2. Співвідношення понять «процес» та «процедури» в юридичному процесі

Поняття «процес» і «процедура», хоч є близькими за своїм змістом, однак повністю не збігаються (процес, від лат. processus — перебіг, хід — послідовна зміна станів або явищ, яка відбувається закономірним порядком; хід розвитку чого-небудь; плин, перебіг; сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку; процедура, від лат. procedere — просуватися — офіційно встановлений чи узвичаєний порядок здійснення, виконання або оформлення чого-небудь; низка яких-небудь дій, хід виконання чого-небудь; лікувальний захід, призначений лікарем). Очевидно, що термін «процес» має більш широкий зміст — ним охоплюються як сфера свідомої діяльності людей, так і різноманітні явища природи. Термін «процедура» стосується лише свідомо встановленого порядку людської діяльності, до того ж пов’язаного з якимось окремим фрагментом цієї діяльності.

Процес і процедуру об’єднує те, що вони є формами виявлення руху матерії, тобто змінення існуючого стану речей, явищ тощо. Разом з тим, якщо у формі процесу відбувається будь-яка зміна явищ (як та, що не зачіпає тип структури об’єкта, так і та, що являє собою її розвиток, внаслідок якого у об’єкта з’являються якісно нові зв’язки і функції, відбуваються його істотне ускладнення або спрощення), то у формі процедури дістає вияв певна стабільність, сталість явища, рівновага, спокій у русі матерії. Це означає, що процедура безпосередньо пов’язана з формальною стороною явищ, тоді як процес важко уявити відірваним від змістової зміни останніх.

Виходячи з наведеного загального уявлення про процес логічно вважати, що функціонування права у державно організованому суспільстві відбувається у процесі взаємодії людських індивідів, опосередкованої юридичною діяльністю державного апарату.

Юридична діяльність, зазначає у зв’язку з цим В. М. Карташов, є одним із головних систематизуючих факторів, які цементують різні правові явища в єдине ціле, сприяючи самоорганізації системи. У правовій системі суспільства відбувається багаторазово опосередкований обмін між юридичною діяльністю і правомірною поведінкою громадян. У їх обміні полягає основний зміст усіх динамічних процесів, що відбуваються у правовій системі суспільства, витоки її розвитку, оновлення та функціонування¹³.

Таким чином, практичне здійснення юридичної діяльності, яке передбачає послідовну зміну її змісту і форм, відбувається через юридичний процес, що виступає як іманентний спосіб організації публічного управління суспільством, необхідна форма реалізації функцій держави.

Структурними складовими юридичного процесу, залежно від потреб його стабілізації, упорядкування й спрямування, є різноманітні юридичні процедури.

Шлях дослідження процесуальної форми — від вивчення об’єктивно існуючих систем — різновидів юридичного процесу, їх ознак, компонентів і характеру взаємозв’язку останніх — до єдиного розуміння юридичної процесуальної форми як концептуальної системи, що абстрагована від реальності. На рівні абстракції процесуальній формі притаманні інші інтегративні якості, які визначаються її елементами. Процесуальна форма виступає не тільки як абстракція, а й як наукова конструкція, методологічний ключ для дослідження інших правових форм діяльності публічної адміністрації.