Тема 7 Фундаментальні значення проблеми буття у філософії.

Мета Поглибити знання студентів з проблеми буття в історії філософії.

Питання для вивчення

1. Поняття світ.

2. Суть, зміст і категорії буття.

3. Єдність і різноманітність буття, його основні форми.

4. Основні виміри буття.

Мінілекція

Онтологія — розділ сучасної філософії, що вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні сутності і категорії існуючого.

Розуміння суті людини як діяльнісної та духовної істоти мож­ливе лише на основі визнання багатогранного ставлення людини до навколишнього світу і до себе самої. Для аналізу всіх суттєвих характеристик і оцінок людини треба розкрити і основні власти­вості світу, де відбувається життєдіяльність людини. Саме основні властивості світу дозволяють правильно зрозуміти особливості розвитку людини, її природної організації і знайти ключ до сут­ності. Відносини Людина—Світ — принципово важлива філософ­ська проблема. Зміст поняття світ розкривається через систему онтологічних категорій: буття, дійсність, суть, існування, субстан­ція, матерія, рух, простір, час, системність. У них та інших спо­ріднених категоріях здійснюється філософське осмислення сві­ту. Термін онтологія (від грец. опtos — рід, відмінок, суще; logos — вчення) ввів у філософію Гокленіус у праці «Філософський лекси­кон» і потім підтримав Вольф.

Під існуючим розуміється сукупність різноманітних проявів бут­тя, тобто будь-яка річ або явище в аспекті їх причетності до буття. У філософії Мартіна Хайдеггера існуюче (речі і люди) протипоставлене буттю, що лежить в основі і за межами існуючого. Виді­ляються різні сфери дослідження: онтичне і онтологічне, скерова­не на буття.

Поняття буття вперше застосував у філософії античний філософ Парменід (V—IV ст. до н.е.) В період Парменіда частина людей перестала вірити у міфологію, оцінюючи її як вигадку. Тим самим руйнувалися основи тодішнього розуміння світу, базу якого скла­дали боги і традиції. Світ, що здавався людям доти надійним і ста­більним, виявився нестабільним і хитким. Людина втратила життє­ву опору. Оцінюючи античний період життя суспільства, сучасний іспанський філософ Ортега-і-Гассет писав, що тривога і страх перед світом людей, які втратили опору в житті, надійний світ тра­дицій, віру в богів, безперечно, були жахливими. Саме тоді вперше Парменід усвідомив ситуацію, фактичну кризу людського існу­вання і поставив на місце влади богів — владу думки. У філософсь­ких бесідах Парменід обґрунтував наявність у світі нової сили, здатної утримувати світ людини і Всесвіт у порядку і гармонії, забезпечувати стабільність і надійність. Така сила, за Парменідом,— необхідність, що, насамперед, асоціювалася з порядком. Заведений у Всесвіті хід речей, говорив Парменід, не може рап­тово, за чиєюсь волею змінитися: день завжди прийде на зміну ночі, сонце раптово не погасне, люди не загинуть водночас. Пар­менід визнавав наявність за речами предметно-чуттєвого світу, своєрідного гаранта існування. Незримий світ — гарант видимого світу — найдосконаліший, найпрекрасніший і гармонійно влаш­тований, де панують Благо, Світло, Добро. Саме такий світ, що раціонально осмислюється і осягається, називав буттям.

Безперечно, всі форми буття — буття речей, властивостей, від­носин, процесів природного і штучного походження, буття людини, буття соціального, буття ідеального і біосфери мають якісні відмін­ності, і водночас взаємопов 'язані, оскільки світ — єдине ціле. Осягнен­ня людиною буттєвих форм здійснюється з позицій єдності світу, органічного взаємозв 'язку всіх форм буття. Форми пізнання буття: наукове, буденне, релігійне, надчуттєве, музичне, містичне та ін. Сус­пільством вироблені різні методи осягнення буття. Перспективним є метод, що ґрунтується на принципі системного аналізу. На початку 70-х років Бертран Рассел і Імре Емерлі сформували кон­цепцію про цілеспрямовані системи, що прямують до ідеалу, вва­жаючи, що розвиток у будь-якій сфері людської діяльності йде шляхом вибору певного ідеалу, який описує граничний стан сфе­ри (взагалі недосяжний), знаходження послідовності мети, що вис­тупає віхами на шляху від поточного стану до ідеального, процесу досягнення мети і зміни ідеалу. Щоб отримати такий ідеал (речі або діяльності) необхідно: встановити суттєві для виду ознаки, визначити діапазон їх значення для одних змінних, які розгляда­ються як бажані, встановити гранично високі значення, а для інших (небажаних) — значення, рівні нулю. Суть же самого ідеалу соціального осягнення буття зводиться, по-перше, до положен­ня, що знання, незалежно від їх форми, не становлять самі по собі соціальної цінності. Осягнути що-небудь ні в якому разі не означає «отримати знання», треба одержати соціальний ефект, що базує­ться на знаннях; по-друге, у межах відомого діяльність у будь-якій сфері набуває характеру становлення технології, що дає гаран­тований ефект; по-третє, сфера невідомого повністю локалізо­вана і як така ідентифікована (прирівняна); по-четверте, все, що підготовлено попереднім розвитком, відразу ж пізнається, при­чому соціальних та інших обмежень не існує; по-п'яте, соціаліза­ція пізнаного здійснюється негайно і повністю, з'ясовуються всі наслідки нового факту. Обмежень тут також немає. Ідеал — момент цілепокладання. Дія його механізму грунтується на послідовній відмові від ідеалізацій до рівнів, що узгоджуються з наявним ста­ном реальності. Метод ідеалу, в основі якого лежить системний аналіз, не єдиний спосіб осягнення буття, існують і інші, але всі вони враховують взаємозв'язок форм буття, цілісність світу.

Інструкція до виконання самостійної роботи

Опрацювати теоретичну частину та підготуватись до тестового контролю знань з даної теми.

Тести додаються.

Теми рефератів

Поняття онтології буття.

Фундаментальне значення проблеми буття в філософії.

Основні виміри буття речей, природи, людини, духовного і соціального.

Література

1. Філософія. Підручник для вищої школи / За заг. редакцією В.Г. Кременя, М.І. Горлача. Х.: Прапор, 2004, с. 278 - 288.

2. Філософія. Підручник. Г.А. Заїченко, В.М. Сагатовський, І.І. Кальний та ін.; За ред. Г.А. Заїченка та ін. – К.: Вища шк., 1995, с. 186 - 195.

Форма контролю: тестовий контроль знань студентів.

Методичні рекомендації до самостійної роботи № 10