83. Класифікація приміщень за небезпекою ураження електричним струмом та за умовами виробничого середовища.

Виробничі приміщення за ступенем небезпеки ураження людини електричним струмом та залежно від стану виробничого середовища за "Правилами улаштування електроустановок" (ПУЕ) діляться на:

приміщення з підвищеною небезпекою, що характеризуються наявністю в них одного із таких факторів небезпеки: сирість (відносна вологість повітря тривалий час перебільшує 75%); наявність струмоведучого пилу, що може осідати на провідниках, проникати всередину машин, апаратів і т.д.; струмопровідна підлога (металева, земляна, залізобетонна, цегляна і т.п.); висока температура повітря (постійно або періодично перебільшує 35°С, наприклад, приміщення із сушарками, котельні і т.д.); можливість одночасного дотику людини до металоконструкцій, що мають з'єднання із землею, технологічних апаратів, механізмів і т.д.,, з одного боку, і до металевих корпусів електроустановок - з іншого;

особливо небезпечні приміщення, що характеризуються наявністю в них одного з таких факторів небезпеки: особлива сирість (відносна вологість повітря близько 100%; стеля, стіни, підлога та речі в приміщенні покриті вологою); наявність хімічно активного або органічного середовища (агресивні гази, речовини та випаровування рідин, які руйнують ізоляцію, та струмоведучі частини електроустановок); одночасна дія двох або більше факторів небезпеки, що характеризують приміщення підвищеної небезпеки;

приміщення без підвищеної небезпеки - це такі, в яких відсутні вищеперелічені фактори небезпеки.

Небезпека ураження електричним струмом існує всюди, де використовуються електроустановки, тому приміщення без підвищеної небезпеки не можна назвати безпечними.

Територія, де розміщені зовнішні електроустановки, відноситься до особливо небезпечних.

Категорію приміщень та умов праці за ступенем небезпеки ураження людини електричним струмом визначають особи, які відповідають за електрогосподарство, разом з технологами та інженерами з охорони праці, виходячи з місцевих умов та відповідно до вищенаведеної класифікації.

84.Суть процесу горіння. Класифікація видів горіння.

Горіння – це фізико-хімічний процес взаємодії горючої речовини з киснем повітря, внаслідок чого виділяється тепло і випромінюється світло. Основою процесу горіння є комплекс екзотермічних окислювально-відновлювальних реакцій горючої речовини з окислювачем. За звичайних умов горіння – це процес окислення або з’єднання горючої речовини з киснем повітря. Процес горіння потребує поєднання трьох компонентів: - речовини, що здатна горіти;  - джерела запалювання, з відповідним запасом енергії;  - окислювача – найбільш бурхливе горіння відбувається у чистому кисні.  Горючі речовини можуть перебувати у трьох агрегатних станах: - рідкому;  - твердому;  - газоподібному.  Якщо речовина утворила з повітрям горючу суміш, вона стає готовою до горіння і становить велику небезпеку, бо не потребує потужного й тривалого джерела вогню, а запалюється від малопотужної іскри. Важливою характеристикою горючої суміші є процентне співвідношення горючої речовини й кисню у повітрі. Горючі суміші залежно від співвідношення пального та окислювача поділяються на такі види: - бідні – мають надлишок окислювача і недостатню кількість горючої речовини;  - багаті – мають надлишок горючої речовини.  Залежно від швидкості хімічної реакції та утворення горючої суміші горіння має декілька видів. Класифікація видів горіння.

Залежно від швидкості хімічної реакції та утворення горючої суміші горіння може відбуватися у вигляді: - тління – швидкість до кількох см/с;  - власного горінні – швидкість до кількох м/с;  - вибуху – швидкість кілька сотень м/с;  - детонації – швидкість до декількох тисяч м/с. 

Залежно від швидкості розповсюдження полум’я горіння буває: - дефлаграційне, що відбувається з дозвуковими швидкостями (від кількох см до декількох метрів за секунду);  - детонаційне, що має надзвукові швидкості.