Міністерство освіти і науки України

Бердичівський коледж промисловості, економіки та права

Конспект лекцій

з дисципліни

«ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ»

для студентів спеціальності

5.03040101 „Правознавство”

Автор — укладач БОГУН С.А.

Розглянуто і схвалено

на засіданні циклової

комісії спеціальності „Правознавство”

Протокол № ____ від ___________

Голова комісії __________________

2010

Тема :Рабовласницькі державні утворення і право на території сучасної

України ( середина 1 тис. до н.е.- 5 ст. н.е.)

План

1. Держава скіфів.

2. Античні міста-держави.

3. Боспорське царство.

Література

1. Рогожин А.І.

Історія держави та права України, в двох томах, 2000.

2. Музиченко П.П.

Історія держави та права України: Навч.посіб. – 5-те вид. – К.: Т-во «Знання», 2006.

3. Гончаренко

Історія держави та права України: Курс лекцій, 1996

І. У VII-III ст.. до н.е. в степових районах Північного Причорномор’я, а також частково в Криму панували скіфські племена. До VII ст.. до н.е. у скіфів склався могутній племінний союз. У VII- VI ст.. до н.е. більшість скіфських племен перебувають на етапі розпаду первіснообщинного ладу, хоча родові зв’язки ще досить міцні. З середовища вільних общинників можна виділити родоплемінну знать: родові старійшини, вожді. Великий вплив мала Союзна рада. Велика увага у союзі приділялася царю. Цар був військовим вождем. Влада царя передавалася у спадщину, а кандидатуру спадкоємця затверджували Народні збори.

Прискорилися зміни у Скіфській державі внаслідок війни з персами. На чолі перського війська був цар Дарій І (514-513 рр. до н.е.). Завершилася ця війна перемогою скіфської держави, посиленням її могутності і підняттям авторитету. В V-ІV ст.. до н.е. у Скіфії відбувається формування класового суспільства. В цей період править цар Атей. Але у 339р. до н.е. відбулася сутичка з македонським царем Філіпом ІІ, яка завершилася поразкою Скіфії і загибеллю скіфського царя Атея.

Але у ІІІ ст.. до н.е. в Криму з’являються нові паростки Скіфської держави, столиця - Неаполь Скіфський. Розквіту вона досягла у ІІ ст. до н.е. Це царство проіснувало до ІІІ ст.. н.е. і було знищено готами.

Успіхи в економіці призвели до зростання класової, майнової нерівності, розвивалася приватна власність, рабство. Раби складали найнижчу сходинку суспільного ладу, люди переходили у цей клас шляхом військового полону або за несплату податків. Раби використовувалися домашньому господарстві, були основним предметом продажу на ринку. Із загальної маси вільних землеробів і скотарів виокремлюється пануюча верхівка, до якої входила царська сім’я, багаті торговці і військова аристократія.

Основною верствою населення були вільні общинники, які платили данину, виконували повинності і відбували військову службу.

Главою Скіфської держави був цар. Він був верховним жрецемі виконував судові функції. Його влада була необмежена щодо внутрішньої і зовнішньої політики. Скіфський цар Атей викарбував власну монету з власним зображенням.

Скіфія відносилася до держав рабовласницького типу. Апарат державного управління складався з найближчих родичів царя, особистих слуг. Але виникнення державного апарату не знищило повністю колишню родову організацію. Перші паростки державності на території сучасної України виникли саме у скіфську добу.

Джерела права. Джерелом права у скіфів був звичай, який переріс у звичаєве право (перетворений правлячою верхівкою). Норми скіфського права захищали приватну власність на рабів, худобу, домашні речі, пересувні житла н візках, зброю, засоби, знаряддя праці, коштовності.

Зобов’язальне право. Існували такі договори: купівлі-продажу, міни(обміну), дарування. Всі вони скріплювалися печаткою, клятвою. Відмова від сплати податків вважалася приводом для початку воєнних дій.

Верховна власність на землю належала царю.

Шлюбно-сімейне право діяло на принципі патріархату. Відлік родоводу проводився по чоловічій лінії. Дозволялося багатоженство. Старша дружина мала привілейоване становище. Після смерті чоловіка вдова переходила у складі майна до старшого брата померлого. Старші сини у разі одруження одержували частку майна і мали право на його виділення за життя батька, а молодший син залишався спадкоємцем батьківського господарства.

Кримінальне право. Найнебезпечнішими злочинами у скіфів вважалися злочини проти царя, замах на життя царя, непокора, неправдиве заприсягання богам, порушення віри, звичаїв. За ці види злочинів призначалася смертна кара. Існували злочини власності: крадіжка, грабіж, і злочини проти особи: образа, вбивство. Найпоширенішими видами покарань, крім смертної кари, були відсікання руки і вигнання. Все ж таки існував принцип кривавої помсти. Існував змагальний процес лише для тих злочинів, які не порушували інтереси держави і царської влади. Існує розшуковий процес і починають з’являтися елементи слідчого процесу.

Контрольні запитання :

• Охарактеризуйте історичний огляд даного періоду.

• Назвіть основні джерела права.

• Проаналізуйте правовому систему.

Тема: Держава та право Київської Русі ( VI – початок ХІІІ ст.)

План

1. Загальний історичний огляд

2. Поширення християнства в українських землях

3. Суспільний лад

4. Державний лад

5. Суд і процес

6. Правова система

Література

2. Рогожин а.І.

Історія держави та права України, в двох томах, 2000.

2. Музиченко п.П.

Історія держави та права України: Навч.посіб. – 5-те вид. – К.: Т-во «Знання», 2006.

3. Гончаренко

Історія держави та права України: Курс лекцій, 1996.

1) Загальний історичний огляд

Головні передумови формування Київської держави:

• Етнічна спільність племен

• Намагання об’єднати сили для боротьби з кочовиками з Візантії

• Розповсюдження та визнання єдиної християнської віри

• Економічні інтереси

• Намагання позбавитись внутрішніх міжусобних війн.

Київська Русь була однією з наймогутніших в Європі держав. Вона здійснювала дипломатичні і торгові зносини з багатьма країнами Західної Європи і Сходу.

Три століття проіснувала Київська Русь.

Деякий час існував титул Великого князя, який згодом перетворився на номінальний, оскільки фактичної влади князь не мав. Причин занепаду Київської Русі багато. Перша – це надто великі розміри держави. Осередком сильної влади був Київ. Поки на чолі держави стояв могутній князь, як Володимир чи Ярослав, які тримали в покорі синів, державна влада була сильною. Але, якщо сини корилися батьківській волі, то волю старшого брата чи дядька вони не виконували. Численність династії викликала непорозуміння, боротьбу претендентів. Це було третьою ґрунтовною причиною занепаду – роздроблення держави. Почалося воно виділенням Полоцького князівства в рід Ізяслава, поділом держави Володимира між Ярославом та Мстиславом. За цим послідував розподіл держави Ярослава між синами, що було найбільшою політичною помилкою. Дальший розвиток державності визначали два процеси: намагання Великого князя київського об’єднати всі землі під своєю владою і прагнення окремих земель відділитися і створити власні держави. Цю тенденцію скріпив Любецький з’їзд, де переміг династичний інтерес.

Послаблення Київської держави, природною викликало її зубожіння: припинилися виплати данини, військо розділилося по окремих князівствах. Водночас загострювалися міжусобні війни князів за великокнязівський стіл.

Занепала зовнішня торгівля України-Русі, внаслідок зміни шляху з Візантії та Малої Азії до Європи. Велику шкоду нанесли хрестові походи, які відкрили для італійських, французьких міст морський шлях на схід, зв’язавши Західну Європу з Малою Азією та Візантією.

Протягом двох століть Київська держава розпалася на 15 окремих земель, які не признавали влади Києва. В часи її найбільшого ослаблення на неї навалився новий ворог – монголо-татарська орда. вона завершила занепад Київської держави. Спробу відродження земель, на терені яких складалась Україна, зробило Галицько-Волинське князівство з новим політичним центром на заході, воно об’єднало все Правобережжя Дніпра і зберегло тут історичні традиції державності.

2). Поширення християнства в українських землях

Наші предки в дохристиянську добу стикалися з багатьма різними релігіями, які помітно вплинули на їх власну віру.

Нова віра – християнство – з тріумфом просувалася по Європі і вже в ХІст. всі сусідні з Київською Руссю землі прийняли цю віру. Не можна говорити, що християнство було новою релігією для русів, воно мало своїх прихильників на землях Київської Русі ще за Андрія Первозваного. Цю віру приймала головним чином еліта суспільства – князі, бояри, міська аристократія, які не наважувалися стати відкрито християнами. Так, християнами були князь Ігор, його дружина Ольга, яка прищепила любов до нової віри онуку, Володимиру, на плечі якого й лягла почесна задача – проголошення християнства державною релігією Київської Русі.

Для Володимира стало ясно, що, тільки прийнявши християнство, Київська Русь зможе ввійти як рівноправна в коло європейських держав.

З «Повісті временних літ» вказано, що християнство Володимир прийняв у Корсуні. В 987р. візантійський полководець Варда Фока повстав проти імператорів Василя ІІ та Костянтина. Останні звернулися до Володимира за допомогою. В передумовах цієї допомоги він поставив шлюб з сестрою імператорів Ганною, а вони передумову шлюбу – його охрещення. Тоді Володимир і охрестився та зважився привести свій народ до нової віри. Трапилось це в 988 році.

За «Повістю временних літ», охрещення Русі відбулося надзвичайно просто: Володимир наказав поскидати в Дніпро старих богів і в призначений день вийти всім до ріки. Люди з піснями входили в воду, а священники читали молитви. Першими охрестилися київські землі, головним чином, великі міста, бо села приймали нову віру дуже неохоче.

Охрещення Русі викликало багато дискусій і з приводу того, яке духовенство хрестило народ. Хрестити народ Володимиру допомагало візантійське духовенство. Але ця концепція концепція викликала заперечення. По-перше, у візантійських джерелах не згадується така важлива подія, як охрещення Київської держави за Володимира, тоді як у багатьох з них згадується охрещення окремих осіб за Аскольда. По-друге, тяжко уявити успіхи християнізації за допомогою візантійського духовенства, яке проповідало чужою для народу мовою.

Отже, зробимо висновки. Визнання християнства державною релігією відкрило перед Київською Руссю двері багатої візантійської культури, яка переживала в той час своє відродження. Нова віра сприяла зміцненню зв’язків з іншими християнськими державами. Київ стає не тільки політичним, а й духовним центром держави. На початку ХІст. тут нараховувалося біля 400 церков.

Християнство внесло в життя народу вищу мораль, вищі ідеали і культуру, осередками якої і стали храми.

3). Суспільний лад

Все населення Київської Русі ділиться на три категорії: вільні, невільні та напіввільні люди.

Верхівку вільних людей становили князь та його дружина (княжі мужі). Спочатку правовий статус «княжих мужів» відрізнявся від земської верхівки – знатної, місцевого походження. Але в ХІст. ці дві групи злилися в одну – боярство. Бояри брали участь і боярських радах князя, у вічі, в адміністрації, де посідали вищі посади. Боярство ділилося на різні групи. Всі вони були привілейованою частиною суспільства, і всі злочини, спрямовані проти бояр, каралися більш суворо. Бояри за відсутності синів мали право передавати спадщину дочкам. Бояри також були звільнені від сплати податків, не були замкнені кастою.

До вільних людей належало також духовенство, яке становило окрему групу населення і ділилося на чорне і біле. На цей час значну роль в державі відігравало чорне духовенство – ченці. В монастирях жили і працювали кращі вчені, художники, які вели літописи. До білого духовенства належали церковники: священики, диякони, дяки. Кількість білого духовенства була дуже великою.

Середню групу вільних людей давали міста. Жителі міст юридично були вільні, навіть рівноправні з боярами, але фактично вони залежали від феодальної верхівки.

Нижчу групу вільного населення становили селяни – смерди. Вони володіли землею і худобою. Смерди складали більшу частину населення Київської Русі, платили певні податки та відбували військову повинність із власною зброєю та кіньми. Смерд міг передавати по спадщині своє майно синам. Руська правда охороняла особу та господарство смерда, як вільного, але кара за злочин проти смерда була меншою, ніж за злочин проти боярина.

Напіввільні люди.

Це закупи – особи, які з певних причин втратили свою волю, але після повернення боргу повертали її назад. Так називали смердів. Смерд брав в борг купу і був зобов’язаний до певного часу її повернути. Якщо не повертав – потрапляв у боргову залежність від пана і ставав закупом.

Якщо закуп здійснював крадіжку, або втікав від хазяїна, якому винен, він перетворювався на раба, або челядь. Закуп міг мати власне господарство, майно, або міг жити на території того, хто позичив купу, працювати там до того часу, доки не поверне борг.

Невільні люди

Називалися спочатку челяддю, а потім холопами.

Основними джерелами холопства були:

• Полон на війні

• Шлюб з невільним

• Народження від холопів

• Продаж при свідках

• Продаж збанкрутілого купця

• Втеча або крадіжка, здійснена закупом.

Закон передбачав умови, за яких холоп міг стати вільним: якщо він викупився на волю, якщо хазяїн звільнив його. Холоп фактично не мав ніяких прав. За злочин, заподіяний холопові, відшкодовування отримував хазяїн. За злочин, здійснений холопом, ніс відповідальність хазяїн. Холоп не міг мати своєї власності. Церква закликала до пом’якшення в ставленні до холопів, радила відпускати на волю, на «спомин душі». Такі холопи перетворювалися в категорію ізгоїв.

До ізгоїв відносили людей, які з різних причин вибули з тієї групи, до якої належали, але не вступили до іншої.

4. Держаний лад

Це структура державних органів і посадових осіб, які керують державою. За формою правління Київська Русь була рабовласницькою монархією. Очолював великий князь (монарх). До органів державної влади належала боярська рада і віче.

Великий князь.

Влада князя передавалася у спадщину. Спочатку керівництво князь здійснював за допомогою своїх синів, які підкорялися йому, але після князя Ярослава встановлюється право синів на спадщину, а згодом по черзі всіх братів, а потім по черзі синів старшого брата. Князь мав законодавчу, виконавчу і судову владу, був воєнноначальником, володів всією землею, збирав податки із населення.

Боярська рада.

Була невід’ємною частиною княжої управи. Радитися з дружиною було моральним обов’язком князя. Незважаючи на це, рада так і нестала державно-парламентським органом.

Віче

Це народні збори, на яких вирішувались питання, щодо обрання князя, або питання війни і миру. На зборах віче не голосували, а вислуховували ідею і підтримували її або відхиляли. Віче не мало визначеної компетенції, порядку скликання. Іноді віче скликав князь, частіше воно збиралося без його волі. Участь у віче брали голови родин.

Органи управління

Чітко визначених органів управління в Київській Русі не було. Довгий час існувала десятинна система (тисяцькі, соцькі, десятники), яку було витіснено двірцево-вотчинною системою.

Поділ князівства на адміністративні одиниці не був чітким. Місцеве управління в містах князі здійснювали через посадників. Органом самоуправління була верв – сільська територіальна община.

4. Суд і процес

Суд здійснював сам князь, або через своїх посадників та тіунів.

Існував церковний суд, який розглядав злочини проти моралі, родинні сварки, чаклунство, порушення церковних законів і т.д.

Судовий процес носив змагальний характер.

Основними судовими доказами в Київській Русі були:

• Власне зізнання

• Свідчення видоків

• Суди божі

• Присяга

• Жереб

• Зовнішні прикмети

Форма, в якій виносилось судове рішення, була усною. Судове рішення виконували різноманітні княжі агенти і вірники та ін.

4. Правова система

Основними джерелами права а Україні-Русі були: звичаєве право, договори Русі з Візантією, княже законодавство, Руська правда, церковні устави.

Цивільне право

Багато статей Руської правди стояло на охороні приватної власності на землю.

Досить розвинутим було зобов’язальне право.

Договір мав назву «ряд» і укладався, як правило, усно, але в присутності адвоката. Найбільш поширеними були договір купівлі-продажу, договір займу, поклажі.

Високий рівень торгівлі в Київській Русі змусив законодавця включити в Руську правду цілий устав банкрутства. Розрізнялось три види банкрутства: у випадку нещастя, коли товар знищено в результаті стихійного лиха, пожежі; коли купець проп’є або програє чужий товар; у випадку злісного банкрутства, коли купець-боржник, який не мав кредиту, брав у гостя з іншого міста товар і не повертав за нього гроші.

Спадкове право

Руська правда розрізняє два види спадкування: за заповітом і за законом. Якщо померлий не залишив заповіту, в силу вступало спадкування за законом.

До повноліття синів спадковим майном розпоряджалася дружина померлого. Батьківський двір не ділився і переходив до молодшого сина. Руська правда наголошувала, що ні мати, ні дочки не можуть претендувати на спадщину. Із цього загального права спадкування Руська правда робила виняток для бояр та дружинників, які при відсутності синів могли передавати спадщину дочкам. Це робилося для того, щоб маєтки завжди залишалися за родовитими сім’ями.

Кримінальне право

«Злочин» трактувався як образа, що наносила певні моральні та матеріальні збитки. З часом поняття злочину стало більш ємним, і вже в Руській правді під злочином розуміється не тільки образа, а й всяке порушення закону. Суб’єктами злочину могли бути лише вільні люди. Із самого початку кримінальне право оформлюється як право-привілея. Життя, честь і майно бояр та дружинників захищалось більш суворими покараннями. Холопи взагалі не захищались законом.

Руська правда ставила питання і про об’єктивну сторону злочину: намір та необережність.

Виділялись такі види злочинів:

• Державні злочини, до яких відносились повстання проти князя

• Злочини проти особи, до яких відносились вбивство, тілесні пошкодження, побої.

• Майнові злочини: розбій, грабіж, крадіжка.

Види покарань:

• Потік та пограбування – найвища міра покарання за Руською правдою. Його сутність полягала у вигнанні злочинця з общини і конфіскації майна на користь держави.

• Віра – являлась грошовим стягненням, яке йшло на користь князя.

• Продаж – штраф, який також ішов на користь князю і стягувався в двох розмірах: 12 і в 3 гривні.

• Головництво – грошове відшкодування, яке отримували родичі вбитого.

• Урок – винагорода, яку отримували потерпілі від образ. Розмір залежав від характеру образи та від майнових збитків.

В Руській правді була відсутня смертна кара.