4. Економічний розвиток стародавніх цивілізацій.

Історія стародавніх цивілізацій охоплює період з 6 тисячоліття до н.е. і до падіння Західної Римської імперії.

Склалися 2 типи господарських організацій: Східне; Античне рабство.

Східне рабство виникло в 6 столітті до н.е. в стародавньому Єгипті. Його економічне,політичне, а в першу чергу географічне положення дозволило здійснювати потужний розвиток на відміну від інших держав. В першу чергу здійснювався розвиток земле рабства на високо урожайних, поливних землях, близько річки Ніл. Оскільки на Півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство то між цими областями жвава торгівля. В 525 р. до н.е. Єгипет завоювали Перси. Особливістю Східного рабства можна узагальнити наступним чином. Воно не володіло суспільним виробництвом. Раби належили державі, використання рабської праці було однобоким і непродуктивним. Східне рабство не було класичним в ньому перемішались рабовласницькі елементи. Як наслідок криза призвела до занепаду Єгипту. Після занепаду давньої епохи в світовій історії розпочався новий період античний. А саме у першому тисячолітті у Греції життя звело народів 3-х компонентів: Європи, Азії, Африки.

У 8-6 ст. до н.е. процес у землерабстві привів до відокремлення ремесла та розвитку торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обліку зумовив появу грошей, торгового капіталу та купців. Греки виплавляли залізо. Важливими факторами економічного життя стародавньої Греції була колонізація.

5. Економічна думка античного світу.

Суспільне життя античної Греції зосереджувалося у містах-державах, розташованих по берегах на островах Егейського й Іонічного морів. Греція не була єдиним політичним цілим кожне місто – поліс жило власним життям, економічні зв’язки за умов панування натурального господарства були досить вузькими. Палким прихильником економічного устрою давньої Спарти, законів Лікурга був Ксенофонт-Афінський, Аристократ філософ, автор трактатів «Економікос» та «Кіропедія», в яких він виступав як прихильник та захисник натурального господарства.

6. Господарство та економічна думка суспільства Європейської цивілізації в період середньовіччя (V-xVст.)

Сільське господарство, що традиційно поділялись на рільництво, городництво, садівництво, тваринництво було панівною формою європейської економіки протягом 5-15 ст. У 11-15 ст. сільське господарство повільно прогресувало у зв’язку з освоєнням нових земель, удосконаленням знарядь праці та системи рільництва, підвищенням виробничого досвіду селян. Поступово протягом 9-10 ст. головним орним знаряддям став плуг, конструктивними деталями якого були відвальна дошка, за допомогою якої розсувався і змішувався грунт. З 13 ст. у сільському господарстві зароджувалася спеціалізація окремих регіонів,країн,областей. У цілому загальний рівень розвитку агрокультури і сільськогосподарської техніки зростав повільно.

7.Розвиток феодальних відносин у Західній Європі.

Причини феодалізації були характерні для всіх західноєвропейських держав:;–зародки феодалізму у германців розвинулись у справжній феодалізм;–варварські завоювання привели до подальшої натуралізації і аграризації економіки;–католицька церква і світські землевласники широко практикували систему прекаріїв (селянин, щоб захистити себе вступав під патронат феодала);–ранньофеодальна держава в особі королів широко практикувала роздачу земель спочатку на умові бенефіція а потім лена (який передавався у спадок);–закріпаченню общинників сприяли феодальні міжусобиці, набіги арабів, угорців, аварів, норманців. у Франкському королівстві відбувається перетворення родової землеробської общини на сусідську-марку, в якій переважало індивідуальне сімейне господарство --основна виробнича ланка франкської общини. Вся земля знаходилася у колективній власності громади. У спадок (синам, братам, померлого франка)передавалися наділи орної землі, сади, виноградники, ділянки лісу, луки та пасовища. У VШ – ІХ ст. аграрні відносини пройшли складну еволюцію, пов’язану з посиленням ролі держави в економічному житті. Король Карл Мортелл провів військово-аграрну реформу, якою надав воїнам-рицарям пожиттєві земельні наділи – бенефіції – за умови виконання ними військової служби. Бенефіцій перетворився на лен – основну найпоширенішу форму землеволодіння доби середньовіччя. Феодальне господарство утверджувалось і розвивалося в межах маєтку – сеньйорії (кілька сотень гектарів). Земля поділялася на домен, де господарював сам землевласник та селянські наділи/, в V – ІХ ст. у Франкській державі сформувалася класична форма феодального службового землеволодіння та сеньйоріально-селянських відносин.Своєї зрілості феодальні відносини досягли в країнах Західної Європи в ХІ – ХV ст.. Панувала феодальна земельна власність трьох типів: – королівська, світська, церковна.. Феодали здійснили масовий перевід закріпачених селян із панщини на натуральний, а згодом – на грошовий оброк (“комутація ренти”).У ХІV – ХV ст. феодальні господарства втягуються у товарно-грошові відносини.

8.Економічна думка середньовіччя..

Економіка доби середньовіччя була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Економічна думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юридичні кодекси й церковні пам'ятки. Серед юридичних пам'яток, які дають уявлення про економічну думку країн Західної Європи доби середньовіччя, зокрема раннього, найвідомішими є «Салічна правда» (V ст.) і «Капітуля-рій про вілли» (поч IX ст.). Найбільшим тогочасним авторитетом, лідером так званої пізньої школи канонізму,був Тома Аквінський. Його основними творами є «Сума проти язичників» та «Сума теології», де він обстоює централізацію влади, визнає соціальну ієрархію, а її природну підставу бачить у поділі праці, розглядаючи приватну власність як необхідний інститут людського життя. Аквінат дав своє тлумачення «справедливої ціни» — категорії, яка в економічному вченні каноністів заміняла категорії «вартість». «дозволено по праву продавати річ дорожче, ніж вона варта сама по собі, хоча вона не повинна продаватися дорожче, ніж коштує її власникові Гроші , на думку Аквіната, виникли для полегшення обміну внаслідок домовленості між людьми. Він виділяв «внутрішню цінність» та «номінальну цінність» твори Івана Вишенського наголошують на проблемах соціальної рівності, оскільки майново-соціальна нерівність людей походить не від природи і не від Бога, а від земних несправедливостей, показують основні форми привласнення продукту праці селян і ремісників панами, шляхтою, духівництвом, торговцями. У найрозвиненішому вигляді економічну думку пізнього середньовіччя репрезентує меркантилізм.