26.Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства (друга половина хх ст.).

27.Економічний розвиток провідних країн світу після Другої світової війни.

Після другої світової війни в розвитку індустріальної цивілізації відбулися значні зміни. Вони були пов’язані, насамперед зі збільшенням світової соціалістичної системи, розпадом колоніальної системи та утворенням незалежних держав.

Таким чином, світове господарство охоплювало три підсистеми: господарства економічно розвинених, соціалістичних держав та країн, що розвиваються. Головною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була індустріалізація. Економічно розвинені країни вступили у фазу інтенсивного розвитку. Змінювалася структура їх національних господарств. Розвиток світового господарства відбувався на основі науково-технічного прогресу, подальшого поглиблення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізації виробництва.

Сформувалася світова інфраструктура – комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини. Наприклад, транспортна система, мережа інформаційних комунікацій. Значно розширилися та набули нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин. Головною рисою господарського розвитку було посилення взаємозв’язків між усіма країнами та їхніми групами. Набули розвитку міжнародні інтеграційні процеси. Зросло державне регулювання господарських процесів. Економічне зростання національних економік значною мірою залежало від ступеня входження їх до всесвітнього господарства.

28.Неокласичні теорії економічного зростання.

Неокласична доктрина економічного зростання формувалася на базі двох джерел - теорії факторів виробництва, що бере початок від Ж.Б. Сея, У. Сеніора, Дж. С. Мілля, Дж. Б. Кларка, та концепції виробничої функції, що враховує взаємодію двох факторів - праці і капіталу.

Неокласична теорія економічного зростання як особливий напрям макроаналізу виходить зі старої класичної концепції трьох факторів виробництва, згідно з якою праця, земля та капітал є самостійними творцями вартості, тому власник кожного з факторів отримує частину створеного продукту у вигляді доходу (заробітної плати, ренти та прибутку) залежно від продуктивності кожного з факторів. Саме така форма розподілу, на думку Ж.Б. Сея, сприяє розвитку виробництва, оскільки стимулює рівномірне використання всіх наявних факторів (ресурсів) у суспільстві й забезпечує саморегулювання процесу виробництва.

Значні уточнення до теорії економічного прогресу вніс Дж. Б. Кларк, який детально проаналізував проблему продуктивності кожного з факторів і вказав на те, що віддача фактора зменшується в міру того, як йому віддають перевагу і кількісно зростає його використання (він формулює закон граничної продуктивності та закон спадної віддачі факторів виробництва). Забезпечення оптимального співвідношення між факторами виробництва, на його думку, є важливою передумовою зростання, причому ця оптимальність підтримується автоматично, завдяки дії ринкових сил.

У центрі неокласичного визначення проблеми економічного зростання стоїть ідея оптимальності ринкової системи як саморегульованого організму, що зумовлює якнайповніше використання всіх виробничих факторів окремими економічними суб'єктами й економікою в цілому. Відтак, немає необхідності у втручанні держави в процес становлення оптимального співвідношення між факторами, оскільки це співвідношення визначають вільна конкуренція та ринкові закони. Економічна рівновага та прогрес суспільного виробництва залежать від ефективного використання факторів виробництва та факторіального розподілу доходів, який забезпечує формування раціональної структури виробництва.