Первиннотверді матеріали для постійного пломбування кореневих каналів (філери, штифти)

А. Гутаперча (від малайського getah — камедь, смола і pertja — дерево, що

виділяє цю смолу) — коагульований і спеціально оброблений латекс, що отримують з соку (balata) бразильського дерева Manilkara bidentata і малазійсь-

ких дерев цієї ж групи, головним чином Рауепа та Paloquium. Гутаперчу, як

твердий наповнювач кореневого каналу, застосовують найчастіше і вже близько 100 років. Існує в аморфній розтопленій формі та двох кристалічних

(альфа та бета):

— альфа — липка і текуча маса, що розм'якшується при порівняно низькій

температурі;

— бета — гнучкіша, пружна форма, що використовується для виготовлення

штифтів.

Матеріал має властивість розширятися під дією тепла і стискатися при охолодженні, тому при пломбуванні каналу необхідно створити у ньому надлишок об'єму гутаперчі шляхом тиску (конденсації).

Склад маси для виготовлення гутаперчевих штифтів:

— гутаперча — 18,9—21,8% — забезпечує стабільність форми, об'єм і

пружність штифта;

— оксид цинку — 59,1—75,3% — виконує функцію наповнювача;

— віск і/або смола — 1,0—4,1% — забезпечує податливість і властивість

гарної конденсації;

— солі металів для рентгеноконтрастності — 1,5—17,3%;

— біологічні фарбники і речовини, що перешкоджають окисленню.

З гутаперчі виготовляють наступні штифти для обтурації кореневих каналів:

— стандартні, що відповідають розмірам ІБО (форма верхівки та розмір

стержня відповідають параметрам робочої частини певного ендодонтичного

інструменту) і позначаються номерами за ІБО (15, 20, 25, 30 тощо)

та кольоровим маркуванням (білий, жовтий, червоний, синій тощо);

— нестандартні — більш потовщені біля основи, з вираженою конічною

формою і загостреною верхівкою. Висока конусність забезпечує більшу

жорсткість цих штифтів порівняно з відповідними за розміром стандартними

штифтами, і дозволяє їх використовувати як основні штифти у вузьких

каналах.

Слід зазначити складність точного дотримування розміру штифта, особливо

при машинному виготовленні: його діаметр може відрізнятися від вказаного

на 1—2 розміри. Для калібрування штифтів лікар повинен використовувати

спеціальні калібрувальні лінійки: якщо штифт більше вказаного розміру —

він не поміщається в калібрувальний отвір даного номера, якщо менше —

проштовхується в нього (уданому випадку можна отримати бажаний розмір,

обрізавши виступаючий кінчик штифта).

Позитивні властивості гутаперчі:

— біоінертна;

— нетоксична;

— не подразнює періапікальні тканини;

— легко уводиться та видаляється з каналу;

— нерозчинна у тканинній рідині;

— рентгеноконтрастна;

— не змінює колір зуба.

Недоліки гутаперчі:

— недостатня жорсткість — її відносно важко використовувати, якщо не

розширити канал до розміру більше №30;

— недостатня адгезія до стінок кореневого каналу;

— необхідність застосування допоміжного матеріалу-заповнювача (силера);

— легко змішується під тиском;

— не заповнює нерівності між дентином стінок каналу і гутаперчевим

штифтом;

— розчиняється в евгенолі тощо.

B. Срібні штифти як наповнювач кореневих каналів використовуються

близько 50 років.

Недоліки штифтів:

— корозія в рідких середовищах з утворенням токсичних для клітин і тканин

оксидів срібла;

— зміна кольору зуба після обтурації;

— неможливість адаптації до форми каналу у зв'язку з твердістю;

— жорсткий закруглений кінчик, який не повторює анатомію верхівки кореня;

— круглий перетин, що майже ніколи не зустрічається в кореневих каналах.

Застосовують у невеликих каналах з круглим перетином. Мають переваги

перед гутаперчею у вузьких каналах, які не має можливості розширити більше

25 розміру.

C. Титанові штифти як пломбувальний матеріал для кореневих каналів

запропоновані близько 20 років тому. Не піддаються корозії, проте мають усі

інші недоліки срібних штифтів.