Тема 3 Гуманістичний характер філософії Відродження.

Мета Збагатити світоглядні уявлення про гуманістичний характер філософії Відродження.

Питання для вивчення

1. Характеристика епохи Відродження.

2. Гуманізм в філософії Відродження.

Мінілекція

Епоха Відродження (франц.— Ренесанс) — період переходу від Середньовіччя до XIV—XVII ст.— охоплює приблизно три сто­ліття. Зростання промисловості, торгівлі, мореплавства, військо­вої справи, тобто розвиток матеріального виробництва, зумо­вило розвиток техніки, природознавства, математики, механіки. Все це вимагало визволення розуму від схоластики і повороту від суто логічних проблем до природничо-наукового пізнання світу та людини. Виразники такої тенденції — найвідоміші мислителі епохи Відродження, загальним пафосом якої стала ідея гуманізму. Нова епоха стала відродженням античної культури, античного способу життя, способу мислення і відчуття.

Особливості філософії епохи Відродження полягають в тому, що: по-перше, середньовічна догматика забороняла думати і від­чувати. Людське тіло вважалося темницею і оголошувалося грі­ховним. Людина, її почуття, думки, все її життя вважалися нікчемними перед величчю Бога, святістю служителів церкви, безсмертям душі. Мистецтво і література Відродження, на відміну від таких поглядів, гуманістичні у тому сенсі, що «реабілітували» людину, стверджували її права на почуття, на думку, уславляли не небесну, а земну любов, красу людського тіла. Антропоцент­ризм — перша і головна особливість філософії Відродження. По-друге, секуляризація (відділення) релігії від науки, від політики і моралі. Тепер проблеми держави, моралі, науки не розглядають­ся крізь призму теології. Ці сфери буття визнаються самостійно (поза релігією) існуючими, такими, що мають свої закони. Сказане не означає, що проблеми релігії, Бога, рятування душі забуті. Про­сто ці проблеми більше не стоять у центрі уваги філософії. Відбу­вається становлення наук дослідження, що поступово висува­ються до рангу єдиних, що дають істинне знання про природу. По-третє, філософія епохи Відродження характеризується по­шуками правильного методу пізнання природи. Чітко виділилися два напрямки пізнання: сенсуалізм (емпіризм) і раціоналізм. Сен­суалісти стверджували, що в основі пізнання світу повинні лежа­ти почуття, доводили, що основним методом пізнання природи є дослід, експеримент. Раціоналісти вважали, що основним за­собом пізнання є логічне мислення (розум). По-четверте, в епо­ху Відродження формується новий матеріалістичний світогляд, який виникає у боротьбі, у муках, тому що церква всіма засо­бами боролася з інакомисленням. Виникли своєрідні форми пе­реходу від старого до нового світогляду. Такими формами стали деїзм і пантеїзм. Деїсти (від лат. deus — Бог) визнавали божест­венний першопоштовх, але вважали, що Бог, колись створивши природу, більше не втручається у встановлені ним самим закони природи. Пантеїзм (від грецьк. рап — все, theos — Бог) — це філософська концепція ототожнення світу і Бога: все є Бог, єди­носущне. Поза Богом немає нічого.

На основі відчуттів за допомогою розуму людина з'ясовує понят­тя про речі. Вплив речей на розум людини через відчуття можли­вий завдяки наявності в людському організмі якогось життєвого духу — тілесної субстанції, що зв'язує, за уявленням середньовіч­ної медицини і фізіології, відчуття з розумовою спроможністю людини. Уява служить проміжною сходинкою між відчуттям і ро­зумом. Розум є прояв активної спроможності особистості. Будучи тісно зв'язаний з тілом як засобом пізнання, розум осмислює одержані відчуттям зовнішні враження і дозволяє шляхом їх ло­гічного розрізнення і зіставлення прийти до більш глибокого розуміння суті речей. Однак і міркування не здатне дати повноти знання. До осягання істини веде вища розумова спроможність людини — інтелект, здатний до інтуїтивного осягання. Інтелект підноситься над міркуванням. Якщо розум не може йти вище й далі знання кінцевого світу речей, то функція інтелекту — вище знан­ня суті речей і явищ, пізнання нескінченності. Розумове знання не може збагнути нескінченної суті світу. Бог присутній у всьо­му, насамперед у природі. Бог — це центр Всесвіту та його межа. Бог — ціле, а Всесвіт — частина. Істина — завжди процес (а не догма), процес пізнання, руху до Бога. У космології Миколи Кузанського Земля позбавляється свого привілейованого ста­новища центру Всесвіту: не Земля, а Бог — і центр Землі, усіх сфер і всього того, що є в світі. Тому безглуздо приписувати Землі непорушність, так само як і полюсам, що замикають світ небесної сфери фіксованих зірок.

Інструкція до виконання самостійної роботи

Підготувати відповіді до тестів.

Тести додаються.

Теми рефератів

Характеристика епохи Відродження.

Гуманізм в філософії Відродження.

Ідеї Леонардо да Вінчі.

Система геліоцентризму.

Філософія Миколи Кузанського.

Література

1. Філософія. Підручник для вищої школи / За заг. редакцією В.Г. Кременя, М.І. Горлача. Х.: Прапор, 2004, с. 125 - 131.

2. Філософія. Підручник. Г.А. Заїченко, В.М. Сагатовський, І.І. Кальний та ін.; За ред. Г.А. Заїченка та ін. – К.: Вища шк., 1995, с. 30 - 35.

Форма контролю: перевірка знань студентів шляхом тестування.

Методичні рекомендації до самостійної роботи № 6