2.Державний лад.
На чолі був Князь, який мав верховну владу, приймав закони, мав право вищого суду і здійснював центральне управління. Очолював військо, збирав податки, видавав монету, проводив міжнародну політику. За формою правління – це князівство думвірат. З 1245 р. і до смерті Данила Галицького він правив разом зі своїм братом Васильком, але через чвари їм не вдалося зосередити всю державну владу у своїх руках, їм постійно заважали бояри, особливо Галицькі, яких князі допускали до своєї влади, тобто бояри намагалися обмежити владу князя. Але врни інколи його підтримували, бо князь надавав їм привілеїв.
Боярська Рада: склад – представники боярської аристократії, воєводи, намісники, галицький єпископ і суддя князівського двору. Ця Рада збиралась на вимогу бояр, а іноді на вимогу князя. Князь не мав права скликати її без згоди бояр. Найбільш впливові бояри намагалися керувати діяльністю князя. Віче (Народні збори): не отримувало право на політичне життя, не мало порядку роботи і чіткої компетенції. Віче скликав князь.
Центральне та місцеве управління: існувала двірцево-вотчина система управління. Центральна фігура – двірський, який управляв князівським двором, здійснював судочинство від імені князя і супроводжував князя в поїздках. Канцлер – відповідав за князівську печатку, складав тексти грамот, зберігав всю князівську документацію і в разі необхідності доставляв грамоти. Стольник – відповідав за збір податків. Оружник – відповідав за військо. Містами управляли месяцькі і посадники, яких призначав князь. В сільських общинах управляли виборні старости, яких також призначав князь. Територія даного князівства поділялася на воєводства (воєводи), а ті на волості (волости). Вищими судовими інсатнціями – князь і Боярська Рада, а на місцях – воєводи, волостеві і намісники. Існував церковний суд (шлюбні справи, чаклунство, злочини проти моралі і деякі майнові справи). Процес носи взмагальний характер, процес називався свод.
Правова система.
Джерела права: звичаї, князівське законодавство, Руська Правда, церковні устави, магдебурзьке право.
Контрольні запитання :
1.розкажіть про історичні події данного періоду.
2. проаналізуйте правове становище Князя.
3.проаналізуйте правове становище Боярської Ради, Віча
4. назвіть основні джерела права.
5. магдебурзьке право , як джерело права.
Литовсько-Руська держава та право
(друга пол.XIV–перша пол.XVIст.)
План
1. Загально-історичний огляд.
2. Суспільний лад.
3. Виникнення українського козацтва.
4. Державний лад.
5. Суд і процес.
6. Правова система.
Література
Рогожин А.І.Історія держави та права України, в двох томах, 2000.
Музиченко П.П.Історія держави та права України: Навч.посіб. – 5-те вид. – К.: Т-во «Знання», 2006.
ГончаренкоІсторія держави та права України: Курс лекцій, 1996
Загально-історичний огляд.Вся середина XIVстоліття прйшла під знаком Польсько-Литовських суперечок і воїн за Галицько-Волинські землі. Остаточно Галичина була приєднана до Польщі 1387р., а Волинь у 1352р. була приєднана до Литви. Після приєднання Південного Заходу і Західної Русі до Литви, Литовське князівство стало великою Литовсько-Руською державою.
У 40-х та 30-х роках XIV ст. більшість українських земель були під владою Польщі та Литви. У 70-х роках XVст.у Києві до влади приходить династія Гдеміновичів, які підносять Київське князівство. Теоретично київський князь був залежний від Литви, але він мав верховну владу на території Київської землі.
Новий правитель Литви, Вітофт, вбачав у даному князівстві загрозу для себе і починає правити через своїх намісників. Але в 1440р. князівська влада відновлюється, а у 1470р. помирає останній князь Симеон і Київ приєднується до Литви.
Кревська унія. Великою загрозою для Литовсько-Руської держави стає Московське князівство і польська корона, польські магнати прагнуть отримання українських земель і пропонують литовському князю Ягайлу союз із польською королевою Ядвігою. У 1385р. була підписана Кревська унія, за якою:
1)Литва переводиться на латинську абетку;
2)Польщі повертаються всі землі;
3)Звільнити польських полонених;
4)Приєднати Литву до Польщі.
У 1389 році унію скасовано.
Городельська унія 1413р. Спочатку закріпила автономію Литви, але спричинила міжусобиці на релігійному фронті. За нею всі вищі посади займали лише католики і вони були прирівняні в правах з поляками.
Люблінська унія 1569р. Угода про об’єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу – Річ Посполиту.
Передумови: невдача Литви в Лівонській війні 15558-1583 рр. та прагнення отримати військову допомогу з боку Польщі в боротьбі з Московською державою; прагнення Польщі отримати укр.. землі й залежних селян; прагнення укр., білоруських, литовських шляхтичів мати рівні права з польськими землевласниками; необхідність організації спільного ефективного захисту від турецько-татарських набігів.
Зміст унії: об’єднання Великого князівства Литовського та Королівства Польського в єдину державу-Річ Посполиту; на чолі об’єднаної держави-король, який титулувався королем польським і великим князем литовським, його мали обирати на спільному польсько-литовському сеймі й коронувати в Кракові; ств. Спільного для Польщі та Литви сейму й сенату, запровадження єдиної грошової одиниці; спільна зовнішня політика; збереження у ВКЛ певної автономії(окремі закони, судова с-ма, військо, уряд і адміністрація); отримання польською шляхтою права на землеволодіння в Литві, а литовцям-у Польщі; поділ укр.. земель, що увійшли до складу Польщі, на Берестейське, Подільське, Брацлавське й Київське воєводства.
Наслідки: унія завершила процес об’єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії 1585 р.; закріплення законодавчих змін, які відбулися після укладення унії, ІІІ Литовським статутом(1588р.); об’єднання більшості укр. земель у складі однієї держави; прискорена інтеграція центральних укр.земель.
2.Суспільний лад. Найвища верства населення – нащадки удільних князів, які злилися з литовськими князями і утворили стан магнатів (аристократію). Українські магнати не мали права займати вищі посади, а їх займали литовські аристократи, їх судив сам князь.
Шляхта. Отримувала землі за військову службу.
Бояри. Виконували різні державні повинності. Найнижчий службовий стан панцирні слуги. Вони жили на землях, які надані були їм урядом і самостійно відбували військову службу.
Селянство
вільні
напіввільні
невільні
тяглові
(податки, реміс- чиншові холопи непохожі селяни
панщина) ники (нутур. (челядь) (платили податки,не мали права
продукти) виходу).
Міщани
Великокнязівські церковні приватновласницькі
(привілейовані, (несли заг.держ. ( платили додаткові податки,вик. різну роботу
королівські) повинності) на користь власника міста).
3.Виникнення українського козацтва.Термін «козак вперше згадується у джерелі ХІІІ ст. і означав «одинокий», «схильний до розбою, завоювання».
З 1055 року половці почали переможно оволодівати степовими просторами України. В степу на південно-східних рубежах Русі в кінці ХІІ ст.. виникають військові об’єднання з русів і половців, які формувались не по родовій або етнічній ознаці, а як спільна сила, яка захищала кордони Київської Русі. В цьому середовищі народилося і слово «гетьман»(вожак).
Корені укр.. козацтва сягають ще в часи половецьких куренів.
З другої половини XV ст.. починається відродження укр.. козацтва на пустопорожніх землях. Вже в другій половині XV- на початку XVІ ст.. на Наддніпрянщині утворилися громади вільних озброєних людей, чисельність яких зростала за рахунок невдоволених існуючим ладом у польсько-литовській державі. Починаючи з другої половини XVІ ст.., у безкраї простори Дикого Поля ринув потік селян-втікачів з Галичини, Волині, Полісся, Поділля. Внаслідок втеч селян і міської бідноти в степах південної Київщини та Брацлавщини зростала чисельність вільного населення козаків, було засновано ряд козацьких слобод і хуторів.
У кінці XV ст.. укр.. козаки вчинили ряд походів проти татар, завдавши їм поразки біля гирла Дніпра. Кримське ханство змушено було побудувати фортеці на Дніпрі та Перекопі. Однак козаки нападали навіть на турецькі фортеці. В 1521 році вони здійснили похід у Молдавію, в 1523 році ходили у Крим та спалили Очаків і здобули його.
На нових землях склався своєрідний козацький лад. Козаки об’єднувалися у громади і всі важливі питання обговорювали та розв’язували на радах. Тут обирали козацьку старшину; отаманів, осавулів, суддів. Кожен козак мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати на звіра.
Але на початку XVІ ст. король своїми указами, а господарі – грамотами починають роздавати простори, зайняті козаками, литовськими та польськими панами-магнатами. Острозькі, Вишневецькі, Ражинські отримували документи на «окраїнні» землі, будували там свої замки-маєтки.
Через короткий час козаки знову опинилися в залежності від панів та шляхти. Чимало з них не бажало коритися і знову тікало далі, на південь-до дніпровських порогів і за пороги. Тут на початку XVІ ст.. і розпочинається історія славного запорізького козацтва.
4.Державний лад. На чолі держави – Великий князь і удільні князі, які згодом були піддані Великому князю. Князь був монархом, мав вик., зак., судову владу, укладав міжнародні договори, призначав державних урядовців.
Пани-рада(рада при князеві), до якої входили удільні князі Великого князя, вона була консультативним органом. Її членами були лише католики(внаслідок Городельської унії).
Центральне управління. Був канцлер, підскарбій і перша особа – маршалок земський(за відсутності князя головував на засіданнях Пани-ради)
Великий Вальний Сейм . Підтримував права і свободи шляхти і панів.
5. Суд і процес.
1. Великокнязівський суд – перша інстанція, має необмежену компетенцію,вирішує всі підсудні справи.
2. Територіальні суди – суди державця,намісника,обласні.
3. Домініальні суди – одноособовий суд шляхти над селянами.
4. Громадський і копний суд.
Після прийняття I I Статута у 1566р. додалися:
земські суди(всі справи,крім кримінальних, збирались тричі на рік);
гродські або замкові(лише кримінал. справи);
підкоморські(розглядали земельні суперечки).
6. Правова система. Головними джерелами права в українських землях Литовсько-Руської держави були: звичаєве право, Руська правда, великокнязівське законодавство (привілеї: обласні, земські, міські), , статути, магдебурзьке право.
Певна частина громадських відносин регулювалась нормами звичаєвого праве, які складались історично в процесі суспільного життя.
Цивільне право. В статутах досить детальній регламентації підлягає інститут приватної власності. Громадське землеволодіння на час дії ІІ Статуту було майже ліквідоване. Власниками землі могли бути лише «вільні люди шляхетського стану». Землі шляхти поділялись на родові та вислуги. Статути передбачали недоторканість права власності. Значний розвиток отримало зобов’язальне право. Значне місце в законодавстві було виділено оформленню договорів.
Спадкове право. Статути знали спадкування за законом і за заповітом. Міщани міст, що не мали права на самоврядування, могли передавати з заповітом тільки одну третину майна, дві третини переходили до дітей, а при відсутності дітей-у власність власника міста.
Шлюбні та сімейні відносини регулювались нормами, які склалися ще в Київській Русі і були перенесені в Статути. Шлюбний вік для жінок становив 15 р., для чоловіків-18. Згодом ІІІ Статут знову понизив шлюбний вік жінки до 13 р. Шлюбу передувала змова батьків сторін. Норми права передбачали згоду вступаючих в шлюб, внесення дружиною приданого та зпис вена на користь дружини з боку чоловіка. В придане входило як рухоме, так і нерухоме майно. У випадку вини дружини в розірванні шлюбу, вона позбавлялася приданого і вена. Якщо шлюб признавався недійсним, то придане залишалось у дружини, а чоловікові поверталося вено. Дружина відповідала за борги чоловіка. Батьки зберегли за собою право покарання дітей і не відповідали перед судом за їхніми скаргами.
Кримінальне право.Замість "обіди" під злочином стали розуміти шкоду або злочинство, нанесене власнику чи громаді. Поняття злочину все більше зміщується в сферу порушення правової норми. Злочин став зватись "виступом", а злочинець — "виступцем". Суб'єктом злочину признавалась вільна або напіввільна людина, яка досягла 14 років за II Статутом і 16 років за III Статутом. Не завжди притягувались до відповідальності душевнох ворі.Необхідна оборона або стан крайньої необхідності признавались обставинами, які звільняли від покарання.Злочини проти релігії включали богохульство, відступ ництво, підбурювання до переходу в нехристиянську віру тощо.
До політичних злочинів були віднесені: втеча до ворога, бунт, зносини з противником, здача йому замку.
Державні злочини поділялись на злочини по службі і проти порядку управління. До останніх відносились: хабарництво, підробка документів, самочинне карбування монети тощо.
Злочинами проти особи були визнані: вбивство, тілесні пошкодження, образа.
Майнові злочини: крадіжка, незаконне користування чужим Майном, пошкодження та знищення чужого майна, підпал; знищення межових знаків з метою оволодіння чужою землею, Нанесення шкоди чужому майну.
Злочини проти моралі та сім'ї: двожонство, викрадення чужої дитини і образа дітьми батьків. Найбільш тяжким покаранням була смертна кара.
Смертна кара поділялась на кваліфіковану та просту.