21. Становище української культури в 20-30 рр. ХХст в українських землях в складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.

Невелика українська область – Закарпаття – була приєднана до Чехословацької республіки, а Північна Буковина й придунайські землі відійшли до Румунії. Загальна чисельність жителів України, які опинилися в межах Польщі, Румунії, Чехословаччини, становила на початку 20-х рр. близько 7 млн. чол. Найбільше їх було в Польщі (до 6 млн.), значно менше – в Румунії (790 тис. чол.) і Чехословаччині (455 млн. чол.). Усі ці територіальні зміни були закріплені відповідними рішеннями Антанти.

Українські землі в Польщі, Румунії, Чехословаччині не мали самоврядування, власного автономного устрою. Уряди цих країн стояли на унітарських позиціях і свою політику спрямовували на зміцнення контролю над українськими територіями.

Польський уряд скасував галицький автономний сейм. Було ліквідоване місцеве самоврядування. Його функції почали виконувати урядові комісари. Подібне відбувалось і на Буковині. Було ліквідовано самоврядування громад.

Не виконав зобов’язання забезпечити автономію Закарпатській Україні і чехословацький уряд, хоча корінне населення тут не відчувало такої сильної національної дискримінаіцї, яка панувала в Румунії й Польщі.

З перших днів окупації корінне українське населення зазнавало гноблення.

Румунську мову на окупованих землях оголосили державною. У лютому 1919 р. був виданий закон, за яким на роботу в державні установи приймалися ті, хто знав цю мову. 1920 р. у Румунії, 1924-го у Польщі були видані закони про заборону української мови в усіх державних і муніціпальних установах. Декретом румунського уряду від 21 липня 1919 р. перейменовано українські назви міст і сіл на румунські. Подібне відбувалося і в Польщі. Українські імена та прізвища змінювалися на польські й румунські.

На початку 20-х років на західноукраїнських землях активізується літературне життя. У Львові 1922 р. створилися дві літературні групи: перша – “Логос”, що об’єднувала поетів католицького напрямку – В.Линниченка, М.Луксицького, О.Моха, О.Семчука (об’єднав їх журнал “Поступ”) ;друга – при журналі “Митуса”. До неї входили молоді літератори. Невдовзі створено об’єднання навколо журналу “Літературно-науковий вісник”. У цьому журналі друкувалися Ф.Дудко, М.Матвіїв-Мельник, В.Стефаник, М.Черемшина. З-поміж нової генерації найактивнішими були Є.Маланюк, Ю.Липа, О.Стефанович, Ю.Дараган, Б.Кравців, О.Лятуринська, Ю.Клен та інші.

Одним з провідних осередків українського театрального життя був Львів. Тут 1920 р. зусиллями Г.Нички створено український незалежний театр. Режисером його 1921 р. став О.Загаров. Ядром драматичного ансамблю були визначні актори М.Крушельницький, М.Бенцаль з дружиною, Г.Борисоглібська, Г.Савичева, Л.Лісович та інші. Театр продовжував працювати, роз’їжджаючи галицькими містечками з опереточним репертуаром. Цього часу працювали й інші театри, зокрема “Богема” П.Сороки у Львові, роз’їзні театри О.Карабіневича, Л.Комаровського і В.Миткевичевої.

У цей період активно працюють провідні галицькі композитори С.Людкевич та В.Барвінський. У другій половині 20-х років до них долучилися композитори молодої генерації Б.Кудрик, Н.Нижанівський, Р.Сімович, А.Рудницький, М.Колесса, Л.Лисько, В.Вітвицький. Інтенсивне музичне життя викликало потребу створення організації професійних музикантів, нею став Союз українських професійних музик (СУПРОМ), який видавав журнал “Українська музика”. Працювали музичні видавництва “Торбан”, “Диригенський порадник”, у яких виходили друком сотні видань.