996 р. Причиною її була відмова від державного регулювання цін за відсутності механізмів ринкової саморегуляції, несформованості ринкової інфраструктури, руйнування системи державної торгівлі, передусім оптової, кредитна емісія та монетизація дефіциту держ­бюджету.

Роздержавлення та приватизація державного майна зумовили утворення різних форм власності, появу великої кількості суб'єктів власності, а отже, й суб'єктів ринку. Почала формуватися ринкова інфраструктура. Відродилася біржова торгівля, ярмарки, аукціони. Однак утворення різних форм власності відбувалося неефективно, сповільнювалося ненадійністю прав власності, низьким рівнем дерегуляції, високим рівнем оподаткування.

У процесі формування ринкової економіки в Україні заявили про себе такі проблеми:

- надмірна кількість обмежень на виробника (надмірне регулювання, оподаткування);

- недостатній попит на українські товари і послуги (населення, підприємства й уряд не мали достатніх фінансових ресурсів для придбання українських товарів, доступ українських товарів на іноземний ринок обмежений).

Це засвідчило формування в Україні такого типу економіки, який характеризувався змішуванням елементів командно-адмініс­тративної моделі економіки з елементами ринку і ще не є ринко­вою економікою. Його називали «реформаторським або олігархічним соціалізмом». Зберігаючи багато ознак радянської економічної системи, економіка України з появою численних суб'єктів власності перенесла прийняття рішень щодо встановлення цін і розподілу ресурсів з державного рівня на рівень керівника під­приємства, чиновника, які приймають їх часто довільно.

Якщо радянська економіка на адміністративні рішення держави щодо ціноутворення реагувала дефіцитом товарів і послуг, то українська економіка на до­вільні рішення нижчого рівня — гіперінфляцією, заборгованістю та бартером. Крім того, адміністративно-лібералізована українська модель економіки створю­вала умови для тінізації економіки та зростання корупції.

Для перетворення існуючих елементів ринку на ринкову орга­нізацію економічної системи необхідне було створення умов для дії законів ринку та забезпечення їх інституційною підтримкою. Вирі­шення цих питань неможливе було без активної регулюючої ролі держави.

Аналіз головних властивостей, характерних для ринкової сис­теми, дає змогу визначити порівняльні переваги ринкового способу господарювання:

• базуючись на приватній власності, ринок вивільняє приватний економічний інтерес, систему економічних стимулів.

• ринковий механізм забезпечує вищу економічну ефективність завдяки вільному переливу капіталів і вільному вибору підприємцем сфери своєї діяльності.

• конкуренція спонукає товаровиробників упроваджувати останні досягнення науки і техніки з метою зменшення витрат виробництва, збільшення прибутку.

• існує тенденція пошуку власної ніші ринку, що урізноманітнює асортимент товарів і послуг.

• відсутність дефіциту товарів та послуг

• передній план ставиться соціально-економічна проблема забезпечення платоспроможності населення, яке і є потенційним покупцем виробленої продукції.

Незважаючи на суттєві переваги, ринку властиві й певні недо­ліки:

• ринок не зацікавлений у виробництві некомерційних суспільних товарів, а також у розвитку таких галузей, як охорона здоров'я, освіта, культура, охорона довкілля та розвиток фундаментальних наукових досліджень, що не дають швидкого прибутку.

• існування значної різниці в реальних доходах, що призводить до нерівності в розподілі та споживанні.

Це вирішується шляхом запровадження систем соціального забезпечення та страхування в межах соціально орієнтованої ринкової економіки. Тому серед країн з розвинутою економікою переважає саме соціально орієнтований тип ринкової системи, що передбачає змішану економіку і широке втручання держави в процеси виробництва та розподілу матеріальних благ та послуг задля вирівнювання економічних умов і досягнення економічного добробуту громадян.