3.3. Подальше зміцнення і розширення матеріально-технічної бази туризму

Державна організаційна структура туристських закладів, посилення уваги до розвитку туризму з боку ВЦРПС надали нового імпульсу туристській роботі. Вона стала цілеспрямованішою, підвищились вимоги до змісту туристських подорожей та екскурсій. Оновлювались діючі туристські об'єкти та розпочалося будівництво нових туристських баз у Криму, на Кавказі, в Україні та інших місцях. Радянська влада піклується також про збереження та примноження туристсько-рекреаційних ресурсів. Найперший в Україні державний заповідник історико-культурного спрямування було створено в 1921 р. на місці археологічного дослідження давньогрецького міста Ольвія. У 1924 р. його було передано до системи Академії наук. Серед об'єктів, що стали заповідниками в 20-ті роки, - могила Т. Г. Шевченка на Чернечій горі біля Канева (1925 p.), територія Києво-Печерської лаври (1926 р.), замок-фортеця у Кам'янці-Подільському та монастир босих кармелітів у Бердичеві (1928 p.). У 1929 р. статус заповідника здобули Кирилівська церква у Києві, колишній замок князів Острозьких у Старокостянтинові, садибно-парковий ансамбль "Олександрія" у Білій Церкві (1922 р.) та "Софіївка" в Умані. Було утворено заповідник у Чернігові зі Спасо-Преображенського, Єлецько-Успенського та Троїцького соборів, заповідник у Новгороді-Сіверському. Наприкінці 20-х pp. було розроблено проект і навіть відкрито фінансування на роботи щодо створення державного заповідника "Київський Акрополь", який би об'єднав охорону таких пам'яток, як Софійський собор, Десятинна, Георгіївська та Андріївська церкви, Михайлівський Золотоверхий монастир. На жаль, проект не було реалізовано. Від варварської руйнації було врятовано лише Софійський комплекс, який у 1934 р. все ж набув статусу музею, та Андріївську церкву, якій згодом було надано статусу Києво-Андріївського архітектурно-художнього заповідника. Вже з перших років свого існування радянська влада вживала заходів щодо перетворення Кримського регіону на "всесоюзну здравницю для трудящих". Невідкладно вирішувались питання охорони природи Криму. В 1917 р. у Гірському Криму на місці колишнього заказника імператорського полювання (1870 р.) було створено національний заповідник. У 1918 р. Комісаріатом землеробства Республіки Таврида було видано декрет "Про охорону тварин у лісах Криму". 4 квітня 1919 р. було підписано декрет РНК "Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення", яким було здійснено націоналізацію курортів. У грудні 1920' р. В. І. Ленін підписав декрет "Про використання Криму для лікування трудящих". Вже впродовж 1924 р. в Криму відпочили й оздоровились 37 тис. чоловік. У 1925 р. під Ведмідь-горою було відкрито всеросійський санаторний піонерський табір "Артек". У другій половині 30-х pp. в Україні було зроблено перші кроки щодо створення інфраструктури туризму. У цей період почали діяти будинки туристів і туристські табори в Києві, Трипіллі, Каневі, Дніпропетровську, Запоріжжі. Приділяється увага і розвитку готельного господарства. Упродовж 1926 - 1932 pp. у зв'язку зі скрутними соціально-побутовими умовами життя населення готельні фонди здавались під житло робітникам і службовцям. Проте з 1933 р. ситуація почала змінюватись на краще. У великих містах розпочалось будівництво об'єктів соціально-культурного й побутового призначення. Так, у Києві було створено "Київенерго", трест "Водоканал", працювало 18 ринків, було відбудовано і передано за призначенням 10 готелів з інвентарною кількістю кімнат 694 (готелі "Франсуа", "Ермітаж", "Червоний Київ", "Імперіаль", "Інтернаціональ", "Гранд-Отель", "Палас"). З перенесенням у 1934 р. столиці України з Харкова до Києва з'явилися нові можливості для соціально-культурних перетворень у місті. В червні 1935 р. ЦК КП(б)У затвердив склад комісії з планування та реконструкції Києва. В 1935-1940 pp. в міське господарство було інвестовано 1,3 млрд крб, що забезпечило його комплексний розвиток. У 1937 р. відбувся Перший з'їзд архітекторів України, який обговорив питання "Про генеральний план реконструкції столиці України". Відповідно до цього плану в столиці з'явились нові магазини (ЦУМ), будинки культури, басейни, готелі ("Москва"). Загалом в СРСР у другій половині 30-х pp. було створено 165 будинків туриста, 50 турбаз, 12 туристських готелів, 24 стаціонарних табори, 19 туристських притулків та сотні сезонних стоянок і кемпінгів.