Тема 5 Некласична філософія хх століття.

Мета Підвести студентів до розуміння ідей некласичної філософії ХХ століття;

Питання для вивчення

1. Особливості неопозитивізму філософії ХХ століття.

2. Характеристика філософських поглядів на теорію еволюції та революції.

3. Сутність герменевтики філософії.

4. Філософський підхід до проблеми мови.

Мінілекція

Філософія середини XIX століття пережила стадії позитивізму (позитивної філософії), емпіріокритицизму (кри­тики змісту понять з позиції досвіду) і в XX ст. представлена нео­позитивізмом (логічним позитивізмом або логічним емпіризмом). Для цієї епохи характерні традиції і новаторство, співвідношення філософського плюралізму і монізму. Філософія ХХ століття велику увагу звертала на загальнолюдські цінності.

Герменевтика дослівно означає мистецтво і теорію тлумачен­ня текстів. Філософського змісту герменевтиці надав Фрідріх Шлейєрмахер (1768—1834). У нього герменевтика — мистецтво розуміння чужої індивідуальності, іншого. Основою розуміння вважав пси­хологію того, хто пізнає і розуміє. Дальшого розвитку герменевти­ки досягнуто зусиллями Вільгельма Дільтея, Едмунда Гуссерля, Ханса Гадамера, Поля Рікера та ін.

Предметом розуміння Вільгельм Дільтей проголосив письмо­во фіксовані життєві прояви. Розуміння ж визначене ним як без­посереднє осягнення цілісного переживання, духовної цілісно­сті, яка складає суть людини. Розуміння, споріднене інтуїтивному проникненню в життя, Вільгельм Дільтей протиставляє пояс­ненню в науках про природу, пов'язаних із зовнішнім досвідом і конструктивною діяльністю мислення. Розуміння внутрішнього світу людини досягається інтроспекцією (самоспосте-реженням), розумінням чужого світу — шляхом усування, вживання, співпе­реживання. Культура минулого, зокрема, осягається шляхом ви­тлумачення окремих її явищ у рамках цілісного духовного життя відтвореної епохи минулого. При такому психологічному підході до реальності духовного світу індивіди виявляються замкнутими непроникними світами. Вільгельм Дільтей сформулював основну проблему герменевтики наступним питанням: «Як може індиві­дуальність зробити предметом загальнозначущого об'єктивного пізнання чуттєво даний прояв чужого індивідуального життя?». Необхідність, загальнозначущість пізнання вимагає виходу за межі психологічного трактування індивідуальності. Таким шля­хом пішов Едмунд Гуссерль. Відмова, звільнення від психоаналізу в пізнанні, від усіх догматичних тверджень, пов'язаних з природ­ною установкою свідомості у ставленні до світу,— ось головні умови розуміння за Едмундом Гуссерлем.

З позиції неопозитивізму предмет філософії — теоретико-пізнавальний і логічний аналіз мови науки як найбільш значущий для людини. Аналіз спирається на поняття і операції мислення (поділ на частини, взаємодію частин, уточнення їх властивостей, інтер­претацію та ін.), що допускають підтвердження або відтворення досвідом або логіко-математичними процедурами. Метою ана­лізу служить розрізнення змістовних і осмислених висновків, з од­ного боку, і нісенітних — з іншого. Осмислені змістовні висловлю­вання, які називаються синтетичними,— це висловлювання про дослідні дані (протокольні висловлювання і всі інші, що зводять­ся до них). Осмислені беззмістовні (тобто позбавлені досвідного змісту) висловлювання називаються аналітичними, є тавтології логіки і математики (на взірець «неодружений чоловік — це холо­стяк», А=А). Висловлювання осмислене, якщо зводиться до ана­літичних або синтетичних висловлювань, тобто його можна пе­ревірити, верифікувати прямо або опосередковано досвідом або звести до тавтологій логіки і математики. Аналітичні або синте­тичні висловлювання, що не верифікуються, є позбавленими змісту. Такі висловлювання є псевдовисловлюваннями (удава­ними), застосування яких до дійсності не здатне змінити її. До розгляду псевдовисловлювань потрапляють усі метафізичні, тобто абстрактні, загальні висловлювання про світ матеріалізму, ідеалізму, інтуїтивізму та інших філософських учень, а також релігії. Обмеження предмета філософії аналізом мови науки, зок­рема застосування теорії типів або ієрархії мов, позбавило філо­софію права на власне пізнання навколишнього світу. На думку філософа Бертрана Рассела, таке обмеження сприймається як логічна конкретизація претензії філософії на універсальність пред­мета: мова філософії має належати до іншого типу, ніж мова науки, і виражене нею знання не може бути рівноцінним науко­вому — єдино можливому позитивному знанню про зовнішній світ.

Вибір позитивізмом мови логіки як універсальної мови вира­ження всього знання зробив логіку наукою, рівноцінною філо­софії. Не випадково дослідження з філософії науки належать, як правило, до логіки і методології (приписів теоретичної і прак­тичної діяльності) науки. Логіка оперує лише з формами думки, поняттями і формами мови. Це зобов'язує до того, щоб вважати найточнішим уявленням дійсності її мовне вираження. Мисля­ча людина все сприймає і пред'являє в мовній формі (у формі висловлених або невисловлених понять і суджень), точніше слів і речень. Мова важлива не лише для логіки, але й для самої науки. Те, що сприймається і повідомляється, визначається наперед можливостями мови, їх висловлюваністю. Проголосивши метою філософії науки очищення мови від нісенітних висловлювань, неопозитивізм надав перевагу штучним мовам перед природни­ми, особливо буденними з їх смисловою багатогранністю і психо­логізмом. Смислова визначеність (унаслідок явних визначень понять і правил вживання) штучних мов, між іншим, перетворюється в по­слаблення їх висловлюваних можливостей. Виявилося, що не тільки в штучних мовах, але й у природних не вдається суворо логічно відобразити відносини між висловлюваннями теорії і спо­стереженнями, зрештою як і саму процедуру верифікації (лан­цюг визначень між висловлюваннями спостереження і теоретич­ними висловлюваннями, або дедукцію теоретичних висловлювань спостереження).

Висловлювання принципів і законів теорії, будучи загаль­ними, не виводяться з одиничних висловлювань спостереження і складають найціннішу частину теорії. За інтуїтивними і прагматичними міркуваннями висловлювання, буває, виглядають прийнят­ними, а за логічними міркуваннями — як такі, що не підлягають верифікації і мають вважатися неприйнятними та нісенітними. Визнаючи пріоритет реальної науки, неопозитивізм тим самим допускав осмисленість її теоретичних висловлювань і послаблю­вав вимоги формально-логічних висновків та висловлювань про спостереження. У сучасних умовах принцип верифікації (який ча­сто називають принципом підтвердження) залишається інтуїтив­но прийнятим, але відсутність точної моделі його застосування поз­бавляє його оригінальності, на яку претендував неопозитивізм.

Аналіз сучасної філософії Заходу свідчить про труднощі у ви­значенні, яке знання вважати сучасним, основоположним, що ви­никло в минулому, але має значення і в сучасності і яке служить джерелом компіляції і еклетики за відсутності ідеї. На шляху до­слідника підстерігає небезпека ототожнення сучасного з мину­лим, можливість ототожнення значного з незначним, що має перевагу лише більш пізнього виникнення, тобто регрес. Все це долається в процесі творчого напруження філософів і досягнення успіхів у реалізації проблем філософії сучасності.

Інструкція до виконання самостійної роботи

Скласти конспект згідно плану та підготовити відповіді до питань для самоконтролю.

Питання для самоконтролю

1. Які особливості неопозитивізму як течії в філософії?

2. Дати характеристику, в чому полягають відмінності філософського підходу до поняття еволюції та революції.

3. Обгрунтувати філософський напрямок германевтики, як мистецтва розуміння чужої індивідуальності.

Теми рефератів

Суттєві риси філософії ХХ століття.

Релігійно – філософські напрями філософії ХХ століття.

Критика цінностей західних техногенних цивілізацій.

Література

1. Філософія. Підручник для вищої школи / За заг. редакцією В.Г. Кременя, М.І. Горлача. Х.: Прапор, 2004, с. 193 - 195.

2. Філософія. Підручник. Г.А. Заїченко, В.М. Сагатовський, І.І. Кальний та ін.; За ред. Г.А. Заїченка та ін. – К.: Вища шк., 1995, с. 131; с. 143 – 147; с. 149 - 150.

Форма контролю: перевірка конспектів, складених студентами та усне опитування.

Методичні рекомендації до самостійної роботи № 9