Взаємини медичного персоналу з тяжкохворими і їхніми родичами

Виняткове значення у лікуванні тяжкохворих і в медичному догляді за ними має створення духовної атмосфери оздоровчого процесу, спрямованої на активізацію захисних сил організму в боротьбі з недугою.

Пацієнт повинен знати, що надія, віра в одужання є могутнім лікувальним чинником, здатним посилювати, потенціювати вплив на організм інших лікарських засобів.

Ні за яких обставин хворий не повинен помітити в очах і медичного персоналу щонайменших ознак тривоги чи розпач особливо в екстремальних ситуаціях.

Медична сестра повинна заздалегідь погодити з лікарем інформацію, яку вона може надати пацієнту щодо його діагнозу і прогнозу. Не варто в присутності пацієнтів використовувати нерозумні для них медичні терміни, тому що вони можуть тлумачити на свій розсуд кожне незрозуміле для них слово.

У випадках надмірної дратівливості пацієнта і невдоволення результатами лікування і догляду слід виявити максимум поблажливості і поступливості, зважаючи на те, що така реакція хворого мовлена його психічним станом унаслідок тяжкого захворювання. Тактичне і уважне ставлення до пацієнтів, спокійна, впевнена робота та медичних працівників формує сприятливий психологічний контакт з хворими та істотно впливає на підвищення ефективності лі­кувального процесу.

Суворе дотримання лікувально-охоронного режиму відіграє неабияку роль у загальному догляді за хворими. Недопустимі голосні викрики, суперечки між персоналом, метушня при виконанні процедур.

Не треба висловлювати тяжкохворому свого невдоволення, особ­ливо у брутальній формі, його неохайністю. У такому разі слід заспокоїти хворого.

Дуже важливо створити доброзичливу, спокійну атмосферу спілкування пацієнта з рідними, друзями, але разом з тим оберігати його від зайвих відвідувань. Відвідувачі повинні бути повідомлені щодо інформації, яка не повинна передаватись хворому.

У разі тяжкого перебігу або прогресування недуги необхідно по­ні т шити родичів про реальний прогноз хвороби, однак це має бути висловлено в обережному песимістичному тоні.

Необхідно пам'ятати, що медичний догляд за тяжкохворими, як І пси професійна діяльність медичного персоналу у ВРІТ, вимагає виняткової психологічної стійкості, фізичної витривалості і високого душевного благородства.

Особливості паліативного лікування безнадійних хворих у хоспісах і в домашніх умовах

Комплексна система допомоги безнадійним хворим, спрямована на полегшення їхнього соматичного і психічного стану, а також на підтримку соціального і духовного потенціалу називається паліатив­ним лікуванням.

Мета паліативного лікування — досягти максимально можливої якості життя безнадійних хворих, їхніх близьких родичів і друзів.

Метою сестринського догляду є підтримка пацієнтів: створення комфортних умов і тимчасове полегшення симптомів хвороби.

Надавати паліативну допомогу необхідно у таких випадках:

• якщо лікування не дає ефекту;

• якщо людина категорично відмовляється від інтенсивного лікування;

• якщо функціонування життєво важливих органів різко знижується.

Паліативна допомога має такі цілі:

• надати пацієнту максимальну можливість впливати на прояви своєї хвороби;

• допомогти людині почуватися максимально комфортно і спокійно;

• допомогти людині перемогти переживання;

• допомогти людині та її сім'ї зробити необхідні приготування і підготувати їх до подальших труднощів, пов'язаних зі смертю.

До 40 % невиліковних хворих потребують госпіталізації в ста­ціонарне відділення хоспісу, решта 60 % при кваліфікованій, уміло організованій роботі виїзних бригад хоспісу можуть залишатися вдома.

Для паліативного лікування потрібна бригада спеціалістів, що складається з лікаря-консультанта, медичних сестер, соціального працівника, священика, кожному з яких відводиться своя роль.

Керівну роль у таких бригадах виконує сестринський персонал. Медичні сестри несуть особливу відповідальність за поширення інформації, за консультування і навчання пацієнта і його сім'ї, а також за те, щоб удома пацієнт продовжував одержувати ту саму допомогу, що і в лікарні.

Необхідно, щоб медична сестра в будь-який момент мала право вибрати в допустимих межах варіанти медикаментів та їх доз, повинно відповідати проблемам пацієнта.

Якісне паліативне лікування значною мірою залежить від рівня професійної компетенції медичних працівників, які виконують таї, емоційно, психологічно і фізично важку роботу. Тому для роботи в хоспісі наймають працівників, які пройшли спеціальний підбір навчання.

Роботу медичної бригади хоспісу неможливо уявити без рівної правної участі в ній священнослужителя, який втішними словами¹! обрядами (соборування, сповідь, причастя та ін.) заохочує хворі використати залишок сил для того, щоб достойно провести цей можливо, найважливіший період свого життя.

Паліативна медицина поступово набуває в Україні визнання у зв'язку з рухом зі створення хоспісів (приблизно ЗО стаціонарних ліжок на 500 000 населення).