3. Міжнародне співробітництво з питань охорони праці.

Особливого значення набуває міжнародне співробітництво з охорони праці. Воно полягає у вивченні, узагальненні та впровадженні світового досвіду з організації охорони праці, поліпшення умов і безпеки праці; у виконанні міжнародних договорів та угод з охорони праці; проведенні й участі в наукових та науково-практичних конференціях і семінарах з охорони праці. Важливими міжнародними актами з питань охорони праці є міжнародні договори і міжнародні угоди, до яких приєдналась Україна в установленому порядку. 9 грудня 1994 р. главами урядів країн СНД було прийнято Угоду про співробітництво в галузі охорони праці. Угода передбачає узгодженість дій при встановленні вимог охорони праці до машинобудівної продукції, технологій, матеріалів та речовин при створенні засобів захисту працівників; розробку й реалізацію міждержавних програм і технічних проектів; створення єдиної системи показників та звітності в галузі охорони праці. Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, займають конвенції Міжнародної організації праці (МОП). 

Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці охоплює наступні основні напрямки:

—  вивчення, узагальнення та впровадження світового досвіду з організації' охорони праці, покращення умов та техніки безпеки;

—  участь у міжнародних інституціях з соціально-трудових питань та у роботі їх органів;

—   одержання консультацій зарубіжних експертів та технічної допомоги у питаннях удосконалення законодавчої та нормативної бази охорони праці;

—   проведення та участь у міжнародних наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах;

—   підготовка кадрів з охорони праці за кордоном.

4. Міжнародна організація праці. Європейський Союз. Співдружність незалежних держав.

Міжнародна організація праці (International Labour Organization) — це спеціалізована установа Ліги Націй, а після Другої світової війни — Організації Об'єднаних націй (ООН), що була заснована у 1919 р. урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок покращення умов праці.

У діяльності МОП беруть участь представники роботодавців, організацій працівників та представники урядових структур. У 1946 р. МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Нині членами МОП є 170 країн.

Головна мета МОП полягає у сприянні соціально-економічному прогресу, підвищенні добробуту і покращенні умов праці людей, захисті прав людини.

Отже, основними завданнями МОП є:

— розробка узгодженої політики і програм, спрямованих на вирішення соціально-трудових проблем;

— розробка й ухвалення міжнародних трудових норм у вигляді конвенцій і рекомендацій та контроль за їхнім виконанням;

— допомога країнам-учасницям у вирішенні проблем зайнятості, зменшення безробіття і регулювання міграції;

— захист прав людини (права на працю, на об'єднання, колективні переговори, захист від примусової праці, дискримінації тощо);

— боротьба з бідністю, за підвищення життєвого рівня працівників, розвиток соціального забезпечення;

— сприяння професійній підготовці й перепідготовці працюючих і безробітних;

— розробка і здійснення програм у сфері покращення умов праці й виробничого середовища, техніки безпеки і гігієни праці, охорони і відновлення довкілля;

— сприяння організаціям працівників і підприємців у їхній спільній з урядами роботі щодо регулювання соціально-трудових відносин;

— розробка і здійснення заходів щодо захисту вразливих груп населення (жінок, молоді, пенсіонерів, працівників-мігрантів).

Головними цілями МОП є:

— забезпечення високої зайнятості й підвищення рівня життя;

— розширення соціального забезпечення для гарантування базового доходу всім, хто потребує такого захисту, і всебічного медичного обслуговування;

— забезпечення належного харчування, житла, умов для відпочинку і культурного розвитку;

— забезпечення рівних можливостей для отримання освіти і професії;

— захист дітей і материнства.

Європейський Союз представляє 27 країн, які об'єдналися на основі спільних людських і демократичних цінностей для досягнення стабільності, миру та процвітання. На території ЄС проживає більше 470 мільйонів громадян різних національностей, вірувань та традицій. За 50 років існування ЄС перетворився на потужну і впливову силу, яка відіграє провідну роль у світовій політиці, економіці, культурі. Це єдиний економічний, соціальний та гуманітарний простір, де відмовилися від кордонів та зайвих умовностей задля вільного пересування людей, продуктів, капіталів, необмеженого обміну інформацією, культурними та науковими надбаннями. До єднання заради майбутнього прагне перш за все молодь. Освітні та гуманітарні програми ЄС для країн Євросоюзу та таких, що не входять до складу ЄС, сприяють консолідації молодого покоління, обміну знаннями, досвідом, науковими здобутками.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) — регіональна міжнародна організація покликана регулювати відносини співробітництва між державами, що раніше входили до складу СРСР. СНД не є наддержавним утвором і функціонує на добровільній основі.

СНД було засновано лідерами БРСР, РРФСР та України  шляхом підписання 8 грудня 1991 р. у Віскулях (Біловезька пуща) «Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав» (відома у ЗМІ як «Біловезька угода»). У документі, що складався із Преамбули й 14 статей, констатувалося, що Радянський Союз припиняв своє існування як суб'єкт міжнародного права і геополітичної реальності. Однак, ґрунтуючись на історичній спільності народів, зв'язках між ними, враховуючи обопільні угоди, прагнення до демократичної правової держави, намір розбудовувати свої відносини на основі взаємного визнання й поваги державного суверенітету, сторони домовилися про створення Співдружності Незалежних Держав.