Частина іі Які моральні цінності вміщені в Святому Письмі (продовження)

УРОК 16. Любов до свого народу

Ключовий вірш з Біблії: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Євангелія від св. Івана 15:13).

Дивись також у Біблії: Перша книга Самуїлова 17.

→ Хочеш знати відповіді на ці важливі для кожної людини питання? – Вивчи урок 16! →

1. Яка різниця між громадянином та патріотом. 2. Біблійне розуміння патріотизму. 3. Народна творчість, відомі українські діячі та поети про патріотизм.

Запам’ятай нові слова і поняття

Патріотизм – любов до своєї Батьківщини, відданість своєму народові, готовність для них на жертви і подвиги; розуміння відповідальності перед Богом за долю народу.

1. Яка різниця між громадянином та патріотом

Любіть Україну, як сонце любіть,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

В. Сосюра

Громадянин	Патріот
1) Особа, що належить до населення якоїсь держави, користується її правами та виконує обов’язки, встановлені законами цієї держави; 2) той, хто підпорядковує свої інтереси громадським, служить Вітчизні.	Той, хто любить і шанує рідний народ, землю.

Людина може бути громадянином, але не завжди патріотом, хоча навіть важко уявити, як можна розділити ці поняття. Людина, якій притаманні громадські якості і почуття, не може бути байдужою до проблем і труднощів країни, до інших людей. Вона спрямовує свою працю, своє життя на користь Вітчизни. Для громадянина-патріота властиве почуття любові до Батьківщини, усвідомлення обов’язку її захищати, почуття поваги до її національних символів, мови, релігії, культури, традицій. Патріот разом з людьми співпереживає в щасливу пору і в години лихоліття, намагається робити все можливе для поліпшення життя у суспільстві, збереження багатств і природних ресурсів країни.

2. Біблійне розуміння патріотизму

Біблійна історія

Давид і Голіят

…Тривала війна між ізраїльтянами та филистимцями. Два війська розташувалися таборами на схилах двох пагорбів. Троє старших Єссеєвих синів служили у війську царя Саула, і батько дуже за них уболівав.

„Давиде! - сказав він одного разу. - Піди та довідайся, чи все гаразд із твоїми братами. Ось свіжий хліб для них. Будь обережний і скоріше повертайся назад".

Коли Давид дістався до табору і побачився зі своїми братами, супротивники були готові до бою. Усі звуки раптово стихли. Та ось гучний голос порушив спокій.

Давид поглянув через долину. Велетень, якого досі йому й бачити не доводилося, поволі посувався вперед. Він був із голови до ніг озброєний і готовий до бою. Інший филистимець, який ніс щит свого пана і йшов попереду, видавався карликом поряд із ним.

„Гей, ви, ізраїльтяни! - горланив здоровань. - Оберіть найкращого, нехай подолає мене! Якщо він пере­може, ми вам служитимемо. Але якщо я здобуду перемогу - ви будете нашими рабами!"

„Хто він, що так себе підносить?" - поцікавився Давид.

„Це Голіят, - пояснили йому воїни. - Він походжає тут із раннього ранку і виголошує свій виклик».

Надивившись на велетня, ізраїль­ські воїни зі страхом потяглися назад до своїх наметів.

Давид знову зустрів своїх братів.

„Отже, любий братику, - почав Еліяв, - що ти вже собі надумав?"

„Я тільки поцікавився, що відбу­вається, - виправдовувався Давид. - Ніхто не має права так принижувати народ Божий. Голіят не сильніший за нашого Бога".

Хтось повідомив Саулу про молодого хлопця, який промовляв такі гідні слова, і Давида запросили до царського намету.

„Ваша величносте, - звернувся Давид до Саула, - ніхто не повинен боятися цього филистимця. Я вийду на двобій з ним!"

„Ти? - перепитав здивований Саул. - Та ти ще хлопчисько, а Голіят усе своє життя воює. Чому ти вважаєш, що переможеш його?"

„З нами Бог, - упевнено промовив Давид. - Може, я й молодий, але я набув гарний досвід, будучи пасту­хом. З Божою допомогою я впорався з левом та ведмедем, коли вони напали на моїх овець. Бог і тепер допоможе мені".

„Добре, - погодився Саул. - Ти вийдеш на двобій з Голіятом. І нехай Бог буде з тобою!"

Саул стривожено спостерігав, як Давид збіг до струмка поблизу й старанно відшукав у воді п'ять гладеньких камінців, потім поклав їх до своєї торбини і перевірив шкіряну пращу.

Саул оглянув Давида з ніг до голови, бо належало як слід подбати про його спорядження. Тому Саул одягнув йому на голову свого бронзового шолома, дав своє бойове вбрання. Та коли Давид затягнув на собі ще й пояса із закріпленим на ньому важким мечем, то ледве міг ступити крок.

„Це не годиться, - сказав він, мало не задихаючись. - Я не воїн, і не можу битися в цьому, як роблять вони. Я скористаюся зброєю, до якої звик і на яку покладаюся".

Відтак він вирушив на двобій з филистимським велетнем, маючи у руках лише свою палицю пастуха.

Голіят знову вийшов, вигукуючи свій виклик. Однак замість переляканих ізраїльтян він побачив людину, яка вийшла на двобій з ним. Та коли він розгледів легку постать неозброєного Давида, то розлютився і почав кепкувати з суперника.

„Як ти наважився вийти супроти мене? - гарчав він. - А навіщо тобі ця палиця? Ти, певно, думаєш, що я со­бака? Підходь ближче, і я викину твоє мертве тіло на поживу птахам".

„Ти вийшов супроти мене з мечем і списом та зі своєю велетенською силою, - сміливо відповів йому Давид, - а я вийшов в ім'я нашого Бога. Він сильніший за будь-якого вояка. Ти проклинав Його, а Він подарує мені перемогу, щоб усі знали, що Він - єдиний справжній Бог".

І Давид побіг назустріч Голіятові. Він вийняв одного камінця з тор­бини і поклав його у свою пращу. Майстерно розкрутивши пращу над головою, він безпомилково випустив камінь.

Камінь вилетів із смертоносною швидкістю і влучив у Голіята. Давид підбіг, вихопив у Голіята меч і вбив велетня його ж власним мечем.

Побачивши, що їхнього непере­можного велетня вбито, филистимці, нажахані тим, що сталося, кинулися тікати.

Дай відповідь:

• Що чи хто спонукали Давида до такого героїчного вчинку?

• Чи можна вважати Давида патріотом? Чому?

• Що вас найбільше вразило в цій історії?

• Спрогнозуйте свої дії у подібній ситуації.

Це цікаво!

Давид, тобто “улюблений”. Молодший син Ієрея, народжений у Віфлиємі близько 1085 р. до Різдва Христового. Давид був вибраний Богом у царі над Ізраїлем замість Саула і помазаний Самуїлом задовго до свого царювання. Бог дарував йому Святого Духа, підготував його до царювання, провівши довгим шляхом випробовувань і небезпек. У молоді роки він відрізнявся хоробрістю, вірою і сподіванням на Бога. Ще юнаком, маючи видатні музичні здібності, вроду й інші якості, він був запрошений до двору царя Саула, щоб своєю грою на арфі заспокоювати схвильований дух царя. Давид дуже сподобався Саулові, і він зробив його своїм зброєносцем. Під час війни з филистимцями Давид перемагає Голіафа і здобуває перемогу і славу для свого народу. Ставши царем, Давид турбувався про упорядкування богослужіння, багато зробив для благополуччя народу. Мудрістю і енергією він укріпив своє царство і розширив його кордони свого Червоного моря і Єгипту до Єфрату. Давид, за визнанням народу, був “солодкоголосим співцем Ізраїлю”. Псалми Давида – найвідоміші у світі духовні пісні на честь Бога.