3. Економічні наслідки більшовицького експерименту 20-х рр.

Незважаючи на цілком реальні позитивні зрушення, неп наприкінці 20-х років було згорнуто. Як і кожна перехідна модель, неп не міг остаточно стабілізувати економічний розвиток. До того ж реформаційні пошуки призводили й до появи кризових явищ (товарний голод, інфляція, фінансова криза та ін.). Та все ж завдяки «відбудовчому ефекту» (завантажувалося наявне обладнання, використовувалися староорні землі та ін.), відбувалося зростання економічних показників. Коли наприкінці 20-х років ці резерви було вичерпано, країна опинилася на порозі гострої кризи, в основі якої лежала нестача капіталів для реконструкції промисловості. Перед СРСР стояла альтернатива: або низькі темпи розвитку всього господарства на базі непу і прогресуюче відставання від провідних капіталістичних країн, або ж відмова від ринку, повернення до адміністративних методів, концентрація наявних ресурсів і форсований ривок головної ланки господарства — важкої індустрії.

На рубежі 1925—1926 pp. закінчувався так званий "відбудовний період", коли в економіці на засадах непу в республіці, як і в цілому в СРСР, були здобуті певні успіхи. Це пов'язувалося з рішеннями XIV з'їзду ВКП(б) (грудень 1925 p.). Реалізація накреслених більшовицькими з'їздами програм призвела до згортання непу.

XV з'їзд ВКП(б) затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29—1932/33 господарські роки. У травні 1929 p. проект першого п'ятирічного плану затвердив V Всесоюзний з'їзд Рад. В УСРР перший п'ятирічний план розвитку народного господарства України затвердив XI Всеукраїнський з'їзд Рад (7—15 травня 1929 p.). Восени 1929 р. за ініціативою Сталіна було взято курс на "великий перелом", тобто невпинне підвищення показників першого п'ятирічного плану в галузі індустріалізації і колективізації сільського господарства.

На початку 30-х років було повністю покінчено з приватним капіталом в економіці країни. Процес витіснення непманів найбільш активно відбувався протягом 1928—1929 pp. Одним із основних засобів тиску на приватний капітал в народному господарстві України була жорстка податкова політика радянської влади. Але використовувались і запозичені від епохи "воєнного комунізму" примусові заходи, наприклад, під час хлібозаготівельної кампанії 1928 р. До селян — власників хліба, які ухилялися від здачі хлібних лишків за державними цінами, органи влади застосовували надзвичайні заходи, зокрема притягували до кримінальної відповідальності. Згортання непу негативно позначалося на найважливішій системі економічних відносин — відносинах між містом і селом.

Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві було проведення суцільної колективізації, яка розпочалася наприкінці 1929 p., що фактично означало початок реставрації воєнно-комуністичної політики. З метою забезпечення успіху цієї небувалої в історії людства акції партійно-державна верхівка на чолі зі Сталі¬ним протиставила найбідніші верстви села найзаможнішим та експропріювала останніх під гаслом "ліквідації куркульства як класу" й "загострення класової боротьби". Наслідки сталінської колективізації були жахливими. Накладена на колгоспи безрозмірна продрозверстка, жорстка регламентація їхньої господарської діяльності тощо призвели до глибокої деградації продуктивних сил села й нарешті до голодомору початку 30-х років. Організований ВКП(б) голодомор в Україні знищив мільйони людей.

Зі згортанням непу створювалася суворо централізована командно-адміністративна система керівництва народним господарством України. Новий господарський механізм ґрунтувався на директивному плануванні, а не на економічних засадах.

Позитивні підсумки Непу:

1. Удалося відновити народне господарство і навіть перевершити довоєнний рівень за рахунок внутрішніх резервів.

2. Відродити сільське господарство, що дозволило нагодувати населення країни.

3. Національний доход збільшився на 18% у рік і до 1928р. – на 10% у перерахуванні на душу населення, що перевищило рівень 1913р.

4. Ріст промислової продукції становив 30% щорічно, що свідчило про швидкий ріст продуктивності праці.

5. Національна валюта країни стала міцною і стабільною.

6. Швидко ріс матеріальний добробут населення.

Негативні підсумки Непу:

1. Мало місце непропорційний розвиток основних галузей народного господарства.

2. Відставання темпів відродження промисловості від сільськогосподарського виробництва вело неп через смугу економічних криз.

3. У селі йшла соціальна і майнова диференціація селянства, що призвело до росту напруженості між різними полюсами.

У місті протягом усіх 20-х років збільшувалася чисельність безробітних, котра до кінця непу склала більш 2 млн. чоловік.

Висновки:

Отже, нова економічна політика була реакцією на об'єк¬тивні обставини — кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху то¬що. Запровадження непу в Україні зумовило відродження приватної ініціативи, сприяло поліпшенню економічної ситуації. Ця політика була вимушеним тактичним кроком, здійсненим під тиском обставин, а не стратегічною лінією. Згортання наприкінці 20-х років непу зумовлене внутрішні¬ми економічними протиріччями цієї політики та супереч¬ливими процесами, які вона зумовила в суспільстві: зни¬женням темпів розвитку, вичерпанням ресурсів, небажан¬ням більшовицької партії ділитися владою і поширити дію економічного плюралізму на сферу політичну; швидкою диференціацією суспільства, зростанням соціального на¬пруження, а значить, і створенням соціальної бази для рі¬шучої відмови від ринкових відносин.

Тема 29. Промисловий переворот в Україні

План

1. Передумови, хід та етапи промислового перевороту.

2. Особливості промислового перевороту в Східній Україні.

3. Особливості промислового розвитку в Західній Україні.

4. Значення промислового перевороту.

1. Передумови, хід та етапи промислового перевороту

Важливу роль у здійсненні промислового перевороту і розвитку капіталізму в Україні мали соціально-економічні реформи на селі. У 1847—1848 рр. у Правобережній Україні царські власті провели так звану інвентарну реформу, її мета полягала в законодавчому врегулюванні взаємовідносин поміщиків і кріпаків.

Аграрні реформи 1848—1861 рр. неоднозначне оцінюються вченими і представниками різних політичних орієнтацій. Та ніхто не заперечує того, що ліквідація панщизняної неволі була новим етапом не тільки у розвитку сільського господарства, але й промисловості України. Цьому сприяло багато чинників, головним серед яких стала відміна кріпосницького ладу, проти якого український народ боровся ще в середині XVII ст. Можна впевнено стверджувати, що якби Україна тоді стала самостійною державою, то і промисловий переворот вона пережила б не у другій половині XIX ст., а значно раніше. Аграрні реформи відкрили широкі можливості для використання вільнонайманої праці і по суті винесли вирок кріпосницькій мануфактурі, яку так настирливо культивували російські самодержці.

Важливою ознакою промислового розвитку України в другій половині XIX ст. було те, що в ній утверджувалося фабричне виробництво в умовах колоніальної економічної політики чужих українському народові держав. Через те часті твердження авторів "радянської доби", нібито промисловий переворот в Україні проходив так само, як в етнічній Росії, не відповідають дійсності. Щодо економічного розвитку Східної України, то він у Російській імперії протиставлявся економічному стану західноукраїнських земель Австро-Угорської монархії. Насправді, особливих відмінностей в промисловому розвитку обох частин України не було. Загалом він був однобічним, що характерно для колоніальне залежних країн. Правда, нарощування промислового виробництва в Наддніпрянщині було значно потужнішим ніж, наприклад, у Галичині, а тим паче в Буковині та на Закарпатті.

У суспільстві панувала ідея російської "аграрності", хоча Петро І своїми заходами штучно створював промислову структуру господарства. Згідно з цією ідеєю Росія мала залишатися землеробською країною і не була готова до скасування кріпосного права. Економічна політика Романових відповідала інтересам дворянства, і допомога промисловому підприємництву була незначною.

Проте в умовах кріпосного господарства в першій третині XIX ст. мануфактурна промисловість досягла певних успіхів і підготувала умови для промислового перевороту. В Україні кількість підприємств (без винокурень) зросла з 200 у 1793 p. до 649 у 1830 p. Головне значення мала обробна промисловість. Розвивалися такі галузі, як харчова (ґуральництво, борошномелення, виробництво олії), текстильна (суконна, полотняна, канатна), салотопна, миловарна, шкіряна, виробництво будівельних матеріалів (цегельна, скляна).

Щодо часових меж промислового перевороту в Україні в історико-економічній літературі є два протилежних погляди. Одні дослідники стверджують, що він відбувся ще до реформи 1861 p., інші пов'язують його завершення з 90-ми роками XIX ст. На нашу думку, перехід від мануфактури до фабрики в провідних традиційних галузях промисловості України відбувся наприкінці 70-х років, хоча машинізація гірничодобувної промисловості, яка перебувала в процесі становлення, завершилася пізніше.

Промисловий переворот сприяв економічному зростанню міст. Поряд з ремеслом і мануфактурами у містах виникли підприємства фабрично-заводського типу, кількість яких швидко зростала. Якщо в 1825 p. в містах України налічувалося 528 промислових підприємств, то через 22 роки в 1847 p. їх було вже 718.