Тема 3. Культура та цивілізація

Питання для самостійної роботи :

1. Поняття цивілізації: історія тенденції розвитку.

2. Характеристика первісної культури.

3. Цивілізації Стародавньої Месопотамії. Культура Стародавнього Єгипту.

4. Культура Стародавньої Індії та Китаю:особливості розвитку. Формування культури Японії.

5. Антична культура : періоди розвитку,особливості мистецтва, науки

Література :

1. Історія світової культури : Навч.посіб. - К.: Либідь, 1999, с. 100-185

2. Історія української та зарубіжної культури : Навч.посіб / Білик Б.І., Горбань Ю.А., Калакура Я.С. та ін. - К.: Товариство «Знання», 2001, с. 63-78

3. Культурологія: теорія та історія культури: Навч. посібник, 3-є видання, перероб. та доп. / за ред. І.І. Тюрменко – К :Центр учбової літератури, 2010 р., с.46-56, с.85-129

4. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури : Навч.посіб. - Харків, К.: 2002, с. 186-210

5. Українська і зарубіжна культура : Навч.посіб / За ред. Заблоцької К.В. - Донецьк, 2001, с. 79-102

6. Шевнюк О.Л. Культурологія : Навч.посіб. - К.: Знання-прес, 2005, с. 139-146.

Методичні рекомендації :

Виконання самостійної роботи передбачає створення конспекту у вигляді тез, опрацювання питання в процесі реферативної роботи та підготовки до семінарського заняття.

1. Поняття "культура" і "цивілізація" тісно пов'язані походженням та змістом. Тут слід визначити зміст поняття "цивілізація", його формування.

Витоки поняття "цивілізація" відносять до античних часів. У Стародавній Греції сформувався античний поліс - місто-держава, громада вільних громадян. Місто, держава, громадянське суспільство римляни називали civitas, а похідний від нього прикметник civilis означав цивільний, державний, політичний. Поняття "цивілізація" у римлян пов'язане з уявленнями про упорядковане життя вільної держави. Зразком цивілізації римляни вважали Рим, з його розумними і справедливими законами.

Сучасний зміст поняття "цивілізація" з'являється лише в XVIII столітті, в епоху Просвітництва, ідеалами якої були розумність і справедливість. Філософи Просвітництва висунули концепцію цивілізації (фр. Civilisation) як протилежності темному світові дикості, варварства, неуцтва, жорстокості і несправедливості, релігійного фанатизму. Просвітники протиставляли також цивілізовану Європу усім неєвропейцам.

Термін "цивілізація", термін "культура" є багатозначними. Так, цивілізація може виступати як синонім культури. Просвітники розглядали її як стан суспільства, яке втілює найбільш раціональний в цих історичних умовах спосіб відтворення життя і найбільш гуманні форми "існування" людини.

Поняття "цивілізація" може вказувати на ту або іншу форму історичного життя людей, обмежену просторовими рамками або межами певної епохи (наприклад, західна цивілізація, антична цивілізація і так далі). Цивілізація може розглядатися як рівень, ступінь громадського і культурного розвитку. Так, американський антрополог Л.Г.Морган вирізняв в якості періодів еволюції суспільства і культури дикість, варварство і цивілізацію. О. Шпенглер розглядав цивілізацію як рівень розвитку матеріальної і ступінь деградації духовної культури, як останню стадію розвитку культури, що асоціюється із занепадом високої культури. Такі основні значення терміну"цивілізація".

Оскільки поняття "культура" і "цивілізація" дуже різноманітні, слід при підготовці питання з'ясувати їх смислову схожість і відмінності. При цьому пам'ятати: якщо поняття "культура" використовується для характеристики міри розвитку людини, способів його самовираження в діяльності і творчості, то поняття "цивілізація" характеризує соціальне буття культури.

2. Первісна культура формує міфологічну модель світу, яка уподібнює дійсність людині, переносить внутрішні риси індивіда на зовнішній світ. На думку К.Юнга, первісна людина майже не розрізняє внутрішій і зовнішній світ, почуття та емоції ототожнює з реальними подіями, вони виступають інструментом впливу на довколишнє середовище.

Первісна культура збирання та полювання пов’язана з життям спільнот мисливців на мамонтів, мисливців на оленів та бізонів, які мешкали наприкінці льодовикової епохи, в післяльодовикову добу.

Вона передує культурі раннього землеробства (до 12–8 тис. до н.е.).

Первісне суспільство формує соціальні зв’язки, навички піклування про потомство у чоловіків, розв’язує проблеми суперництва, захисту дітей шляхом табу. Суспільство пізнього палеоліту вибудовує таку структуру – сім’я, община, плем’я. Община збирачів та мисливців пластична, адаптивна, у ній чоловік має вищий статус стосовно жінки.

Духовна культура збирачів та мисливців має синкретичний характер, результат пізнання світу на основі примітивного способу виробництва, що сповнений символів, образів, значень потім розвинеться в мистецтво та релігію, науку та мораль.

Первісне мистецтво має практичне значення, обрядове чи магічне.

Людська свідомість первісної культури створює уявлення, що складають основу релігійної свідомості: магія, анімізм, фетишизм, тотемізм. Релігійний культ ще не має самостійного значення, органічно включений в обряди, як супроводжують найважливіші події життя громади. Ритуал виступає координатором поведінки. Згодом формується демонологічна та міфологічна свідомість.

Вивчення первісної культури вимагає також аналізу культури раннього землеробства, яка є підгрунтям доцивілізаційних змін.

Найбільшого розвитку первісна культура досягає в добу «неолітичної революції». Процес переходу від привласнюючих форм господарювння до відтворювальних тривав кілька тисячоліть. Він відбувався в період 15- 10 тис до н.е. в кількох регіонах світу, де виникають центри стародавніх неолітичних землеробських культур. Вони створюють передумови становлення ранніх цивілізацій. Визначено кілька шляхів поширення землеробських культур, зокрема, балкансько-середземноморський та близькосхідний, культура кочівників-скотарів мала локальний характер у кількох регіонах світу, а згодом розвивалась шляхом трансформацій та запозичень ( індоарії, скіфи).

Землероби неоліту ведуть осілий спосіб життя, об'єднані в сусідські общини, накопичують знання та досвід, що сприяє виникненню етнічних спільнот, їх мови та культури. Процес етногенезу триває впродовж первісної та стародавньої історії і супроводжується формуванням мовних сімей народів.

Згодом ранньоземлеробські спільноти роблять величезний крок уперед – створюється писемність у формі піктографії, ідеографії та фонографії. Найдавніші системи письма були піктографічними, ідеографічними та ієрогліфічними.

Поява перших цивілізацій у IV-III тис. до н.е. виявила нерівномірність розвитку первісного сусупільства.

3. В культурі Стародавнього Сходу вирізняється культурний коплекс Стародавньої Месопотамії та Стародавнього Єгипту.

Впродовж кількох тисячоліть на території Месопотамії існувала низка цивілізацій : Шумер, Аккад, Вавилон та Асирія.

Культуру Месопотамії називають вавилоно-асирійською. Її досягнення пов'язані з цивілізаціями Шумеру, Вавилону та Асирії. Йдеться про певну модель культури, що властива річковим цивілізаціям та східним деспотіям.

Особливим досягненням стала писемність клинопису, що виникла із піктографічного письма.

Найкращим зразком літературного епосу є «Поема про Гільгамеша», яка нагадує своє композицією гомерівську Одісею. Реальність правителя Урука Гільгамешу – оригінльний задум поеми. Бажання безсмертя, вічної молодості, відданість дружбі – ідеї , що містяться в поемі.

Ідеї вавилоно-асирійської культури, її символи звернені до сакральних понять, до сили, що впорядковує світ, до фігури правителя.

Подібну модель культури бело створено у Стародавньому Єгипті. Космогонічні міфи Єгипту описували творення священного пагорба з первісного водного хаосу Нуну. Пірамідальні споруди – шлях до Сонця, модель Всесвіту, його вічної впорядкованості.

Проте, якщо для вавилонського героя безсмертя є недосяжним, для єгиптянина воно є реальністю через складні ритуали культу мертвих, викладені у «Текстах пірамід», «Текстах саркофагів» та «Книзі мертвих». Етичний кодекс єгиптянина містять численні повчання та «Правила богині Маат».

Основні риси єгипетської культури з'явилися в «протодинастичний період», коли створена система басейнового зрошення. Наприкінці додинастичного періоду виникає єгипетська ієрогліфічна писемність.

Виначено такі періоди історії Стародавнього Єгипту:

• Додинастичний Єгипет

• Раннє царство

• Стародавнє царство

• Середнє царство

• Нове царство

• Пізній Єгипет (до 332 р. до н.е)

Кожний період має особливості розвитку( будівництва храмових споруд, зрошувальне землеробство, культова практика, розвиток писемності та літератури, освіти, наукових знань, мистецтва), які слід проаналізувати.

4. Культура Індії є унікальним явищем світової культури. Її специфіка сформувалася в IV тис. до н.е , коли існувала культура міського типу в басейні річки Інд (сучасний Пакистан).

Розселення арійських племен в другій половині ІІ тис. до н.е. є поштовхом до формування ведичної індоарійської культури. В її основі – сільська община як спосіб життєдіяльності, брахманізм як релігійне світоуявлення, кастовий устрій та санскрит як мова культурного спілкування, мова ведичних текстів.

У Стародавній Індії розвивалися кілька релігійно-філософських шкіл, які коментували та інтерпретували вчення брахманізму. Проте поряд з ними виникають оригінальні вчення – джайнізм та буддизм. В їх основі – пошуки нових переконань, шляхів самопізнання, індивідуального спасіння, припинення кола перероджень, типового для ведичної релігії та брахманізму. Джайнізм покладає надії на характер і поведінку людини, її самовдосконалення, на аскетичний спосіб життя.Серед етичних норм джайнізму – ахінса( ненасильство щодо живих істот).

Буддизм став світовою релігією, яка поєднувала концептуальну ідею відходу від життя та його радощів із проповіддю матеріального добробуту, проголошує можливість звільнення від страждань, подолання незнання, набуття етично правильного способу життя.

В культурі Індії раннього середньовіччя формується індуїзм як результт певної реставрації брахманізму, існує у формі вішнуїзму та шиваїзму.

Китайська стародавність створює культурний простір, що залежить від гострої боротьби царств, зміни імперій.

В середині ІІ тис. до н.е. починається історія трьох великих епох – Шань-Інь, Чжоу; міст-держав; імперії ( ІІІ ст. до н.е. - ІІІ ст. н.е.). Ці культурні епохи стародавнього Китаю формують його специфіку. Розвивається заплавне землеробство, шовківництво та шовкоткацтво, колісний транспорт, бронзоливарне виробництво, гончарство, виготовлення зброї та обладунків воїнів. Царство Чжоу відоме системою містобудування, розвитком ієрогліфічної писемності, єдиною системою вірувань, культом предків та правителя. В часи династії Шань формується вчення про волю Неба, про Всесвіт як цілісність, яка створена боротьбою та взаємопроникненням двох начал – темного та світлого, першоелементами (вода, вогонь, земля, дерево,метал). У період боротьби царств посилюється військо, відомий трактат про військове мистецтво.

Особливе місце посідає філософія, що обгрунтовує позиції сильної держави, концепції управління. Етико-філософське вчення Конфуція перемагає релігію та міфологію своїм ідеалом соціальної гармонії та пошуком засобів його досягнення. Вчення даосизму уявляє «дао» як природний шлях речей, закон всесвітного розвитку, який не вимагає активності правителя, а народ задовільняється простими радощами життя.

В Китаї в цей час формується канонічне знання та естетичні канони, етичні вимоги до мистецтва.

Живопис на шовку та папері, каліграфія,музичне мистецтво та його унікальне значення вимагає створення Музичної палати Юефу, літературного відділу, сховищ живописних творів, книгосховищ. Починає розвиватись філологія, завдяки чому було складено канон «П'яти книг» : «Книга пісень», «Книга історії», «Книга перемін», «Книга обрядів», «Літопис царства Лу». П'ять класичних книг вивчали в «університеті» «Тайсюе».

Державною релігією став буддизм, що викликало зростання кількості монастирів, буддійських печерних храмів та пагод різного типу , відомих за індійською традицією. З чань-буддизмом пов'язані чайні церемонії, літературні практики, поетичні твори. В живописі з'явився жанр «квіти та птахи», побутові сюжети, пейзаж (епоха Тан, VII-Хст.).

Специфіка китайською культури даної доби зберігалася до початку ХІХ століття.

Стародавня цивілізація Японії не мала суттєвого впливу на стародавню культуру інших регіонів.

Особливое значення для Японії був культ предків, визначений у релігії синтоїзму. На державному рівні він втілився в культ богині Сонця Аматерасу. Пантеон раннього синтоїзму містить богів – предків родів, які вважалися захисниками родів, та богів ландшафтів – місцевих богів.

У VI ст. Японія зазнала впливу буддизму, який формує новий тип свідомості, не пов'язаної з родовими традиціями.

Важливими для розуміння японської культури є принципи естетики природи, її визнання навіть за умов незавершеності та недосконалості. Справжній культ природи типовий для японської культури, зокрема поезії, живопису, театрального мистецтва.

Світ і людина в японській культурі пов'язані су'єктивними переживаннями особистості. Естетичні принципи: аваре як здивування, замилування красою мінливого, нетривкого природого світу; вабі, що орієнтує на красу простоти, природності; сабі, що наближає до моменту творення; юген як пошук вічного у світі минущого, що виявлялось у майстерності натяку, підтексту, принадності незавершеності.

5. Необхідно проаналізувати сутність феномену античної культури, яка полягає в наступному:

Культура античного світу має значний вплив на загальний процес становлення світової культури, європейської культури. За образним визначенням французького мислителя Поля Валері, все, що бере свій початок з Афін, Риму та Єрусалиму, є дійсно європейським.

Термін «античність» (від латинського antiquus – давній) вперше з'явився у французькій мові і спочатку означав особливий вид мистецтва, що належав до ранніх історичних періодів.Античною називають лише греко-римську культуру.

Антична культура перебуває у глибокому символічному зв'язку з матерією та простором. Існувала глибока обумовленість античного світогляду ладом суспільного життя. Бурхливе зростання та розквіт античної культури взаємопов'язані з рабовласництвом. Раб в античності не існував без рабовласника. Вони є нерозривною органічною цілісністю. Античність – це суспільство дозвілля. Античний світ мав особливий рівень сприйняття краси. Античність грунтується на принципі об'єктивізму. В античності є абсолютом

почуттєво-матеріальний космос.Космос – це абсолютне божество. Античні боги це ідеї, що втілюються в космосі, закони природи, які ним керують. Звідси й античний пантеїзм, фаталізм та героїзм античності, її безособовість.

Космос – це лад, краса, витвір мистецтва, а людське мистецтво наслідує його. Античність тілесна та скульптурна, їй властива симетрія, гармонія та міра, вона не є портретною в давньогрецькому мистецтві, але традиція реалістичного скульптурного портрету є у римському мистецтві. Особистість для еллінів – це добре організоване тіло.

Антична культура – це тип європейської раціональної культури. ЇЇ шлях - це шлях від міфу до логосу, від міфологічної моделі світу до натурфілософського осмислення. Звільнена від суспільно-родових відносин,

антична свідомість позбувалася міфології.

Пояснення феномену Стародавньої Греції зважає на поєднання різних чинників.Одним з таких чинників може бути сонячний клімат, другим – Егейське море, острови і протоки якого були ідеальною ареною для засвоєння навичок мореплавства, торгівлі та колонізації. Третім чинником – близькість давніх сформованих цивілізацій, чиї досягнення можна було запозичити та розвинути.Протягом трьох-чотирьох століть цивілізація Стародавньої Греції досягла приголомшливих висот майже в кожній царині людської діяльності. Бо

Греція не розвивалась методично й повільно. Вона вибухнула.

Основні етапи розвитку давньогрецької культури:

1. крито-мікенський

2. гомерівський

3. архаїчний

4. класичний

5. елліністичний

Основні етапи розвитку давньоримської культури :

• царський період

• період республіки

• період імперії

Аналіз особливостей мистецтва і науки античності торкається культурних процесів Стародавньої Греції та Римської цивілізації. Культурна специфіка Греції формується в крито-мікенському періоді, проте архаїчний – симвлізує початок розквіту грецької античності.

Архаїчним періодом в історії Греції називають VII – VI ст. до н.е. На думку деяких дослідників, це час найбільш інтенсивного розвитку античного суспільства. Впродовж трьох століть були зроблені відкриття, які визначили характер технічної основи античного суспільства, розвинулися явища, що надали специфіки античності: класичне рабство, система грошового обігу та ринка, політична організація полісу, суверенітет народу та демократія. Тоді ж було розроблено головні етичні норми та принципи моралі, естетичні ідеали, які мали вплив на античний світ до виникнення християнства. Саме тоді зароджуються основні феномени античної культури: філософія та наука, провідні жанри літератури , театр, ордерна архітектура, спорт.

Класична грецька культура пов'язана з містобудуванням, теорією регулярного планування міста.

Основний тип громадської споруди – храм, у першій половині V ст. створені храм в Посейдонії, храм Зевса в Олімпії, комплекс Афінського Акрополя, з його головним храмом – Парфеноном. Грецький вазопис класики пов'язаний з червонофігурними композиціями міфологічної тематики та побутовими сценами ( роботи Аполлодора Афінського та Полігнота, Євфронія).

Грецька література й театр класичної доби перебувають на стадії розквіту.Важливими драматичними жанрами були трагедії, сюжетна лінія яких пов'язана з міфами про богів та героїв. Кожна трагедія – це історія боротьби героя з різними перешкодами, які заважають вільному розвитку особистості, це повстання проти несправедливості, приречене на поразку, але загибель героя викликає не відчай, не жах, а віру у велич людського духу та силу.Творці класичної трагедії – Есхіл та Софокл.

Складна еволюція філософської думки тогочасної Греції - від стихійного матеріалізму та вчення Демокріта, до софістики, яка порушувала проблеми природи людського знання, критеріїв його істинності або хибності, та філософії Сократа. Показовим є прогрес медицини, математики, астрономії.

Культура кризового періоду пов'язана з філософськими школами Сократа й Платона, діяльністю Арістотеля, який синтезував усі досягнення класичного періоду.

Елліністична культура поєднує місцеві елементи та культуру завойовників, греків та негреків.Одним зі стимулів формування такої культури було поширення еллінського способу житя та еллінської системи освіти.

Архітектура елліністичних міст продовжує грецьку традицію, але розвиває громадське будівництво, будівництво храмів місцевих богів, нового типу громадської споруди – бібліотеки ( у Александрії, Пергамі, Антіохії).

Особливий розвиток мають математика, ботаніка, географія, медицина, відбувається класифікація знань грецького та східного світів, історична наука. Наукова та художня література була поширеною. Відомі традиційні грецькі жанри та нові , зокрема, філологічні дослідження, біографії, епіграми, буколіки, міми ( імпровізації).

Культура Римської цивілізації має тисячолітню історію. У царську епоху римляни завдяки етрускам та грекам засвоїли поліпшені методи обробітку землі, запозичили алфавіт та полісну форму державного устрою. На час правління етруських царів припадає поява власних ремесел та пожвавлення торговельних зв'язків.

Первісна релігія римлян була анімістична з елементами тотемізму, пізніше формується землеробський культ. Згодом загальноіталійські та латинські божества дістали в Римі антропоморфні риси, створюється інститут жерців та практика жертвоприношень.

Римська республіка зміцнювалася завдяки винятковим моральним якостям громадян :мужності, дисциплінованості, стриманості, волелюбності, розумінні обов'язку, поваги до родини, відданості батьківщині, до закону.

Грецький культурний вплив був помітним в архітектурі, в міському будівництві, філософії в елліністичному культі особистості, в театральній традиції, Оригінальною стала римська сатира та політична публіцистика. Достатньо згадати Марка Туллія Ціцерона, Тита Лукреція Кара, братів Гракхів.

Період ранньої імперії – розквіт міського будівництва, епоха найвищого технічного прогресу в розвитку масового виробництва, наукової літератури та особливого інтересу до природничих та технічних проблем.

Доба Октавіана Августа – золотий вік римської поезії. Нова епоха пов'язана з творчістю Публія Вергілія Марона, Квінта Горація Флакка та Публія Овідія Назона (Вергілій, Горацій, Овідій).Створення «Енеїди» як римської історичної епопеї відтворює самосвідомість римського народу, ставлення до минулого, до звичаїв предків.

Загальна риса інтелектуального життя перших століть імперії – значний інтерес до філософії. На межі нової та старої ери духовна криза імперії пов'язана з виникненням християнського вчення.

Виконання самостійної роботи з даної теми вимагає ретельної підготовки до семінарського заняття, опрацювання літератури, базової та допоміжної, ознайомлення з інтернет-ресурсами тощо.

Запитання для самоконтролю :

1. Які особливості має зміст понять «культура», «цивілізація» ?

2. Які етапи розвитку первісної культури визначені науковцями?

3. Як відрізняються культура збирання та полювання, культура раннього землеробства ?

4. Яку специфіку має культура Стародавнього Сходу (Месопотамії, Єгипту, Індії, Китаю) ?

5. У чому полягає специфіка естетики японської традиційної культури ?

6. Проаналізуйте особливості розвитку буддизму в Індії, Китаї, Японії.

7. Які елементи формують феномен античності ?

8. Якими є світоглядні уявлення давньогрецької та давньоримської культури ?

9. У чому виявляється вплив античної цивілізації на формування європейської культури ?

10. Порівняйте ідеал людини в античній та східній культурних традиціях .

11. Чому антична культура Стародавньої Греції є космологічною ?

12. Які елементи має модель давньоримської цивілізації ?

13. Чому для давньогрецького мистецтва характерні театральність та скульптурність ?

14. Яку роль виконують міфологія, філософія та наука античної культури ?

15. Який зв'язок вони мають в культурі Стародавньої Греції ?

Теми рефератів:

1. Й. Г. Гердер та його праці «Про походження мови», «Ідеї до філософії історії людства»

2. Міф та міфологічна свідомість

3. Веди як основа давньоіндійської культури.

4. Виникнення буддизму: легенди та дійсність.

5. Джерела духовної культури Стародавнього Китаю.

6. Еволюція давньогрецької міфології.

7. Людина в античній культури.

8. Архітектура Стародавнього Риму та Стародавньої Греції: порівняльний аналіз.

9. Філософія Стародавньої Греції як етап розвитку європейської філософської думки.

10. Рецепція римського права в Європі.