1. Яка різниця між мудрістю та знанням

Господь є учителем для Свого народу. Колись Він давав знання через вчителів ізраїльського народу – пророків та священиків. Пророки навчали людей про Божі наміри, а також вказували, якого шляху слід дотримуватися, щоб мати благословення.

Люди вважають, що мудрість – це знання. І якщо людина має вищу освіту, то вона звичайно має бути мудрою. Знання і мудрість – далеко не одне і те ж; часто між ними взагалі не існує жодного зв’язку.

Людська мудрість прагне до пізнання усього доброго та поганого і при цьому не вірить в абсолютну істину. З іншого боку, Божа мудрість – це пізнання різниці між добром і злом та обрання при цьому тільки добра. Здатність обирати добро, втілюючи його в життя, стало можливим лише через життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа.

У кожній приповістці (у Книзі Приповістей Соломона) змальовано контраст між Божими шляхами та шляхами цього світу.

Розумна людина завжди є розважливою і приносить користь. Для прикладу, розумна людина може розпізнати, коли хтось іде у неправильному напрямку і попередити про небезпеку. Мудрий передбачає лихо і підготовлюється до нього, формулює корисні думки та ідеї.

Де ж початок мудрості? Соломон відповідає: «Страх Господній – початок премудрости, – нерозумні погорджують мудрістю та напучуванням» (Пр.1:7).

Страх Божий не є якимось хворобливим страхом, навпаки, - це шанування і любов до Бога. Яка ж цінність людського знання і мудрості, якщо в них немає страху Божого?

2. Кого називають наймудрішою людиною на землі

Біблійна історія

Сон Соломона та мудрі рішення

Соломон – людина, про яку пам’ятають навіть крізь тисячоліття. Другим царем Ізраїлю після Саула був Давид. Він правив країною мудрими руками та чистим серцем. За його правління Ізраїль був зібраний із окремих князівств, переміг своїх ворогів і став сильною, процвітаючою державою. Коли Давид зістарівся, Адонія, один із його синів, сам себе оголосив царем і запросив на бенкет усіх старійшин народу. Тоді пророк Натан розповів про це Вірсавії, дружині Давида, котрій цар обіцяв благословити на царство після себе її сина, Соломона. Жінка покликала сина, той слухняно явився, і всі троє вони пішли до царя. Дізнавшись про справи Адонії, Давид обурився: «Я ще живий. Живий Господь, Котрий зберігає мене від усякої біди». Він благословив сина на царство, і Натан перед народом оголосив Соломона царем.

Перед смертю Давид дав Соломону добру пораду. Він нагадав синові, що той над усе повинен шанувати закони Божі.

Після смерті свого батька, Соломон докладав великих зусиль, щоб згуртувати народ Ізраїлю під єдиною владою.

Одного разу він вирушив до міста Гівона, аби помолитися й принести жертву Богові. Вночі йому наснився сон. Бог з’явився йому і запитав: «Що би ти хотів, Соломоне, щоб Я дав тобі?»

Соломон добре знав, чого він найбільше прагне. «Будь ласка, Боже, – змолився він, – дай мені мудрість. Я молодий і не маю досвіду. Я не знатиму, як мені керувати усім народом ізраїльським, якщо Ти не допоможеш мені».

Бог був задоволений такою відповіддю. «Ти міг попросити багатства, або тривалого життя, або смерті ворогам своїм, – сказав йому Бог. – Замість цього ти попросив мудрості. Я дам тобі мудрість, аби міг добре правити і справедливо судити. Ти будеш людиною, наймудрішою з усіх людей, що будь-коли жили на землі. А ще Я дам тобі те, чого ти в Мене не просив. Ти будеш багатий, і всі шануватимуть тебе. Якщо ти слухатимешся Мене і підкорятимешся Моїм настановам, Я дам тобі довге життя».

Соломон прокинувся й зрозумів, що це йому наснилося. Однак він був певен того, що Бог дійсно розмовляв із ним. Він відчув упевненість, бо знав, що Бог допоможе йому і надасть усе необхідне для того, аби він став гарним царем.

Бог зважив на Соломонову молитву і подарував йому велику мудрість. Соломон зібрав три тисячі мудрих висловів і написав тисячу пісень. Він знав усе про птахів і звірів, про риб, рослини й квіти. Його слава поширилася далеко за межі його країни.

Бог також дав йому розум вирішувати усі державні справи.

Багато підданих його приходило до нього, аби цар вислухав про їхні справи і мудро їх вирішив, як приходили люди й до царя Давида.

Одного разу прийшли дві жінки, і їх провели до тронного залу. Коли вони увійшли, то одна з них спробувала одібрати в іншої пакунок, якого та тримала в руках. Але суперниця вчинила опір і не віддавала. З пакунка почувся плач і крики. То була сповита маленька дитина!

Хтось із царедворців узяв дитину і почав її колисати, поки жінки навперебій викладали свою історію.

«Ми живемо разом, – почала перша жінка. – І в обох із нас нещодавно народилося по дитині. Якось уночі вона уві сні придушила своє дитя, і воно померло. Поки ж я спала, вона взяла тихенько від мене мою дитину, а на її місце поклала свою, мертву. Я прокинулася й побачила біля себе мертву дитину. Коли я придивилася уважніше, то помітила, що це не моя, а її дитина!»

Друга жінка обурено перебила її. «Померла дитина твоя, а не моя, – запевняла вона, – моє дитя живе. Це твоє померло!»

Цар дав їм змогу накричатися й висловитися, а відтак сказав: «Чи ви обидві наполягаєте на тому, що це ваша дитина?»

«Так!» – вигукнули вони разом.

«Принесіть сюди меча!» – наказав цар.

Меч принесли, і Соломон звернувся до одного з царедворців: «Оскільки кожна з двох матерів запевняє, що це її дитина, то розруби дитину навпіл і віддай кожній по половині».

Справжня мати дитини відразу вигукнула: «Не вбивайте малюка! Краще віддайте дитину їй, аніж таке!»

Друга ж жінка сказала так: «Давайте, робіть, як цар наказав! Це буде справедливо!»

«Зупиніться! – вигукнув Соломон. – Не займайте дитини. Я хочу назвати справжню матір. Дитина належить тій, яка намагалася врятувати їй життя. Віддайте дитину цій жінці».

Усі в Єрусалимі довідалися про випадок із дитиною та двома матерями. Люди міркували собі, який же мудрий і розумний цар, якщо у такій заплутаній справі зумів дізнатися правду.

Дай відповіді:

1. Чим був відомий Соломон?

2. Яким було прохання Соломона?

3. З якою проблемою обидві жінки прийшли до царя?

4. Як би ти вчинив на місці Соломона?

Поміркуй!

З якими проханнями ти звертаєшся до Господа?