2.3.4. Типи лікувально-профілактичних закладів

Організацію медичної допомоги можна розглядати як медико-санітарну допомогу. Медико-санітарна допомога сьогодні надається на трох рівнях: первинному, вторинному (спеціалізована) і третинному висококваліфікована).

Первинна медико-санітарна допомога є основною найважливішою ланкою в організації охорони здоров'я людини. Вона надається переважно за територіальним принципом, тобто медичний працівник обслуговує певну кількість людей, що проживають на закріпленій за ним території.

В "Основах законодавства України про охорону здоров'я", прийнятих Верховною Радою у 1992 p., первинна медико-санітарна допомога трактується як основна частина медико-санітарної допомоги громадянам, яка передбачає: консультацію лікаря, діагностику та лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь; профілактичні заходи; направлення пацієнта для надання спеціалізованої і висококваліфікованої допомоги.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) дає таке визначення первинної медико-санітарної допомоги, в яке входить основна лікувальна допомога – проста діагностика та лікування, направлення у складних випадках на консультацію на більш високий рівень, профілактична допомога та основні санітарно-освітні заходи.

У розвинутих країнах світу основними працівниками первинної медико-санітарної допомоги є сімейний лікар і медична сестра.

Своїм корінням сімейна медицина сягає громадської (земської) медицини. Вперше земські лікарі запропонували проводити на своїх дільницях породинну реєстрацію хвороб для виявлення причин їх поширення.

Оскільки сімейний лікар обслуговував певну територію (дільницю), він отримав назву дільничного. Пізніше цей термін став основним.

У роки нестримної спеціалізації медичної допомоги, яка була проголошена основним засобом її поліпшення, радянська медицина докорінно змінила суть родинного лікаря, розподілила його функції серед дільничних терапевта, педіатра, акушера-гінеколога, цехового та підліткового лікаря, які й зараз здійснюють первинне медико-санітарне обслуговування.

Спеціалізація медичної допомоги збільшила кількість вузьких фахівців і чим більше їх ставало, тим важче хворому було отримати необхідну допомогу. За здоров'я пацієнта формально почали відповідати багато лікарів, а фактично не відповідав ніхто. Відчуваючи, що спеціалізація веде охорону здоров'я у безвихідь, соціальна медицина та організація охорони здоров'я знову повернулась до ідеї сімейної медицини.

Тривалий досвід практичної реалізації ідеї сімейної медицини в багатьох країнах світу довів її переваги:

1. Сімейний лікар уособив всю відповідальність за здоров'я кожної родини. Він зосередив у своїх руках до 90 % всієї необхідної медичної допомоги, яку здійснює разом із медичною сестрою високої кваліфікації.

2. Інститут сімейного лікаря виявився найбільш вдалою організаційною формою, яка забезпечила економічну ефективність усієї системи охорони здоров'я. Відпала потреба подальшого нарощування кількості лікарів, значно скоротились допоміжні служби. Значну частину обов'язків у цій роботі взяли на себе медичні сестри (бакалаври).

У системі медичної допомоги різних країн частка сімейних лікарів становить від 15 % у США до 50 % у Канаді.

Сімейний лікар вільно обирається своїми пацієнтами. Він разом із медичною сестрою надає допомогу цілодобово. Амбулаторія родинного лікаря, як правило, складається з 3-х кабінетів: приймального, оглядового та кабінету для проведення допоміжних обстежень.

Основні розділи роботи медичної сестри сімейного лікаря:

1. Профілактична робота. Спостерігаючи за усіма членами родини, медична сестра під керівництвом лікаря: а) визначає фактори ризику хронічних захворювань, б) проводить профілактичні обстеження на предмет раннього виявлення артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, глаукоми, ішемічної хвороби серця, виразкової хвороби, новоутворів. Дає індивідуальні поради стосовно режиму та характеру харчування, заняття фізичною культурою та іншими видами відпочинку.

2. Лікувально-діагностична робота: а) готує хворих до проведення найрізноманітніших діагностичних обстежень, б) виконує лабораторні та клінічні дослідження, в) допомагає сімейному лікареві в проведенні діагностичних обстежень.

3. Санітарно-освітня робота. Проводить бесіди стосовно дотримання своїми підлеглим здорового способу життя, шкідливого впливу на організм: куріння, зловживання алкогольними напоями, про охорону довкілля, турботу кожного пацієнта про власне здоров'я.

У більшості країн родинна медицина має автономний статус, тобто виведена із загальної структури медичних закладів і підпорядкована безпосередньо місцевим органам влади. Контролює сімейного лікаря не управлінський апарат, а передусім пацієнт, який його вільно обирає, або місцевий орган влади, який його фінансує. Проте у всіх випадках (прямо або через страхову компанію) кошти виділяє держава.

В Україні в містах первинна медична допомога дорослим надається у поліклініках. Територія, яку обслуговує поліклініка, розділена на терапевтичні дільниці. Середня кількість мешканців на такій дільниці – 1700 осіб. За кожною дільницею закріплені дільничні лікар-терапевт і медична сестра.