Вимоги до атестації
Для успішного отримання атестації я пропоную Вам слідувати наступним вимогам до атестації:
1) ретельно вивчити розділи надані для самостійного опрацювання;
2) приймати участь в семінарських заняттях-тренінгах. За всі заняття Ви матиме змогу отримати максимально - 30 балів ( 5 балів за кожний виступ на групових консультаціях);
3) письмово виконувати всі завдання, щодо самостійного опрацювання, які будуть перевірені та оцінені максимально в 30 балів (5 балів за кожне виконане завдання);
4) успішно скласти модульні тести, за які Ви отримаєте максимальну кількість балів – 50 (25 за кожний модульний тест);
5) для одержання заліку необхідно набрати 110 -55 балів.
Відмітка про зарахування ставиться за глибокі знання з теоретичних питань курсу, системний підхід до їх висвітлення: окрім того, якщо у викладенні матеріалу є несуттєві прогалини й помилки, немає достатньої систематизації й послідовності, висновки доказові, але містять окремі неточності. Мінімально достатній рівень навчальних досягнень (якщо у викладанні матеріалу є суттєві прогалини, відсутня його систематизація, мають місце суттєві помилки, в тому числі у висновках, слабка аргументація) також може стати підставою для виставлення відмітки про зарахування.
Якщо студент виявив поверхові знання теоретичного матеріалу, у його викладі відзначається порушення послідовності, логіки та головний зміст матеріалу не розкритий, а також якщо студент не брав участь у семінарах, ставиться відмітка про не зарахування.
Досягнення вказаних цілей забезпечується застосуванням різноманітних форм навчальної роботи. Провідною з них є лекції, призначення яких глибоко розкривати студентам узлові питання вивчаємого курсу. При цьому передбачається, що у лекційному матеріалі будуть сучасні дані, які причетні до актуальних проблем соціально-педагогічного консультування, таким чином забезпечувати приріст у студентів нових професійно важливих знань. Поряд з лекціями в ході викладання спецкурсу намічується активно використовувати семінарські заняття, які дозволяють студентам на основі творчого вивчення учбового матеріалу та пізнавальної активності закріпити, поліпшити та збагатити отримані на місцях знання. Застосування теоретичних знань на практиці здійснюється в процесі проведення практичного заняття, рішення ситуативних завдань, які допомагають студентам виробити необхідні професійні вміння та навички. Цьому також сприяють дискусії, обговорення рефератів, твори-роздуми по проблемі соціально-педагогічного консультування.
Глосарій (Термінологічний словник).
1. Бесіда - метод психолого-педагогічного дослідження і (або) виховного впливу на основі вербальної (словесної) комунікації. Як метод дослідження Б. дозволяє виявляти індивідуальні особливості особистості (мотиваційні, світоглядні й емоційні). Як метод впливу Б. спрямована на формування визначеної системи знань, розвиток інтересу й ін.
2. Взаємодія - процес безпосереднього або опосередкованого впливу об'єктів (суб'єктів) один на одного, що породжує їхню взаємну обумовленість і зв'язок. Виступає як інтегруючий фактор, що сприяє утворенню структур.
3. Взаємодія в соціальній педагогіці і соціальній роботі - установлення зв'язків між діяльністю фахівців різного профілю, що беруть участь у роботі з клієнтом. Може мати місце в процесі соціальної реабілітації дезадаптованих дітей і підлітків. Форми цих зв'язків різні: взаємна інформація, узгодження, спільна діяльність, взаємодопомога, використання інформації про дитину, запит одного фахівця до іншого, взаємне навчання.
4. Взаємодія групова - процес безпосереднього або опосередкованого впливу множинних об'єктів (суб'єктів) один на одного, що породжує їхню взаємну обумовленість і зв'язок; відбувається і між частинами груп, і між цілими групами. Виступає як інтегруючий фактор, що сприяє утворенню структур.
5. Взаємодія міжособистісна - у широкому змісті - випадковий або навмисний, приватний або публічний, тривалий або короткочасний, вербальний або невербальний особистий контакт двох і більше людин, що має наслідком взаємні зміни їхнього поводження, діяльності, відносин, установок; у вузькому змісті - система взаємно обумовлених індивідуальних дій, зв'язаних циклічною причинною залежністю, при якій поводження кожного з учасників виступає одночасно і стимулом, і реакцією на поводження інших.
6. Взаємодія ненасильницька - принцип здійснення реабілітаційної роботи з різними категоріями людей. У соціальній реабілітації взаємодія ненасильницька виключає директивно-дисциплінарну модель впливу, припускає гуманістичний підхід до соціально покалічених дітей, опору на їхні позитивні якості, толерантність, прагнення до досягнення такого положення, коли дитина добровільно по внутрішньому спонуканню приймає пропоновану йому систему відносин, правила життя, форми подальшого життєвлаштування.
7. Девіантна поведінка - система вчинків або окремі вчинки людини в залежності від його віку, що носять характер відхилення від прийнятих у суспільстві норм. Найчастіше під Д. п. розуміють негативне відхилення в поводженні людини, що суперечить прийнятим у суспільстві правовим і моральним нормам.
8. Діагностика соціальна - вивчення соціальних мотивів поводження особистості, групи; пошук соціальних детермінант процесів і явищ громадського життя. Основна її ціль - виявлення соціального змісту факторів, що діють в економічній, психологічній, демографічній, правовій і іншій сферах громадського життя.
Емпатія – емоційна чуйність людини на переживання іншого. Здатність до Е. – необхідна умова для розвитку такої фахової якості як проникливість (у практичного психолога, консультанта, психотерапевта). У вищих особистісних формах Е. – співпереживання і співчуття – виражається відношення людини до інших людей. Співпереживання – зазнавання тих же емоційних станів з приводу почуттів партнера.
Етичні принципи – положення етики, дають загальний напрямок діяльності, служать основою для більш часткових норм поведінки. На відмінну від моральних норм, які стосуються певних конкретних аспектів поведінки, діяльності та відносин, принципи характеризують певну цілісну лінію поведінки людини, постають складовими її морального характеру і надають поведінці особи завбачливості, суто моральної раціональності.
Жертва – особа, якав зазнала фізичного або психічного насилля, жорсткого поводження в результаті дій іншої людини, стихійного лиха. Неодноразові погрози щодо безпеки і фізичної недоторканності, гідності людини викликають у людини критичну реакцію, її емоції та поведінка людини розладнуються. Такий стан приводить до психотравмуючих розладів, стресів.
Зв’язок з клієнтом зворотній — специфічний чинник, що надає соц. працівнику, консультанту інформацію про те, як його сприймає клієнт, як він реагує на поведінку консультанта, як розуміє, інтерпретує його; як його (консультанта) поведінка діє на інших. З. дає можливість учасникам консультативного процесу оцінити свою роль у типових для них міжособистісних ситуаціях і завдяки цьому глибше зрозуміти проблеми консультування. Феномен З. виникає тоді, коли суб’єкт сприйняття має можливість отримати від партнера по спілкуванню інформацію про те, як він сприймається. Як З. виступає будь-яка інформація, яку людина отримує від реципієнта своєї поведінки. З. може бути прямим або опосередкованим, негайним або відстроченим, апаратним і особистісним (вербальним і невербальним, оціночним і нейтральним, емоційним і описовим, нейтральним, інтерпретативним). З. сприяє конфронтації як одному із важливих механізмів консультативної дії. Для створення ефективної системи З. необхідна атмосфера взаємного сприйняття, доброзичливості, взаємної зацікавленості.
Звички шкідливі — сформована дія, виконання якої за певних обставин стало потребою і яка є соц. несхвальною. Вирішальне значення при формуванні З. ш. має початковий період оволодіння тим чи іншим видом діяльності. При формуванні З. ш. має значення не тільки організація дії, але й повторне її виконання за незмінних умов, обставин, що перетворює сформовану дію в звичку. Уява про «шкідливість» та «корисність» звички культурно залежна. У роботі з З. ш. у дітей потрібно розуміти, що небажана поведінка спрацьовує як підкріплення, і осн. зусилля спрямовувати не на боротьбу з нею, а на заохочення та підкріплення бажаних форм поведінки
Здібності комунікативні — здібності людини, які виявляються у спілкуванні з ін. людьми. Полягають у вмінні слухати і розуміти людей, здійснювати на них вплив, встановлювати з ними гарні особисті та ділові взаємовідносини.
Клієнт — 1. Постійний покупець або замовник. 2. Особа, яка користується послугами адвоката, нотаріуса тощо Термін «К.» належить до суперечливих дефініцій у соц. роботі. В медицині особу, якій надають допомогу, називають «пацієнт», в юриспруденції — «потерпілим», «позивачем». Ці терміни описують лише одну, пасивну сторону в позиції особи, що потребує профес. сприяння. Проте у випадках, коли вона володіє особистісною суб’єктністю, тобто в тій мірі, наскільки її інтелектуальні, фіз., психічні і моральні ресурси дозволяють, особа повинна сама брати участь у розв’язанні власної проблеми, взаємодіяти з соц. працівником, бути не пасивним реципієнтом допомоги, а активним агентом трансформації власних життєвих обставин. У зв’язку з цим утвердилася думка про те, що осіб, яким надає допомога соц. працівник, варто називати К. У соц. роботі під К. розуміють як окрему людину, так і групу, сім’ю, громаду, які потребують допомоги, підтримки, соц. захисту. До К. соц. служб належать багатодітні й неповні сім’ї, діти-сироти, люди з обмеженими фіз. та психічними можливостями, люди з алкогольною й наркотичною залежністю, бездомні, біженці, ті, хто повернувся з місць ув’язнення, та ін.
Комунікабельність — соц.-психол. риса особистості, здатність її до спілкування з іншими людьми, К. не є природженою, вона формується в процесі життя та діяльності людини в соц. групі (колективі). Водночас анатомо-фізіол. задатки і схильності людини можуть істотно впливати на її К. (підсилювати або знижувати її). Поняття К. належить до категоріального ладу соц. психології і соціології.
Консультант — фахівець, що надає поради своїм клієнтам стосовно розв’язання складних проблем. К. часто працює через процес емпатії, коли емоції К. та клієнта стають частиною цього нового психічного цілого, об’єднуються в заг. психічну суть. При цьому К. пізнає емоційні проблеми клієнта, а сила волі та емоційна рівновага К. переходить до клієнта як допомога, необхідна для його особистісної боротьби. Емпатія в процесі консультування — це не перенос власного досвіду К. на клієнта, а розуміння клієнта з його власним паттерном (стилем поведінки). Проекцію в роботі К. використовують як метод для ідентифікації емоційно-вольової сфери клієнта, або як метод співучасті К. у психічних станах клієнта.
Консультація соціальна (каунселінг) — процес, у ході якого спеціаліст дає рекомендації з розв’язання соц. проблем клієнта. К. с. проводять як індив., так і в групі з метою підвищення соц. компетенції клієнтів з різних питань. За формою організації К. с. можуть бути: консультуванням у заг. чи спеціалізованих службах соціальної роботи, а також виїзні консультації. Консультантами можуть виступати спеціалісти служб соціальної роботи, залучені фахівці з певних проблем, колишнє клієнти соц. служб, залучені до реалізації соц. програм.
Консультування сімейне — консультант разом з клієнтом (або клієнтами) вивчає проблеми сім’ї для зміни рольової взаємодії в ній і забезпечення можливостей сімейного росту. Принципова відмінність С. к. від лікування — відмова від концепції хвороби, акцент на аналізі ситуації, аспектах рольової взаємодії в сім’ї, пошуках особистісного ресурсу суб’єктів консультування і обговорення засобів розв’язання проблем. С. к. зумовлена певними теорет. концепціями, осн. принципами і правилами. С. к. проводять у системі охорони здоров’я, в системі освіти, соц. захисту, а також у психол. закладах.
Конфліктна ситуація — стан загострення суперечностей у соц. групі, колективі. К. с. свідчить про невдоволеність окремих осіб існуючим станом справ у колективі, наявність конфліктів між окремими членами колективу. К. с. означає дезінтеграцію в колективі, послаблення його згуртованості.
Менеджмент у соціальній роботі — управління, яке здійснюють в особливій сфері соц. діяльності — соц. роботі, спрямованій на надання допомоги, підтримки, захист усіх людей, насамперед т. зв. уразливих прошарків та груп. Об’єкти управління у М. с. р. — соц. працівники, співробітники, вся система взаємовідносин, що склалася між людьми у процесі соц. захисту населення. Суб’єктами М. с. р. виступають керівники соц. служб та сформовані ними органи управління, які наділені управлінськими функціями. Процес М. с. р. передбачає певну організаційну структуру, під якою розуміють сукупність елементів органів управління та стійких зв’язків між ними, що забезпечують її цілісність, збереження осн. властивостей при різноманітних внутрішніх та зовнішніх змінах. Організаційна структура М. с. р. повинна містити мінім. кількість ланок та рівнів управління, забезпечувати розподіл функцій, стійкість, безперервність, оперативність та гнучкість управління. Виділяють три рівні М. с. р.: а) верхній, інституціональний; б) середній — регіон, тобто органи соц. захисту країв, областей, автономних утворень, міст, районів, округів, префектур, муніципалітетів; в) нижнй — соц. організації, різні недерж. (благод., громадські) організації.
Насильство у сім’ї — форма деструктивної соц. взаємодії в сім’ї, що відображає її заг. неблагополуччя і порушення в ціннісно-нормативній сфері індивідів; емоційне, фіз. чи сексуальне насильство, яке свідомо чи несвідомо чинять щодо членів родини чи ін. домочадців. Н. у с. є чинником соц. ризику, що спричинює поглиблення соц.-психол. і моральної роз’єднаності, взаємну недовіру і ворожість стосовно інших членів родини, брутальність і жорстокість у спілкуванні з ін. Людьми
Підтримка клієнта вербальна — засіб мовного стимулювання клієнта до активного співробітництва з консультантом під час проведення психол. консультації; використання консультантом різноманітних висловлювань для зняття психол. напруги у клієнта, особливо на стадії проведення сповіді.
Підтримка клієнта моральна — обов’язок консультанта створювати терапевтичний клімат взаємної довіри, прийняття та відповідальності в процесі консультування. В. Асеєв відзначав, що важливим завданням консультанта є навчання людей досягати таких рівнів функціон. мобілізації, вольової напруги, які матимуть попит у житті; навчити клієнта психол. адаптації до широкого діапазону змін у рівнях задоволення потреб, які відображають очікувані коливання умов його життєдіяльності. Силу особистості визначають т. зв. філософією оптимізму, тобто вірою в майбутнє, але не вірою інертною, а такою, яка ґрунтується на усвідомленні своєї здатності відстояти майбутнє, якби не складались обставини. Таким чином, консультант забезпечує духовну підтримку, життєву спрямованість, зміст життя, життєву філософію, яка передбачає співвіднесення форм активності, ініціативи, відповідальності, обов’язку.
Проблема клієнта перманентна — постійне за характером та безперервне у часі ускладнення у клієнта. В деяких випадках її можна розглядати як маніпулятивну техніку з боку клієнта для отримання соц. послуг.
Проблемна ситуація — ситуація, для оволодіння якою окремий суб’єкт (або колектив) має знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій. У П. с. треба розрізняти її об’єктивний аспект (суперечність між складністю, яку треба подолати, і недостатністю наявних засобів для досягнення цієї мети) та її суб’єктивний аспект (усвідомлення суб’єктом цієї суперечності та прийняття або постановка ним відповідного проблемного завдання). Значну увагу дослідженню П. с. приділяють, поряд з психологами, філософами, історики науки, педагоги. Створення системи П. с. у навч. цілях становить сутність проблемності навчання, що є важливим засобом розвитку мислення учнів і підвищення мотивації учіння.
Психічне здоров’я — стан повного духовного і соц. добробуту, а не тільки відсутність хвороби або дефектів центр. нервової системи. Давні філософи (стоїки та епікурійці) визначали П. з. як повне задоволення за умови помірної реалізації всіх потреб. Фон Вайнзеккер визначив П. з. як здатність реалізувати природній і вроджений потенціал людського визнання. Звідси П. з. — це набуття людиною своєї самості, реалізації «Я», повноцінна та гармонічна включеність в спілку людей.
Психодіагностика — (з грецьк. diagnostikos — здатний розпізнавати) — область психології, яка розробляє методи виявлення індив. особливостей і перспектив розвитку особистості. П. почала складатися в ХІХ ст. (Дж. Кеттел, Ф. Гальтон, Г. Еббінгаус та ін.). Серйозний вклад в її становлення зробили франц. психолог А. Біне і його співробітники, які запропонували методи діагностики рівня розумового розвитку дітей (шкалу розвитку інтелекту). Зараз П. використовує чимало методик, спеціалізованих за областями застосування: аномалії — норма, освітньо-вікові рівні, навч., профес., спортивна діяльність та ін. Методики можна умовно поділити на чотири види: тести, анкети і опитувальники, які дозволяють виявити осн. установки, ставлення, переваги та ін.; проективна техніка; психофізіол. методики, які слугують для діагностики індив. проявів властивостей нервової системи, що виявляють динамічні особливості психіки (темп діяльності, легкість переключення, тривалість збереження активної працездатності та ін.). Будь-яка психодіагностична методика повинна відповідати вимогам точності, надійності і валідності. Практична ефективність діагностичних засобів залежить від їхнього змістовного зв’язку з фундаментальними психол. дослідженнями, а також від використання відповідних засобів аналізу, оцінки та вимірів діагностичних явищ.
Психологічна підготовка — активізація здатностей особистості для певного виду діяльності. П. п. спрямована на формування і закріплення стійких якостей (знань, умінь, навичок), потрібних у тій чи іншій діяльності, уміння вчасно користуватися своїми здібностями у певній галузі праці
Сім’я (родина) — об’єднання людей (мала соц. група), що ґрунтується на шлюбі чи кровній спорідненості і здійснює спільну життєдіяльність на основі спільного побуту, матер. і морально-психол. взаємодопомоги. Інтерес до вивчення С. підтримується прагненням зрозуміти її роль як посередника між особистістю і суспільством. С. має характеристики, що дозволяють зводити соц. процеси до наслідків поведінки індивідів, і навпаки, з емпіричних фактів сімейної поведінки, виводити закономірності щодо всього суспільства.
Сублімація — (з лат. sublimare — піднесення) — у психоаналізі З. Фрейда один із механізмів психол. захисту, який знімає напругу в ситуації конфлікту шляхом трансформації інстинктивних форм психіки у прийнятніші для індивіда і суспільства. Частковим випадком С., згідно з З. Фрейдом, є переключення енергії лібідо на процес творчості, а також жарти, прояви дотепності та інші дії, які викликають розрядку напруження у формі, санкціонованій суспільством. Ці уявлення про С. відображають біологізаторську інтерпретацію психіки, яка властива фрейдизму в цілому. Поза психоаналіт. трактуванням термін С. використовують для позначення переключення активності суб’єкта вищий рівень.
Фобії — категорія тривожних розладів, що характеризується постійним безпричинним страхом перед об’єктами або ситуаціями. Ф. відрізняється від звичного страху більшою інтенсивністю, усепоглинаючим бажанням уникати лякаючого об’єкту. Емоційний розлад, пов’язаний з Ф., заважає повсякденній діяльності людини, і їй часто буває важко вести норм. спосіб життя. Визначають три категорії Ф.: 1) агрофобія: страх перед відкритими просторами та великою кількістю людей; 2) соц. фобії: страх перед виникненням потенційно складної ситуації — напр., коли людина боїться виступати перед слухачами або їсти у присутності незнайомих людей; 3) Специфічні фобії, напр., страх перед павуками (арахнофобія) або страх перед польотами (аерофобія). Ф. можуть розвиватися у будь-який період життя, хоча деякі специфічні Ф., такі як страх перед певними тваринами, вникають у дитинстві та зникають у ранній юності без терапевтичної взаємодії. Деякі психологи вважають, що окремі Ф. (страх перед хижаками, страх темряви) є відлунням реальних небезпек, що існували у далекому минулому. Хоча більшість фобій зникають самі по собі, без необхідності психіатричного втручання, деякі стійкі різновиди можна послабити тільки після курсу спец. терапії.
Фрустрація — психічний стан зростаючого емоційно-вольового напруження, що виникає в конфліктних ситуаціях, які перешкоджають досягненню мети чи задоволенню потреб і бажань, загрожують людині або її престижу, людській гідності. Суб’єктивним станом Ф. є переживання гнітючого напруження, тривоги, гніву, відчаю тощо. Ступінь Ф. залежить від значущості діяльності, яка блокується, а також від суб’єктивної «близькості» досягнення цілі. Цей стан викликає певні типові реакції: 1) агресію, спрямовану на подолання реальної причини перешкоди; 2) агресію, спрямовану на себе; 3) агресію, спрямовану на ілюзорного винуватця; 4) переоцінку цілей і бажань; 5) втечу від ситуації Ф., іноді з перенесенням необхідних дій у сферу уяви; 6) регресії; 7) патологічний розвиток характеру — постійну невпевненість у власних силах; 8) невроз. У випадках, коли неможливо усунути причину Ф., може виникнути глибокий депресивний стан, пов’язаний із значною і тривалою дезорганізацією психіки (ослаблення пам’яті, здібностей до логічного мислення). Інколи Ф. також називають ситуацію, яка викликає такий стан. Подолання Ф. передбачає систему соц., психічного, нервового впливів для зняття емоційно-вольового напруження, ослаблення конфліктності ситуації тощо.