2. Роль Бога у людському покликанні

Біблійна історія

Історія Естер

Отже, в Ахашвероша було багато наложниць у гаремі, та жодна з них не могла й мріяти, аби посісти місце його першої дружини й цариці Вашті, яка викликала на себе царський гнів і яку було вигнано.

Вона наважилася сказати “ні”, коли цар наказав, аби вона з’явилася, щоб показати гостям, які зібралися на царському бенкеті, її вроду. Царську гордість було вражено.

“Збери всіх вродливих дівчат з усієї імперії, - дипломатично пора­дили цареві його міністри, - та й обери собі нову царицю”.

Мордехай опікував свою вродливу племінницю Естер, яку разом з іншими вродливими дівчатами привезли до палацу, аби й вона взяла участь у параді краси та вроди.

“Нікому не кажи, що ти єврейка”, - наказав Мордехай Естер.

Естер дуже сподобалася розпоряд­никові, який керував дівчатами. Вона була скромна та приязна. Вона не пишалася і не вимагала, аби всі метушилися навколо неї. Тому цей високий урядовець поставився до неї особливо приязно.

Мордехай прийшов до палацу, аби бути поряд із племінницею. Естер поселили у спеціальному приміщенні для жінок, куди ніхто не мав доступу, однак Мордехай ходив навколо, сподіваючись, що випадкова нагода допоможе йому довідатися, як почу­вається Естер.

Нарешті, після тривалого навчання красі та грації, дівчатам дозволили ви­брати собі нове вбрання. Відтак, одну за одною, їх запрошували до царя.

У ту мить, коли очі Ахашвероша побачили Естер, він утратив розум від неї. “Ця дівчина буде моєю новою царицею”, - сказав він.

Естер водночас і зраділа, і зляка­лася. Імператор був людиною сва­вільної та мінливої вдачі. Вона знала, що будь-якого моменту може виклика­ти невдоволення царя, як це сталося з попередньою царицею.

А тимчасом Мордехай отримав місце управителя царського двору, і тепер їм з Естер стало значно легше обмінюватися звістками.

Одного дня Мордехай, який повинен був спостерігати за всім, довідався, що на життя царя готу­ється замах. Він мерщій сповістив про це Естер, яка й переповіла все цареві. Злочинців було схоплено й покарано.

“Напишіть звіт про цю справу в мою царську книгу-хроніку”, - наказав цар.

Гаман, новий перший міністр, був дуже високої думки про себе. Він був другою після царя людиною в імперії, і кожний мав це усвідомлювати. І прості люди, і всі царські міністри вклонялися до землі, коли Гаман про­ходив повз них. Усі, крім одного. Мордехай незмінно залишався стояти, гідно випроставшись.

“Чому ти не вклоняєшся Гаманові, - запитували в нього. – “Я - єврей, - відповідав Мордехай. - Я не вклонюся нікому, окрім Бога”.

Гаман упадав у лють через цього єврейського зухвальця. І він вирішив помститися не тільки Мордехаю, а й усьому єврейському племені.

Він звернувся до свого астролога, аби той визначив найбільш сприятливий день для виконання задуму. Відтак пішов до царя.

“Великий царю, - почав він, - є в твоїй імперії народ, який не підкоряється твоїм законам. Видай наказ, за яким їх усіх належить знищити в день, який я призначу пізніше. Якщо ти накажеш так чинити, то твоя скарбниця попов­ниться чималою кількістю срібла”. Гаман насправді планував покласти єврейське срібло не до царської скарбниці, а до власної кишені.

Цареві сподобалася така ідея. Він поставив свою печатку під Гамановим наказом і звелів надіслати копії у всі куточки імперії.

Мордехай та його друзі були шоко­вані. Вони почали ревно поститися й молитися. Відтак Мордехай послав записку цариці, в якій розповів їй про царський едикт.

“Йди до царя та проси за нас”, - пи­сав він.

Однак зробити це було не так просто, як Мордехай собі це уявляв.

“Кожний, хто явиться перед царем без його запрошення, підлягає смерті, - відповіла Естер. - Я дійсно не можу прийти до нього без його запрошення. Вже проминув місяць, як він останній раз посилав по мене, і, можливо, я вже набридла йому”.

Мордехай усвідомлював, що Естер - єдина надія для євреїв.

“Невже ти не розумієш, що загинеш у будь-якому разі, - йшлося у другому листі Мордехая. - Ти єврейка, і навряд чи тобі вдасться уникнути різанини. Іди до царя. Він може прийняти тебе. Можливо, ти стала царицею саме для того, щоб урятувати свій народ”.

Серце в Естер колотилося і думки вихором кружляли в голові. Однак вона прийняла рішення – вона мусить, нехтуючи власним життям, піти до царя.

У неї жевріла слабка надія: якщо цар буде в доброму гуморі, він простягне в її бік руку із золотим берлом. Це буде ознакою, що життю її ніщо не загрожує. Вона послала записку до Мордехая з проханням, аби всі євреї постили й молилися за успішне здійснення н наміру.

Відтак вона вбралася у своє парадне царське вбрання і рушила до тронної зали. Цар, побачивши її, подумав: “Яка вона гарна! Як я міг так довго не згадувати про неї?!” З ласкавою посмішкою він спряму­вав до неї руку із золотим берлом. Естер була врятована.

“Чого ти бажаєш?” - звернувся до неї цар.

“Будь ласка, прийди вечеряти до мене сьогодні і візьми із собою Гамана”, - відповіла Естер.

Цареві це прохання сподобалося, а про Гамана й казати нічого. Того вечора під час учти Естер знову запросила своїх гостей відвідати н наступного дня.

“І тоді я висловлю тобі, царю мій, своє прохання”, - сказала вона.

А Гаман вихвалявся перед своєю дружиною:

“Навіть цариця шанує мене”. А відтак додав: “Але не почуватимусь щасливим, поки Мордехай живий!”

“То накажи побудувати шибеницю й повісь його” - порадила йому дружина.

Гаман негайно заходився викону­вати цю пораду і пішов до царя, аби отримати дозвіл на страту Мордехая.

Цієї ночі цареві не спалося.

“Почитайте-но мені з книги щоден­них палацових подій", - наказав він.

Коли службовець читав про змовни­ків, які зазіхали на життя царя, і про те, що саме Мордехай викрив їх, цар запитав:

“Чи був Мордехай винагороджений за це?”

“Ні”, - відповів царедворець.

Негайно було послано по Гамана, який саме чекав, аби йому дозволили прийти до царя.

“Що слід зробити для людини, яку я хотів винагородити?” - запитав у нього цар.

“Певно, він має на увазі мене!” - подумав Гаман. І він запропонував зробити процесію з царською пиш­ністю, та пройти нею всім містом, а вшановану людину ще й посадити верхи на царського коня.

“Добре, - погодився цар. - Знайди Мордехая і супроводь його в цій процесії, виголошуючи, що він – людина, яку я особисто відзначив”.

Гаман мало не впав від несподіван­ки, однак цієї миті не наважився щось закидати проти свого супротивника.

Коли Гаман, нарешті, дістався додому, його дружина сердито здвигнула плечима:

“Щастя відвернулося від тебе! –с казала вона. - Цей Мордехай, здається мені, врешті-решт отримає більшого, аніж ти”.

На другому бенкеті в Естер Гаман був мовчазний і видавався хворим. Проте цар був у доброму гуморі. Він посміхався до Естер, смакуючи вино, і нарешті запитав:

“То яке ж твоє бажання, царице Естер? Ти можеш просити чого тільки забажаєш, хоч половину мого царства”. “Я хочу просити тільки за своє життя і за життя мого народу, царю мій, - тихо вимовила Естер. - Через підступність однієї людини всі мої одноплемінники приречені на смерть”.

“Хто зважився на таку справу?” - вигукнув розгніваний цар.

Естер указала на Гамана. Пополот­нілий і принишклий, він не зронив і пари з вуст.

“Ось ця людина!” - сказала вона.

Цар рвучко звівся й вибіг у садок, де, не маючи сили заспокоїтися, ходив швидкою ходою туди й сюди. Гаман упав до ніг цариці, благаючи в неї прощення й милосердя. Але тут повернувся цар і розгнівано вигукнув:

“Як ти наважуєшся звертатися до цариці!”

Тим часом до приміщення зайшов слуга і сповістив, що Гаман уже побудував і шибеницю для Мордехая на міському мурі.

“То й повісте на цій шибениці самого Гамана! - закричав цар. - Мордехай заступить його на посаді першого міністра”.

Гамана виштовхали з палацу і, не гаючи часу, повісили.

Тоді Естер звернулася до царя з проханням відмінити наказ про знищення євреїв.

“Одного разу виданий мій наказ не може бути скасований”, - сказав Ахашверош. – Однак до нього можна додати те, про що ти просиш, і таким чином, аби це не суперечило моїй волі”.

Мордехай поміркував над додатком до царського наказу і було виголошено, що євреї мають право зі зброєю в руках захищати своє життя у той день, на який було призначене їхнє знищення.

Коли цей день нарешті прийшов, ніхто не наважився нападати на євре­їв. Усі знали, що і Мордехай, і Естер - євреї і користуються царською милі­стю. А ще було добре відомо, що євреї не виказують слабкості перед своїми ворогами.

Єврейський народ не забув про муж­ність Естер, яка ризикувала власним життям заради свого народу. До наших часів книга про Естер донесла цю історію – про перемогу над віролом­ством і підступністю Гамана. Історію про справжній патріотизм простої дівчини, яка волею Бога стала царицею саме для того, щоб ризикуючи власним життя, люблячи свій народ і усвідомлюючи свою залежність від Бога, врятувати народ від загибелі.

Дай відповідь:

• У чому було покликання Естер?

• Як виявлялася її любов до рідного народу?

• На кого цариця покладала свої сподівання та від кого чекала допомоги?

• Яка її роль у долі народу?

“І почув я голос Господа, що говорив: Кого Я пошлю, і хто піде для Нас? А я відказав: Ось я, – пошли Ти мене!” (Книга пророка Ісаї 6:8)

Щороку 11 липня православна церква вшановує пам’ять великої княгині Ольги. Серед вітчизняних діячів, канонізованих церквою, за часом свого життя вона є перша з найдавніших святих Київської Русі. Вшанування княгині Ольги набрало значного масштабу вже невдовзі по її смерті, за часів правління внука її, великого князя Київського Володимира Святославича. Головною й найпершою заслугою Ольги було прийняття нею християнства. В княжому роду Рюриковичів вона була першою княгинею-християнкою, торуючи онукові шлях до подвигу хрещення Русі. Тож Ольга і Володимир здійснюють апостольський подвиг, заслуживши тим імення “рівноапостольних”.

Ми знаємо, що княгиня виховувала своїх внуків, серед яких був і князь Володимир, в пошані до віри Христової, в любові до Бога. Вона з раннього дитинства намагалася прищепити їм любов до Слова Божого, адже розуміла, що хтось із її онуків буде правити Київською Руссю, вона дуже хотіла, щоб майбутній правитель, князь, був послідовником Христа і втілював заповіді Божі не тільки в своєму власному житті, але й у керівництві країною. Молитви, старання, надії Ольги на Бога дали свої плоди: наша Україна вважається християнською завдяки тому, що її онук, князь Володимир, у 988 році офіційно запровадив християнство на Русі-Україні.

Дай відповідь:

• У чому полягає твоє покликання?

• Як ти можеш любити свою Батьківщину, реалізовуючи своє покликання?

• Як впливають на життя народу великі люди, патріоти?

• Наведіть приклади з історії та сучасного життя.

Україно моя, я з тобою радію і плачу,

І за тебе молюсь, за безсмертя твоє.

Сергій Рачинець

Сьогоднішня мандрівка сторінками Біблії та дорогами історії Київської Русі-України показала нам значення великих людей, зокрема двох великих жінок – цариці Естер та княгині Ольги - справжніх патріотів у житті народу, а також пророка Ісаї, який зрозумів своє покликання. Ці історії навчили нас відповідально ставитися до своїх вчинків, думати не тільки про їх вплив на власне життя, але й на життя оточуючих людей. Патріотизм починається зі своєї сім’ї, зі свого класу, зі своєї школи. Бог любить кожен народ, адже за кожного з нас, людей, страждав і помер Ісус Христос, щоб стати нашим Спасителем. Для відродження нації, народу Бог обирає людей, які щиро віддані Йому, які люблять Його, слідують Його заповідям і настановам. Такі люди щиро люблять свій край, адже усвідомлюють, що Господь дав їм цю землю для життя та праці на ній у щасті, мирі і злагоді. Ми маємо розуміти покликання як служіння Богові й людям та відповідальність за долю народу, якому ми маємо передати Слово Боже.

Перевір себе!

Підшукай в українській літературі, історії оповіді про великих синів та доньок українського народу (напиши невеличкий твір-розповідь).

Розділ ІІ. Значення приходу в світ Ісуса Христа