6. Групові норми

Норми можна по­ділити на дві категорії:

1. які задає ведучий групи – і слідкує за їх дотриманням;

2. що існують у самій групі – їх члени дотримуються внаслідок групового впливу.

Норми тренінгової групи створюють особливі умови взаємодії, особливий психологічний клімат, що різко відрізняється від того, який є в традиційних групах. Ігровий характер норм дозволяє частково зняти природну напругу і тривогу учасників. Доцільно пропонувати правила на початку тренінгу. Учасники тренінгу, усвідомлюючи це, починають самі стежити за дотриманням групових норм.

Найпоширеніші норми за Вачковим:

1. "Здесь и теперь"

2. Искренность и открытость

3. Принцип Я

4. Активность

5. Конфиденциальность

Мілютіна пропонує такі норми існування групи:

1. кожен проявляє активність;

2. група закрита: усе, що відбувається в ній, має тут і залишатися;

3. отримуючи інформацію каналом зворотного зв'язку, не виправдовуйся та не захищайся, а слухай і запитуй;

4. коли даєш зворотну інформацію, висловлюйся якомога конкретніше та уникай оцінок.

5. кожен має право просити допомоги в групи.

Окрім вказаних норм слід обговорити спосіб звернення один до одного.

Норми, що існують у самій групі можуть як сприяти, так і перешкоджати досягненню терапевтичної мети: уникання чи перебільшення емоцій, заборони якихось тем для обговорення, захищати невдаху, підкорятися керівни­кові, обраному із самих учасників, не проcити допомоги...

7. Поняття про групову згуртованість

Групова згуртованість - це показник міцності, єдності і стійкості міжособистісних взаємодій і взаємин в групі, що характеризується взаємною емоційною привабливістю членів групи і задоволеністю групою. Групова згуртованість може виступати і як мета психологічного тренінгу (про це не завжди доцільно інформувати учасників), і як необхідна умова успішної роботи, бо робить групу стійкішою до ситуацій, що супроводжуються негативними емоційними переживаннями. У групі, сформованій з незнайомих людей якась частина часу обов'язково буде витрачена на досягнення рівня згуртованості, потрібного для вирішення групових завдань.

Чинники, що сприяють груповій згуртованості :

1. збіг інтересів, поглядів, цінностей учасників групи;

2. достатній рівень гомогенності складу групи (особливо за віком);

3. атмосфера психологічної безпеки, доброзичливості, прийняття.

4. задоволення особистих потреб учасників за допомогою групи;

5. узгодженість між метою групи та її окремих членів;

6. симпатія між учасниками;

7. престижність перебування в цій групі;

8. наявність іншої конкурентної групи.

Очевидно, що однорідні за складом групи спочатку більш схильні до згуртованості, психологічна атмосфера в них комфортніша, люди почувають себе вільніше і розкутіше. За віком бажана достатня однорідність:

• для дорослих — різниця віку не більше 20 років;

• для груп підлітків оптимальні такі поєднання: 12-14, 15-16, 17-18 років.

У групі, де об'єднані 12—14-річні, робота йде краще, коли хлопці старші за дівчат.

Поєднання підлітків у групи з більшим віковим інтерва­лом (наприклад, 12 і 16 років) призводить до розшарування на ознакою віку, конкуренції за увагу тренера та конфліктних си­туацій. Виняток можуть становити групи, що вже сформували­ся з якихось інших причин (наприклад, туристичний або біо­логічний гурток), тоді припустимо проводити програми з усім гуртком.

Спосо­би підвищити рівень згуртованості:

• за допомогою веселих вправ, що потребують активності всієї групи;

• створивши вузьке коло та фізичний контакт учасників;

• через спільний спів або танець;

• не залишивши незайнятих стільців;

• вибравши мале приміщення;

• за допомогою інтимної атмосфери (свічок, ароматів, тихої музики).

Знайомство (дружба, симпатія) між окремими членами групи до початку тренінгу є однією з причин зниження групової згуртованості – веде до приховання від інших учасників групи якоїсь приватної інформації, до прагнення захистити один одного і не вступати в полеміку, до відчуження такої діади від групи.

У тренінговій групі може виникати ситуація конкуренції між окремими учасниками чи кіль­ка ворожих підгруп. Учасники групи можуть боротися за увагу тренера чи лідера групи, завойовувати лідерські позиції, а інколи вони саме конкуренцію вважають неодмінним стимулом для успішного навчання. У деяких ситуаціях, зокрема на тренінгу конкретних навичок і вмінь, конкуренція між учасниками може підвищувати в більшості учасників мотивацію навчання. Водночас конкуренція перешкоджає роботі терапевтично спрямованих груп.

Проблема психологічного опору. Усвідомлення нової інфор­мації, особливо стосовно власної особистості, супроводжується психологічним напру­женням та активізацією захисних механізмів, що в більшості випадків усклад­нює роботу тренера та групи захисту ( і навіть можуть досягти такого рівня, щоб зробити проведення тренінгу неможливим). Інколи метою тре­нінгу стає усвідомлення власного психологічного захисту, звіль­нення від неконструктивних варіантів захисного реагування.

Посилює опір авторитарний стиль тренера, велика відмінність поведінки тренера та норм групи, занадто легкі чи складні зав­дання, вимога зайнятися саморозкриттям у псевдозгуртованій групі; зменшує — приєднання до групи, особливо на рівні ідеа­лів і цінностей учасників, емоційна відкритість тренера, повага тренера до групи, спрямованість тренера на конструктивне з'ясування непорозумінь. Середній рівень опору групи та психологічного захисту учас­ників, що сприяє максимальній швидкості особистісних змін, можливий у згуртованій, мотивованій групі, з низьким рівнем конкуренції, добре тренованою системою зворотного зв'язку. Занадто низький рівень критичності групи, спричинений по­єднанням згуртованості групи, безумовної довіри до тренера та високої мотивації до особистісних змін, може призвести до пе­ретворення тренінгової групи на секту.

1. Вачков И. Основы технологии группового тренинга. Психотехники: учебное пособие. – М.: Ось–89, 2000.– 224с.

2. Мілютіна К.Л. Теорія та практика психологічного тренінгу. Київ, 2004.–188 с.

7