22.Революційно-демократична економічна думка в Україні

Носієм революційно-демократичної тенденції суспільного розви-тку в пореформений період було революційне народництво. На від-міну від революціонерів-демократів 50—60-х pp., які захищали ін-тереси дореформеного селянства, що боролось проти кріпосного права, революційні народники виступили з позицій пореформеного селянства, боротьба якого спрямовувалась проти залишків кріпос-ництва. Економічні ідеї революційного народництва. Народницький рух в Україні був породжений тими самими соціально-економіч-ними умовами, що й у Росії в цілому. Українські народники, як і на-родники Росії, вірили в самобутній характер економічного розвитку країни, ідеалізували селянство, вважали його рушійною силою ре-волюції. Народники України організаційно були міцно зв'язані з на-родницькими гуртками Росії. Але не зважаючи на спільність як у теоретичних питаннях, так і в практичній організаційній діяльності, котра існувала між українськими і російськими народниками, мали місце і деякі особливості, що характеризували народницький рух в Україні. Вони залежали від двох факторів — особливостей форм се-лянського землеволодіння на Україні і національних моментів. В Україні не було общинної форми землеволодіння, властивої великоруським губерніям, що й зумовило певну різницю теоретич-них засад російських та українських народників. Відповідно і соціа-лістичні ідеали селянства останні бачили не в общині, а у зрівняль-ному подушному переділі землі. Деякі українські народницькі гуртки з різними формами земле-володіння навіть зв'язували питання про політичну боротьбу. З від-сутності общини в Україні вони робили теоретичний висновок про безплідність і шкідливість тут політичного перевороту, який нібито віддалить революцію. У районах же з общинним володінням землею політичний переворот може привести і до економічного звільнення народу.

23.Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільства Європейської цивілізації (перша половина хх ст.).

Найбільшим катаклізмом другого десятиліття XX ст. була Перша світова війна 1914—1918 рр. У ній брало участь 38 країн із півторамільярдним населенням, що становило 2/3 усіх людей, які проживали на планеті. Було знищено приблизно 1/3 матеріальних цінностей країн-учасниць. Загинуло 10 млн осіб, 20 млн було поранено і скалічено, понад 10 млн померло від голоду та епідемій.

Період стабілізації 1924—1929 рр

Не призвів до повного повороту від етатизму до системи відносно вільних ринкових відносин. Це зумовлювалося тим, що в 20-х роках майже в усіх країнах спостерігався об'єктивний процес монополізації економіки, об'єднання монополій і держави, подальшого викривлення вільних ринкових відносин. Усе це поглиблювало внутрішньогосподарські диспропорції. Версальська угода (1919), за якою встановлювався "новий" політичний порядок, у цілому не розв'язувала гострих європейських і світових суперечностей, а сприяла збереженню загальної тенденції до мілітаризації, підштовхувала переможені країни до територіального й економічного переділу світу. Це пояснює причини збереження значних ознак етатизму і в період стабілізації.

Світова економічна криза 1929—1.933 рр

Знову, але вже в мирний час, зумовила більше втручання держави в капіталістичну ринкову економіку. Теоретично його обґрунтовано в кейнсіанській теорії, ідеї якої дещо в іншому напрямі підтримали популярні доктрини — італійський корпоративізм, німецький націонал-соціалізм, численні соціалістичні концепції.

Післякризовий період 1934—1939 рр

У післякризовий період 1934—1939 рр. більшість розвинутих країн не відмовилися від етатизму, продовжували застосовувати практику 20-х років. Причини цього явища такі: 1) загалом украй нестійке післякризове становище національних економік Заходу; 2) посилення яскраво виражених тенденцій до мілітаризації в умовах підготовки провідних західних країн до Другої світової війни; 3) вплив успішного на той час досвіду централізованого планування й управління економікою СРСР.