2. Основні економічні категорії і закони

Категорія економічної теорії - це найбільш загальне логічне поняття, що відображає суть реально існуючого економічного явища, яке проявляється в певному вироб­ничому відношенні. Або інакше - це теоретичне відображення реально існуючих виробничих відносин людей. Наприклад: товар, гроші, вартість, капітал.

Категорія - це нижчий ступінь пізнання економічних явищ. Вищим, який дозволяє повною мірою розкрити суть явища, є економічний закон.

Економічні закони виражають внутрішні, типові, тривалі, необхідні (в тому числі причинно-наслідкові) зв'язки й залежності, які характеризують головний напрям розвитку тієї чи іншої сфери економіки.

Першу групу утворюють загальні економічні закони. Це закони, які діють у всіх без винятку економічних системах. Вони відображають: а) за­гальну спрямованість поступального розвитку суспільного виробництва; б) об'єктивні основи зростання його ефективності; в) розвиток організаційно-економічних відносин; г) діалектику взаємодії продуктивних сил і виробни­чих відносин. Отже, загальні економічні закони відображають, як правило, внутрішні, сталі й суттєві зв'язки, властиві процесу взаємодії людини з при­родою і які є однаковими на всіх етапах розвитку людського суспільства. Серед них слід виділити закон зростання продуктивності праці або, як його ще називають, закон економії часу, закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил, закон усуспільнення вироб­ництва й праці, закон зростаючих потреб.

Другу групу утворюють специфічні економічні закони. Це закони, що діють лише в межах одного способу виробництва. Вони виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва, характерних, для якогось кон­кретного суспільного ладу. Так, наприклад, феодалізм має свої специфічні економічні закони, капіталізм - свої, а соціалізм - інші.

До третьої групи економічних законів належать закони, які не можна від­нести ні до загальних, ні до специфічних. Вони виражають такі особливості виробничих відносин, які властиві декільком способам виробництва, і тому діють лише в їхніх межах. До них належать, наприклад, закони товарного ви­робництва: закон вартості, закон попиту й пропозиції, закон грошового обігу. Ці закони отримали назву особливих законів.

Специфічні економічні закони відрізняють один соціальний ступінь роз­витку суспільства від іншого. Загальні економічні закони, відображаючи по­ступовий процес розвитку суспільного виробництва, пов'язують економічну історію суспільства в єдине ціле. Особливі закони дають можливість з'ясува­ти специфіку функціонування ринкової економіки.

2. Методи дослідження економічних явищ

Економічна теорія володіє значним арсеналом способів і прийомів до­слідження свого предмета, що й визначає зміст методу цієї науки.

Як і будь-яка наука, економічна теорія використовує емпіричний метод (від грецького слова, що в перекладі означає «досвід»), який ґрунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника. Описова, або емпірична теорія збирає факти еко­номічного життя і висуває відповідні гіпотези для їх пояснення. Але для розу­міння взаємозв'язку і взаємозалежності економічних явищ і процесів емпірич­ний метод недостатній. Тому економічна теорія застосовує також методи індук­ції (виведення економічних закономірностей і принципів із фактів реального житія на основі сходження від одиничного до загального) і дедукції (аналіз від загального до одиничного), логічної (наукової) абстракції (уявного виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища і ігнорування несуттєвих його ознак і сходження від абстрактного (теоретичного) до конкретного).

Діалектичний метод дослідження означає процес пізнання явища чи про­цесу в усій різноманітності його форм і в усій його суперечливості. Це синте­тичний метод, який включає багато елементів, у т.ч. і наукову абстракцію, а також закон єдності і боротьби протилежностей (будь-яке явище суперечли­ве, містить у собі протилежності; подолання цих суперечностей - основа роз­витку цього явища), поєднання історичного (послідовного розгляду усіх явищ у міру їх виникнення) і логічного (необхідна послідовність вивчення явищ), аналіз (уявний поділ цілого явища на окремі елементи і вивчення останніх) і синтез (пізнання явища як цілого у єдності усіх його елементів), якісний і кількісний аналіз, пізнання загального (спільні властивості і ознаки усіх явищ), особливого (спільні якості частини явищ) і одиничного (ознаки і властивості лише окремих явищ), єдність теорії і практики (практика - критерій істини).

Сучасна економічна теорія застосовує мікроекономічний і макроекономічний аналіз явищ і процесів економічного життя, здійснює їх моде­лювання (спрощена уявна картина реальності, абстрактне узагальнення її основних процесів і явищ), здійснює на цій основі прогнозування економіч­ного розвитку. При цьому широко застосовуються математичні, графічні і статистичні методи.

Мікроекономіка як розділ економічної теорії побудована на використанні граничних величин (встановлення мінімуму чи максимуму ціни, прибутку, доходу тощо), а принцип рівноважності (фірми, ринку, ціни, економіки то­що) широко застосовується як у мікро-, так і у макроекономіці.

Певну роль серед методів, які застосовує економічна теорія, виконує екс­перимент, в якому особливе місце займають економічні реформи.

Економічна теорія є цілісною наукою, вона широко застосовує системний підхід до пізнання економічних явищ і процесів, тобто досліджує їх у цілісній сукупності. Дослідження зв'язків між окремими елементами у системі досяга­ється за допомогою структурного аналізу, який вивчає структуру системи (еко­номічних законів, економічних відносин, фірми, галузі, економіки в цілому).