Тема 5 Філософія к. Маркса й ф. Енгельса, позитивізм, філософія життя.

Мета Вчити бачити та логічно пояснювати внутрішні зв’язки між основними напрямами філософії ХІХ – ХХ століття.

Питання для вивчення

1. Які існували передумови виникнення філософії марксизму?

2. В чому полягає суть матеріалістичного розуміння історії?

3. Поширення ідеї марксизму в Європі.

Мінілекція

Формування філософської концепції марксизму можна з певністю вважати наслідком тієї стадії історичного розвитку суспіль­ства, економічного життя, політичних відносин, науки і куль­тури, що вимагали нового трактування ряду проблем, які накопичилися в суспільстві. Якщо у світі з новою силою спалахували і спалахували соціальні конфлікти: повстання ліонських ткачів у Франції (1831, 1834), сілезьке повстання ткачів у Німеччині (1844), чартистський рух в Англії (30—40-ві роки XIX ст.),— то обов'язково мала сформулюватись концепція, що запропонувала б своє бачення причин соціальних конфліктів, історичного роз­витку суспільства.

Формування філософії марксизму відбувалося в процесі ос­мислення найважливіших досягнень попередньої філософської думки. Найважливіші її завоювання: з'ясування історичного про­цесу як прогресивного руху, що підкоряється певним законо­мірностям (італійський учений Джамбаттіста Віко, французький мислитель Жан Антуан Кондорсе, німецький філософ Георг Гегель); обґрунтування ідеї, що основне джерело вартості є праця (англійські економісти Адам Сміт, Давид Рікардо); міркування і приводу приватної власності як джерела соціального зла (фран­цузькі соціалісти-утопісти Анрі Сен-Сімон, Шарль Фур'є); розу­міння класової боротьби як рушійної сили історії (французькі істо­рики Франсуа Гізо, Огюстен Тьєррі, Огюст Міньє); ідея про можливість досягнення вічного миру на землі (німецький філо­соф Іммануїл Кант) та ін.

3 іменами Карла Маркса (1818— 1883) і Фрідріха Енгельса (1820—1895) зв'язане станов­лення нової філософської концепції. Заснов­ники філософії марксизму іменували вчення матеріалістичним розумінням історії, історичним матеріалізмом. Поняття історич­ний матеріалізм як синонім матеріалістичного розуміння істо­рії Фрідріх Енгельс вживає вперше в листі до Конрада Шмідта (5 серпня 1890 року). Вводячи неологізм історичний матеріалізм, Фрідріх Енгельс вважав за потрібне пізніше пояснити: «Сподіва­юся, що і британська респектабельність не буде надто обурена, якщо застосую на англійській, як і на багатьох інших мовах, вираз історичний матеріалізм для визначення того погляду на хід все­світньої історії, який кінцеву причину і вирішальну рушійну силу усіх важливих історичних подій знаходить в економічному роз­витку суспільства, у змінах способу виробництва й обміну, а звід­си — у поділі суспільства на різні класи й у боротьбі цих класів між собою».

Філософія марксизму вивчає суспільство як цілісну систе­му, структуру, рушійні сили й особливі закони розвитку на всіх історичних етапах. Як усяка теоретична концепція, марксистська філософія оперує принципами, законами (закономірностями) і категоріями. Основний гносеологічний принцип філософії про первинність матерії і вторинність свідомості конкретизується в со­ціально-філософській теорії як визнання первинності суспільно­го буття і вторинності суспільної свідомості. У передмові до «До критики політичної економії» Карл Маркс підкреслює, що «не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне бут­тя визначає їх свідомість». Отже, із сукупності суспільних явищ марксизм виділяє суспільні відносини, що визначають ідеологічні відносини. В основі такого виділення лежить той простий і при­родний факт, що люди, перш ніж займатися наукою, політи­кою, філософією, релігією тощо, мають що їсти, пити, одягати­ся, мають житло і т. д., в процесі виробництва матеріальних благ вступають у певні, не залежні від їх волі виробничі відносини, що становлять матеріальну основу, реальну базу суспільства, на якій зводиться ідеологічна і політична надбудова.

Філософія марксизму базується на принципах об'єктивності, сходження від абстрактного до конкретного, історизму, визна­чення суперечностей розвитку і джерел саморуху, врахування взаємозв'язку і взаємодії різних явищ буття, системного підходу і структурно-функціонального методу дослідження та ін. Серед принципів філософії є нормативні вимоги розглядати історич­ний процес таким, яким є в дійсності, без усякої домішки суб'єк­тивізму, розглядати всі події у діалектичному взаємозв'язку з ін­шими подіями і тоді ж, у їх відносній цілісності і самостійності, враховувати кількісну і якісну визначеність, аналізувати їх у кон­кретно-історичному контексті і бачити тенденції їх розвитку. Ве­лика увага приділяється аналізу інтересів різних класів, класовій боротьбі. Перехід до справжньої історії людства в загальності в марксизмі базувався на вирішенні питання про соціальні закони. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс вважали, що в суспільстві дія за­конів виявляється у тенденціях, тобто закони визначають основ­ну лінію розвитку суспільства, не охоплюючи і не визначаючи безлічі випадків і відхилень. Саме через ці випадки і відхилення необхідність пробиває собі шлях як закон. В суспільстві є динамічні і статистичні закономірності. У застосуванні до масових суспіль­них явищ доречно вказати на статистичну закономірність, що допускає індивідуальні відхилення, через які прокладає собі шлях тенденція. Якщо ж розглянути загальну лінію історичного роз­витку, то історичний розвиток виступає загальносоціологічною закономірністю, що можна охарактеризувати як динамічну. За­кони розвитку суспільства є винятково закони діяльності людей. Люди самі творять історію при матеріальних і духовних переду­мовах, успадкованих від попередніх поколінь, і певних обстави­нах. Спираючись на об'єктивно існуючі закони історії, люди зна­ходять у самій дійсності джерела і сили для її перетворення, тобто діють активно.

Розуміння історії суспільства як природно-історичного про­цесу засноване на визнанні певної ролі матеріального боку люд­ської діяльності. Разом з тим враховується, що духовний бік діяльності відіграє важливу активну роль, може впливати на матеріальний бік, хоча сам вплив визначається й обмежується матеріальними умовами життєдіяльності людей. Для повного, все­бічного розуміння взаємодії і взаємовпливу двох боків природ­но-історичного процесу варто мати на увазі, по-перше, що Істо­рія не є якась особлива особистість, що користується людиною як засобом для досягнення мети. Історія — не що інше, як діяльність людини, що прагне досягти мети. По-друге: «...Люд­ство ставить собі завжди тільки такі завдання, що може розв'яза­ти, тому що при ближчому розгляді завжди виявляється, що саме завдання виникає лише тоді, коли матеріальні умови його здій­снення вже є в наявності або, принаймні, перебувають в процесі становлення». Звідси добре видно, яка важлива роль відводилась філософією марксизму суспільній свідомості, формуванню мети і завдань суспільного розвитку. Разом з тим постійно підкреслю­валось, що характер і зміст завдань визначаються матеріальни­ми умовами і засобами людської діяльності.

Спосіб виробництва — основа розвитку суспільства. У реаль­ному житті люди здійснюють різні види діяльності: сімейно-по­бутову, виробничу, політичну, наукову, педагогічну, релігійну, військову, спортивну та ін. Здійснюючи ту або іншу діяльність, люди вступають у певні відносини між собою. З погляду маркси­стської філософії, справжньою основою розвитку суспільства, ос­новою всіх інших видів діяльності є процес праці, тобто вироб­ництва матеріальних благ. Карл Маркс підкреслював, що праця є насамперед процес, що відбувається між людиною і приро­дою, процес, у якому людина «своєю власною діяльністю опосе­редковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і при­родою». Праця є основою історичного розвитку і функціонування суспільства.

Основними елементами процесу праці є: по-перше, людина з її знаннями і навиками; по-друге, знаряддя праці, механізми, інструменти, технічні пристосування; по-третє, предмети або об'єкти праці, що знаходяться людиною в природі або створені нею, з яких за допомогою знарядь виготовляється готова продук­ція. Знаряддя і предмети праці називаються засобами виробни­цтва. Засоби виробництва — матеріальні й існують об'єктивно. Людина з її знаннями і навиками, а також відповідні засоби ви­робництва утворюють продуктивні сили суспільства. Це той бік виробництва, яким людина звернена до природи. Впливаючи за допомогою знарядь на навколишній світ, людина видозмінює його, надає навколишнім явищам і процесам форми, найпридатніші для задоволення потреб. Змінюючи навколишній світ, людина змінюється і сама. За зміною знарядь, засобів виробни­цтва відбуваються зміна і розвиток знань і навичок людей. Уна­слідок цього підвищується і рівень розвитку продуктивних сил, прискорюється їх удосконалення.

З погляду марксистської філософії, продуктивні сили є чисто матеріальні складові (знаряддя, механізми тощо) і духовні складо­ві (виробничі знання і навики), однак провідною, визначальною стороною розвитку виробництва є матеріальна. Людина є голов­ною продуктивною силою, тому що саме людина пускає в хід знаряддя праці і сприяє зміні засобів виробництва. В процесі виробничої діяльності, люди вступають у незалежні від їх волі і свідомості виробничі відносини. Процес виробництва мате­ріальних благ, або спосіб виробництва, має дві взаємозалежні сторони — продуктивні сили і виробничі відносини. Всі істотні елементи суспільства, соціальні, політичні і духовні компонен­ти тисячами ниток зв'язані зі способом виробництва. Ці зв'язки є необхідними, стійкими, повторюваними, тобто мають законо­мірність. Спосіб виробництва в кінцевому підсумку є визначаль­ною основою всіх процесів суспільного розвитку.

Інструкція до виконання самостійної роботи

Скласти конспект згідно плану.

Теми рефератів

Філософія слав’янофілів та прихильників західної філософії.

Філософія Володимира Соловйова, Петра Чаадаєва та Павла Флоренського.

Класичні моделі світорозуміння у філософії ХІХ – ХХ стліття.

Філософська думка К. Маркса та Ф. Енгельса.

Література

1. Філософія. Підручник для вищої школи / За заг. редакцією В.Г. Кременя, М.І. Горлача. Х.: Прапор, 2004, с. 227 - 235.

2. Філософія. Підручник. Г.А. Заїченко, В.М. Сагатовський, І.І. Кальний та ін.; За ред. Г.А. Заїченка та ін. – К.: Вища шк., 1995, с. 62 - 73.

Форма контролю: перевірка конспектів, складених студентами.

Методичні рекомендації до самостійної роботи № 8