21.Господарство України в середині хіх – на початку хх ст.

Запізнення промислового перевороту пояснювалось економічною відсталістю Російської імперії. Протягом Першої половини XIX ст. продовжувала існувати феодальнокріпосницька система, що гальмувала розвиток сільського господарства, формування ринку вільнонайманої робочої сили для промисловості. У першій третині XIX ст. більшість підприємств становили міські та сільські кустарні промисли (ремісничі майстерні), мануфактури, засновані на ручній техніці та примусовій праці кріпаків. Негативні наслідки спостерігалися також через недостатність національних і відсутність зовнішніх інвестицій. Промисловий переворот у провідних галузях української промисловості створив матеріально-технічні та соціальні передумови для подальшого розвитку економіки. Наприкінці XIX ст. в Україні, незважаючи на залишки кріпосництва, розпочалась індустріалізація. У період, коли в Західній Європі швидко розвивалось індустріальне суспільство, на західноукраїнських землях безроздільно панувало феодальне господарство. А коли наприкінці XVIII ст. розпочався перехід від мануфактур до фабрик з використанням машин і парових двигунів, тут не було навіть розвиненого мануфактурного виробництва. Нечисленні мануфактури в переважній більшості не були явищами нового суспільства, а кріпосницькими і переважно невеликими.

Панщинно-кріпосницька система господарства була гальмом економічного розвитку України. В середині XIX ст. гостро стало питання про реформування аграрних відносин. У Східній Галичині з 1814 p. на сторінках преси відкрито обговорювали питання про шкідливість панщини і підвищення заінтересованості селян у праці. Це питання не сходило з порядку денного станового сейму Галичини, діяльність якого була відновлена в 1827 p. У 1829 p. сейм висловився за радикальні заходи щодо перебудови господарства, а в 1843 p. офіційно порушив перед монархом питання про необхідність врегулювання панщинних відносин. Проте реальних наслідків не було.

У новітню епоху великих соціально-економічних перетворень український народ вступив без власної держави. Він був об'єктом жорстокого колоніального гноблення. Іноземні поневолювачі безсоромно грабували багаті землі, природні ресурси України. Тяжке становище трудового народу, особливо селянства, посилювалось його соціальною та політичною незахищеністю.

Головними формами організації внутрішньої торгівлі в Україні у XIX ст. залишались ярмаркова, базарна та постійна стаціонарна торгівля. Протягом XIX — на початку XX ст. відбулися зміни в ярмарковій торгівлі. В Україні, як і в інших частинах монархії Романових, була дуже густа мережа ярмарків. Кожен більш-менш значний населений пункт знаходився в межах цієї мережі, перебував у сфері її впливу.

Головним джерелом бюджетних доходів царської Росії у першій половині XIX ст. були оброчний і подушний податки з селян, шинкові та митні збори, податки з капіталів і торгових оборотів, незначні податкові збори з дворян. У структурі доходів знизилося значення подушного і оброчного податків і зросла роль непрямого оподаткування, насамперед так званого питейного доходу, який продовжував грунтуватися на системі відкупів. Напередодні селянської реформи 1861 p. він становив майже ЗО % державного бюджету.