- •Зовнішня політика Галицько-Волинської держави XII - хіv ст.
- •Українські землі в системі міжнародних відносин Середньовічної Європи хіv-хvі ст.
- •Деякі аспекти зовнішньополітичної діяльності б.Хмельницького
- •Міжнародне становище і зовнішня політика козацької україни в другій половині хvіі ст.
- •Міжнародне становще і зовнішня політика козацької україни наприкінці хvii - на початку хvш ст. „українське питання” у європейській політиці кінця хvііі – початку хіх ст.
- •Українське питання напередодні й під час першої світової війни
- •1. Україна в геополітичних концепціях провідних держав світу наприкінці хіх - на початку хх ст.
- •2. Німецько-Австрійський блок і „українське питання”.
- •3. Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни
- •Зовнішня політика Української Центральної Ради (березень 1917 - квітень 1918 рр.)
- •Зовнішня політика Української держави п. Скоропадського.
- •Зовнішня політика Української Народної Республіки за доби Директорії
- •Зовнішня політика Західноукраїнської Народної Республіки
- •Міжнародна діяльність екзильного уряду унр
- •Зовнішньополітична діяльність радянської України (1919 -1922 рр.)
- •Україна в міжнародних організаціях
- •1. Україна і Ліга Націй (28.04.19і9 - і8.04.1946)
- •2. Вступ України до оон
- •3. Українська рср в оон у 50-і роки
- •4. Участь Української рср у діяльності оон, її органів та міжнародних організацій системи оон у 60-і - середині 80-х рр. Хх ст.
3. Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни
Справжнє розуміння ваги української проблеми пробудилося за часів Першої світової війни і в Туреччині. Ще до вступу її у війну (жовтень 1914 р.) СВУ виступив з відозвою до турецького народу, що стала першим офіційним документом у новітніх відносинах між Україною і Туреччиною. Обидві вони трактувалися як союзники, що мають спільного ворога в особі російського царату. Це звернення знайшло відгук у Туреччині: у пресі вказувалося на утиски, що їх зазнавали українці під гнітом Росії.
З початком бойових дій відбулася неофіційна зустріч керівників Туреччини Енвер-паші й Талаат-бея з делегатами львівської Головної Української Ради Л.Цегельським та С.Бараном, на якій турецькі лідери підтримали прагнення створити на руїнах переможеної Росії незалежну українську державу, що буде охоронним муром проти російської навали на Балкани і Середземне море. Коли до цих зусиль підключилася стамбульська місія СВУ на чолі з М.Меленевським, міністр внутрішніх справ Османської імперії Талаат-бей 24 листопада 1914 р. оприлюднив офіційну декларацію уряду з українського питання. Вона містила запевнення, що: 1) Висока Порта, так само як і кабінети берлінський та віденський, визнає необхідність визволення України з-під російського панування; 2) після розгрому Росії Османський уряд буде готовий допомогти українському народові створити незалежну державу; 3) СВУ визнавався як загальнонаціональний представницький орган українського народу, що живе в Росії.
Політичні наслідки декларації Талаат-бея важко переоцінити: це перший у міжнародних відносинах офіційний документ, в якому за українським народом визнавалося право на створення незалежної держави. Для української історії Декларація Талаат-бея має таке саме значення, як відома декларація А.Бальфура 1917 р. для історії єврейського народу і держави Ізраїль.
Делегація СВУ в Туреччині мала ще одне завдання: підготувати умови для створення українського військового з’єднання, яке б разом з турецькими військами висадилось на Кубані або в Північному Причорномор’ї, в районі Одеси, з тим, щоб ініціювати національно-визвольний рух українського населення проти гніту царської Росії. Однак у листопаді 1914 р. Енвер-паша, підтримавши загалом таку операцію, назвав умовою її здійснення забезпечення цілковитого панування на Чорному морі, що було практично недосяжне. Вже протягом 1915 р. великі воєнні невдачі Туреччини перекреслили будь-які можливості проведення нею ініціативної зовнішньої політики.
4. Для держав Антанти і США українське питання в роки Першої світової війни було „терра інкогніто”. В „кращому” випадку, з подачі російської пропаганди, воно тлумачилося як „німецька вигадка”. Лише навесні 1917 р. конгрес СІНА прийняв резолюцію № 52 про український день у США, її підписав і президент Вудро Вільсон (1856-1924 рр.). Автори резолюції в своїх промовах називали українців „зразком нового народу”, „забутою расою”, нацією, настільки ж визначеною, як і поляки, росіяни чи болгари. Але резолюція пройшла повз увагу керівників київської Центральної Ради.