29.Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінця хх – початок ххі ст.).

30.Нові індустріальні країни: їхнє становлення і економічний розвиток.

Країни, що визволилися або розвиваються, після другої світової війни внаслідок розпаду та краху колоніальної системи утворили особливу групу в ринковій системі світового господарства. Звільнившись від колоніальної залежності, вони залишилися на периферії світового господарства. Поняття «країни, що розвиваються» – умовне. До цієї групи входять країни, які суттєво відрізняються одна від одної, але мають певні характерні риси, що їх об’єднують.

До країн, що розвиваються, належать молоді політично незалежні держави Азії, Африки та Латинської Америки, які досягли національної незалежності, державного суверенітету після другої світової війни, а також країни, які досягли державної незалежності раніше, але в економічному та політичному аспектах мають багато спільного з молодими країнами, що розвиваються (Аргентина, Бразилія, Мексика, Непал, Таїланд, Ліберія та інші).

Особливості ринкового господарства в країнах, що розвиваються, відбиваються в специфічних умовах формування в них ринкових відносин: загальна техніко-економічна відсталість, загальний контраст між сучасними товарними формами господарювання й традиційними нетоварними формами , наявність розвиненого ринкового господарювання передових країн світу.

Згідно з класифікацією ООН виділяють три групи:

До першої належать нові індустріальні країни ( НІК ) – такі як Аргентина, Бразилія, Мексика, ін.. та країни, створеної в 1960 р. та організації країн – експортерів нафти (ОПЕК). У країнах цієї групи відбувається процес імпортозамінної індустріалізації – заміна імпорту багатьох товарів їх вітчизняним виробництвом. До причин економічного зростання цих країн можна віднести: вигідне географічне положення, наявність дешевої робочої сили, значні вкладення іноземного капіталу, розвиток зовнішньоекономічних відносин, активна роль транснаціональних корпорацій (80% інвестицій були вкладені в НІК).

До другої групи входять 33 країни Південно-Західної, Південної та Південно-Східної Азії (Індія, Пакістан, Сирія, Лівія та ін.), дохід на одного жителя в яких перевищив 415 дол.

Третя група – це країни, де ВВП на душу населення складає менше, ніж 350 дол., рівень освіти – менше 20%, частка переробної промисловості – менше 10%. До них належать 48 слаборозвинених країн Центральної та Південної Африки. В 1974 р. здобули незалежність португальські колонії – Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау, а з 1989 р. – Намібія.

31.Господарство країн з перехідною економікою.

До країн з перехідною економікою належить більшість колишніх соціалістичних країн, що здійснюють перехід від соціалістичних методів господарювання до ринкових. Це колишні союзні республіки СРСР: Україна, Росія, Білорусь, Молдова. Латвія, Литва, Естонія, Грузія, Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Туркменіс-тан, Таджикистан; колишні соціалістичні країни Центральної та Східної Європи: Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Хорватія, Словенія, Боснія й Герцеговина, Македонія, Албанія; азіатські країни - Китай, Монголія і В'єтнам. Соціалістичну орієнтацію з метою побудування комунізму зберегли Корейська Народно-Демократична республіка (КНДР) і Куба.

За географічною ознакою та особливостями соціально-економічних перетворень країни з перехідною економікою можна поділити на три групи:

§ країни Центральної та Східної Європи та країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія);

§ країни СНД;

§ Китай та В'єтнам.

Перехідна економіка - поняття, що означає трансформацію централізованої неринкової моделі економічного ротвитку з жорсткими командно-адміністративними методами управління у відкриту економіку, в якій ринковий механізм функціонування поєднується з гнучкими методами державного регулювання. Соціалістична модель економіки, як відомо, почала втілюватися в життя з 1917 р. До Другої світової війни спочатку Росія (з 1922 р.- СРСР), а потім Монголія (з 1921 р,) були єдиними країнами, що застосовували цю модель. Після Другої світової війни утворилися країни народної демократії, котрі згодом стали зватися соціалістичними країнами. В Європі - це Німецька Народно-Демократична Республіка (НДР). Польша, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Албанія, Югославія. В Азії - Китайська Народна Республіка (КНР), Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР). В'єтнам. В 1961 р. на соціалістичний шлях розвитку стала Куба. Соціалістичну орієнтацію обрали в 60 - 70-х роках близько двох десятків країн, що розвиваються, але там методи соціалістичного господарювання не встигли (й не змогли) пустиш глибокого коріння.

Тотальна централізація керування економікою може дати короткочасний ефект у найбільш напружених ситуаціях, пов'язаних з глибокою соціально-економічною кризою. Так, в 30-х роках в СРСР шляхом надзвичайного напруження сил, надмірного використання людських і природних ресурсів вдалося в короткі строки здійснити індустріалізацію. Таким же чином було досить швидко відновлено зруйноване під час Великої Вітчизняної війни господарство. Концентрація ресурсів у руках держави сприяла в повоєнні роки створенню потужної бази важкої промисловості й розвитку науково-виробничого потенціалу країни. Пріоритетність Радянського Союзу в 50-х - 60-х роках у галузі космонавтики й атомної енергетики є підтвердженням цього висновку.