
- •Філософія як наука і світогляд.
- •Історичні типи світогляду.
- •Світогляд як духовно-практичний спосіб ставлення людини до світу.
- •Філософія і міфологія. Філософія і релігія.
- •Структура та функції філософського знання.
- •5) Етика, естетика, філософія релігії, філософія права та філософія історії - сферою духовного життя, осмисленням її цілей та цінностей.
- •Філософія Стародавньої Індії. Ідеї страждання, спасіння та ненасилля у староіндійській філософії. Давньокитайська філософія. Основні філософські школи Стародавнього Китаю.
- •Становлення та розвиток філософії у Стародавній Греції. Космоцентризм давньогрецької філософії.
- •Філософсько-етичні погляди Сократа.
- •Філософська система Платона: вчення про ідеї.
- •Філософська система Платона: вчення про пізнання.
- •Філософська система Аристотеля.
- •Проблема людини в античній філософії.
- •Теоцентризм – світоглядна парадигма середньовічної філософії.
- •Проблема співвідношення знання та віри в середньовічній філософії.
- •Філософська система Томи Аквінського.
- •Соціально-філософські концепції епохи Відродження (т.Мор, т.Кампанела, н.Макiавеллi).
- •Основні напрямки філософії нового часу.
- •Філософські погляди Рене Декарта.
- •Принцип досвіду у концепціях емпіризму.
- •Традиція “філософії життя “(а.Шопенгауер, ф.Ніцше).
- •Основні напрямки та ідеї позитивізму.
- •Релігійно-філософські вчення XX століття.
- •Проблема людини у філософії екзистенціалізму.
- •Особливості постмодерного філософування.
- •Джерела формування української філософської думки..
- •Морально-етичні погляди Григорія Сковороди.
- •Філософський зміст проблеми буття.
- •Свідомість як предмет філософського аналізу.
- •Діалектика і метафізика.
- •Сутність та структура пізнавального процесу.
- •Творчість як конструктивний принцип пізнання.
- •Чуттєве та раціональне в пізнанні.
- •Логіка та методологія наукового пізнання.
- •Філософські проблеми антропогенезу.
- •Парадигми осягнення історії
- •Духовне життя суспільства. Поняття культури.
- •Глобальні проблеми сучасного суспільства, та шляхи їх вирішення.
- •Суспільство як система: основні елементи суспільного життя, їх взаємовпливи.
Філософсько-етичні погляди Сократа.
«Я знаю що я нічого не знаю, а вони, нічого не знаючи, вважають що знають все». Він не залишив після себе праць, бо головним своїм завданням вбачав – навчити людей мислити за допомогою бесіди. Його учні: Платон, Ксенофонта.. Він вперше заговорив про моральну філософію(що у тебе поганого,і доброго в домі). Він досліджував поняття про те, що благо чесно і що неблагочесно, про хороше і погане, про справедливе і несправедливе, про державу та політичне мистецтво,про знання. На основі бесід він дійшов висновку «Істина об’єктивна, чи спільна для всіх людей, існує».(на відміну від софістів). Він вважав що філософ повинен прагнути не до множинності знання, а до справедливості та розсудливості(доброчесності).Найвищою мудрістю є розрізняти добро і зло. Благо-знання, зло-незнання. Парадокс: «Той, хто терпить несправедливість, щасливіший за того, хто її творить». Головна теза сократівського філософствування «Пізнай самого
себе». Пошук «логосу» сократ переносить зі сфери світу, у сферу мислення. Розумовим початком у людині він назвав душу, яка визначає суть людини. Саме він ввів поняття "діалектика" (вміння вести бесіду, сперечатися).
Розкриваючи проблему людини, він порушував питання про такі характеристики, як "мужність", "розсудливість", "доброта", "краса Метод Сократа «маєвтика»(повивальне мистецтво) . Мета маєвтики — всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення поняття; знаходження істини шляхом постановки питань, відповідаючи на які відповідач сам знаходить, істину. Демократію вважав аморальною. Сократ цінує 3 чесноти: помірність-помірна людина знає, як керувати пристрастями; хоробрість-хор.люд.знає як долати небезпеку; справедливість-спр.люд.знає, як дотримуватись людських і божих законів.Сократичні школи: мегарська, елідська, кіренайська,кінічна, найзначніша школа Платона.
Філософська система Платона: вчення про ідеї.
Спираючись на досягнення піфагорійців і сучасних йому математиків, Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ речей, який постійно змінюється, світ ідей(ейдосів);— вічний та незмінний і, у проміжку між ними — математичні об'єкти.
Будучи прибічником гераклітівської натурфілософії й сприйнявши її постійну мінливість, Платон вважав, що, все у природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного знання, бо чуттєвий світ мінливий. Тому він висуває теорію «ідей» (ейдосів), які є граничним станом речей, пізнаваних лише за допомогою математичних об'єктів при прагненні отримання дійсного знання.
Платон був засновником того, що пізніше отримало назву ідеалізму. Його погляди сформульовані у міфі про печеру з «Держави». На погляд Платона справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ — Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проекти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей. Ейдоси ніким і нічим не народжені, існують вічно, вони незмінні й непорушні. Позірний світ, доступний почуттям, утворюється при втіленні ейдосів у хаотичній, плинній змінній хорі (матерії). Світ, який ми знаємо — це лише тіні світу ейдосів.