Висновки

Розділ ІІ Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року визначає порядок обрання, зміни та скасування заходів забезпечення кримінального провадження.

Заходи забезпечення кримінального провадження (заходи кримінально-процесуального примусу) − це передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), які здійснюють кримінальне провадження, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, котрі залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для запобігання та припинення їхніх неправомірних дій, забезпечення виявлення та закріплення доказів з метою досягнення дієвості кримінального провадження.

Відповідно до ст. 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є:

1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід (ст. ст. 133−143 КПК);

2) накладення грошового стягнення (ст. ст. 144−147 КПК);

3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. ст. 148−153 КПК);

4) відсторонення від посади (ст. ст. 154−158 КПК);

5) тимчасовий доступ до речей і документів (ст. ст. 159−166 КПК);

6) тимчасове вилучення майна (ст. ст. 167−169 КПК);

7) арешт майна (ст. ст. 170−175 КПК);

8) затримання особи (ст. ст. 188−192, 207−213 КПК);

9) запобіжні заходи (ст. ст. 177−187 КПК).

Запобіжні заходи є частиною заходів забезпечення кримінального провадження, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого через певне обмеження їхніх особистих прав.

Система запобіжних заходів визначена в ст. 176 КПК України, ними є:

1) особисте зобов'язання (ст. 179 КПК);

2) особиста порука (ст. 180 КПК);

3) застава (ст. 182 КПК);

4) домашній арешт (ст. 181 КПК);

6) тримання під вартою (ст. 183 КПК);

7) затримання особи − тимчасовий запобіжний захід (ст. ст. 188−192, 207−213 КПК).

В нормах Кримінального процесуального кодексу, які визначають особливі порядки кримінального провадження (розділ ІV), визначені наступні запобіжні заходи:

− щодо неповнолітніх − нагляд батьків, опікунів, піклувальників, адміністрації дитячої установи (ч.1 ст. 493 КПК);

− щодо особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, − передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом; поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку (ч.1 ст. 508 КПК).

Правообмежувальний характер заходів забезпечення кримінального провадження обумовлює необхідність встановлення системи гарантій, які забезпечують їх законне та обґрунтоване застосування. Адже, хоча кримінальне судочинство і покликане бути ефективним засобом захисту прав та свобод, в правозастосовчій практиці досить часто зустрічаються випадки зловживання суб’єктами кримінального судочинства процесуальними правами та повноваженнями, на що постійно звертається увага правозахисних організацій та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.