3 Робота в якості дублера технолога галузі тваринництва

3.1Скласти структуру управління, технологією та організацією тваринницької галузі

3.2 Таблиця 8 Розпорядок дня доярки на стійловий період

№	Назва роботи	Початок роботи	Кінець роботи
1	Приймання поголів’я від нічного сторожа	530	540
2	Винос доїльної апаратури	430	440
3	Процес доїння	4	5
4	Передача поголів’я	5:00	5:10
Санітарний день Субота

3.3Таблиця 9 Виробнича програма

№	Мета	Стратегії
1	Надоїти на 1 фуражну корову за рік 2000 кг молока	1.Годівля доброякісними кормами згідно раціону 2.Племінна робота 3.Проведення зооветеринарних заходів
2	Одержати від кожної корови теля	1 Своєчасно запліднити 2 Дотримання правил утримання 3 Організовування прогулянок 4 Годівля якісним кормом
3	Одержати від кожн. Тел. 300 грм середн. Доб .приріст.	1 годувати збл раціоном. 2 Утримувати відповідно вимог.

3.4 Організація технологічних процесів із догляду, годівлі й утримання худоби

Селекційні виробничі процеси є ознакою племінного тва­ринництва. Вони, як правило, мають місце у великих спеціалі­зованих підприємствах. Завданням селекційних виробничих процесів є виявлення і вирощування биків і телиць з високим рівнем продуктивності. Спеціальні селекційні програми можуть бути орієнтовані на інші ознаки, наприклад – підвищення жит­тєстійкості тварин, краще поїдання грубих кормів і т.д.

Товарні виробничі процеси є основними виробничими процесами у скотарстві. Вони є репрезентовані в усіх виробників, які займаються скотарством. Як правило, вони є націлені на виробництво молока, яловичини або молодняку худоби (нетелі, телиці, телята).

Типи підприємств і розміри ферм. Основними виробниками продукції скотарства в Україні є сільськогосподарські підприємства та особисті селянські господарства (ОПГ) населення. У відповідності до виробничого напрямку такі підприємства поділяються на спеціалізовані молочні; молочно-м’ясні та м’ясо-молочні; відгодівельні.

Молочні спеціалізовані підприємства (племінні та товарні) створюються в місцях близьких до ринку збуту молока – побли­зу великих міст і промислових центрів. Це обумовлено низькою транспортабельністю молока.

Для спеціалізованих молочних підприємств характерним є висока питома маса корів в структурі стада (до 50-60%). Такі під­приємства, як правило, не утримують надремонтний молодняк. Поголів’я корів перевищує 400 голів.

В таких підприємствах основну увагу та виробничі ресурси концентрують для забезпечення високих показників молочного скотарства. Значну роботу проводять в напрямку вдосконален­ня відносин з молокопереробними підприємствами, закладами торгівлі.

Спеціалізовані молочні підприємства повинні забезпечувати надій від однієї корови понад 3000 кг. Особлива увага звертаєть­ся на якість продукції.

Молочно-м’ясні та м’ясо-молочні (комбіновані) підприємст­ва є найбільш розповсюдженим типом підприємств, які займа­ються скотарством. Вони виробляють основну частку молока та яловичини. Поголів’я великої рогатої худоби в таких підприємс­твах складається із основного стада корів (до50%) та шлейфу ре­монтного та надремонтного молодняку. Інколи, такі підприємс­тва накуповують молодняк на стороні, в тому числі у населення.

Молочна та м’ясна продуктивність в таких підприємствах є, як правило, дещо нижчою ніж у високоспеціалізованих підприємствах, однак достатньо високою (надій на корову понад 2400 кг, середньодобовий приріст живої маси понад 500 г).

Відгодівельні підприємства розташовуються поблизу джерел переробних підприємств, які забезпечують їх дешевими відходам и виробництва (жом, брага) або на територіях, значно віддалених від ринків збуту молока та іншої малотранспортабельної продукції. Такі підприємства, за незначним винятком, не мають власного основного стада, а відгодовують закуплений молодняк великої рогатої худоби. Виробництво характеризується високим рівнем інтенсифі­кації. Середньодобові прирости живої маси перевищують~700 г, поголів’я великої рогатої худоби становить понад 1000 гол., і диференціюється залежно від конкретних умов підприємства.

Фермерські господарства в сучасних умовах мало займа­ються скотарством. Поголів’я тварин, включаючи велику рогату худобу, в таких підприємствах немає яскраво вираженого товар­ного характеру (1-3 корови зі шлейфом молодняку на господарс­тво). Розвиткові скотарства в приватному секторі перешкоджа­ють як недостатня економічна ефективність галузі, так і її значна капіталомісткість та низка інших чинників.

За розрахунками вчених оптимальне поголів’я великої ро­гатої худоби у фермерському господарстві повинно, при сучас­ному рівні механізації, продуктивності та цін, перевищувати 15 корів із шлейфом молодняку або 40 корів в спеціалізованих мо­лочних господарствах.

В переважній більшості селянських сімей є особисте госпо­дарство, в яких часто утримують 1-2 корови із незначним шлей­фом молодняку (1-3 голови). Такі господарства, хоча й вироб­ляють значну частку молока, однак мало впливають на ринок з огляду на незначну товарність.

Основна мета утримання великої рогатої худоби в СГ – за­доволення потреби в продуктах харчування та нагромадження грошових ресурсів.

Значення СГ, як виробників продукції скотарства, в майбут­ньому буде зменшуватися. В більшості селянських господарств розвинутих країни Європи корова є анахронізмом.

Організація скотарства в аграрних формуваннях включає наступне:

• розмір ферм та поділ худоби на виробничі групи; способи і утримання худоби і відтворення стада;

• забезпечення худоби приміщеннями; організація праці і виробничих процесів.

• спеціалізація і розміщення ферм великої рогатої худоби на  території господарства;

Розмір ферм великої рогатої худоби має забезпечувати оп­тимальні умови для застосування сучасної техніки, запровад­ження прогресивних форм і способів організації праці. Розміри ферм в залежності від їх спеціалізації у різних природноекономічних зонах різні.

Розміщення скотарських ферм на території господарства здій­снюють враховуючи розташування населених пунктів, сівозмін­них масивів, природних кормових угідь та водойм, зручність обслу­говування худоби та реалізації готової продукції, зооветеринарні вимоги. Ферми не можна розміщувати на болотистій місцевості та в місцях застоювання талих вод. Молочні ферми потрібно роз­ташовувати поближче до населених пунктів та місць реалізації молока. Ферми для відгодівлі і нагулу худоби, вирощування мо­лодняку можна розміщувати на більш віддалених ділянках.

Великі за поголів’ям групи тварин розбивають на гурти. Роз мір гурту встановлюють залежно від місткості приміщень, до цільності розміщення тварин на пасовищних ділянках та зручності обслуговування. Здебільшого гурт корів налічує до 200 корів, а відгодівельного молодняку – до 300 голів.

Способи утримання тварин. Залежно від природних умов і, особливо, від характеру і структури кормовиробництва застосовують в основному три способи утримання ми лочного стада: прив’язний, безприв’язний із вільно-вигульмпм утриманням на глибокій підстилці і безприв’язно-боксовий.

В залежності від наявності і кваліфікації кадрів, забезпечен­ня тварин кормами і їх структури, обсягів капіталовкладень на фермах вибирають той чи інший спосіб утримання.

При прив’язному способі утримання, особливо при нестачі кормів, здійснюють нормовану годівлю тварин, а це сприяє підви­щенню продуктивності тварин і терміну їх господарського вико­ристання. Поряд з цим, прив’язне утримання має певні недоліки:

• збільшення витрат на транспортування кормів з місця їх вирощування і заготівлі, приготування до розміщення в годів­ницях;

• велика кількість поголів’я худоби у приміщеннях, що є причиною поширення хвороб;

• великі затрати праці і загальні витрати, зумовлені збіль­шенням обсягу ручної праці під час годівлі, догляду за тварина­ми, виконання основних виробничих процесів;

• обмежена рухомість тварин, що приводить до більш швидко­го їх зносу, передвчасної втрати продуктивності і вибракування;

• збільшення кількості підстилки, щодобове видалення гною.

При цьому можна застосувати пригінний і відгінний способи. При­гінний застосовують у господарствах, де використовують ті ж капітальні приміщення, в яких поголів’я тварин утримується в  зимовий період.

В умовах відгінного способу тварин розміщують у літніх таборах.

Тварини на вигульних майданчиках мають вільний доступ до грубих кормів і силосу. В годівниці, які розміщують навколо вигульних майданчиків, з кормоцеху подається спеціально приготований комбінований корм. Годівлю корів концентрованими кормами здійснюють зі спеціальних годівниць під час доїння. Напувають тварин з групових напувалок. У приміщеннях тварини утримуються на глибокій підстилці, яку щодня поповнюють з розрахунку 2,5-3 кг на одну голову худоби. Гній прибирають 1-2 рази на рік з до­помогою бульдозера.

Здебільшого молодняк до 6 міс. вирощують невеликими групами, 6-12 міс. в групових станках, а на завершальній стадії відгодівлі він знаходиться в приміщеннях з решітчастою підлогою або на не­змінюваній підстилці в приміщеннях чи на відкритих майдан­чиках з навісами.

Особливістю робіт у цій галузі є те, що біль­шість з них виконують на місці (у тваринницькому приміщенні, доїльному цеху, кормоцеху). Це створює сприятливі умови для комплексної механізації і автоматизації процесів виробництва та ведення тваринницьких галузей.

Організація годівлі тварин в умовах стійлової системи включає операції приготування і доставки кормів, тоді як при пасовищній системі їх не виконують. Способи організації виробничих процесів і виконання ок­ремих операцій зумовлюється прийнятими системами ведення тваринництва, способами утримання худоби, рівнем механізації робіт, біологічними особливостями окремих видів і груп тварин, які у свою чергу зумовлюють відмінності в технології і організа­ції виробництва.

Основними елементами є цехова організація виробничого процесу, індивідуально-групової годівлі та роздою­вання тварин, особлива система зооветеринарних заходів, опера­тивна технолого-диспетчерська служба. При цьому виробничий процес поділяється на окремі технологічні цикли відповідно до фізіологічного стану тварин та періоду їхньої лактації.

Для утримання окремих груп тва­рин виділяють окремі приміщення чи їх частини. Для розрахун­ку графіків руху тварин і формування технологічних схем вико­ристовують такі середні строки перебування тварин в окремих цехах: сухостійний – 60 днів; отелення — 25, роздоювання і осі­меніння — 100, виробництва молока — 160-190 днів. Якщо в господарстві виділяють три цехи, то два останніх об’єднують в один.

Структура раціону повинна враховувати особливості організації кормови­робництва в конкретному господарстві.

В цеху підготовки корів і нетелей до отелення (цеху сухо­стійних корів) тварин утримують без прив’язі, групами по 25-30 голів. В зимовий період забезпечують вільний вихід тварин на вигульні майданчики з тим, щоби забезпечити їм обов’язковий щоденний активний моціон на відстань 3-4 км. Ці майданчики повинні мати тверде покриття і годівниці з навісами для згодо­вування кормів. У літній період доцільне табірно-пасовищне ут­римання сухостійних корів.

Цех підготовки корів і нетелей до отелення призначається для створення тваринам нормальних умов у сухостійний пе­ріод, забезпечення їм відпочинку після лактаційного періоду, відновлення живої маси, поновлення резерву поживних речовин в організмі, підготовки до отелення і наступної високої продук­тивності тварин. Оптимальна тривалість сухостійного періоду 42-60 днів, він є вирішальним для нового фізіологічного циклу тварини. За два місяці перебування в цеху тварини повинні до­дати у вазі 50-60 кг.

Цех роздоювання і осіменіння корів призначається для роз­доювання новотільних корів, перевірки первісток, своєчасного плодотворного осіменіння тварин, профілактики захворювання вим’я, статевої системи, порушення обміну речовин. Сюди тварини надходять через 10-15 днів після отелення. Крім того, в цеху роз­доювання і осіменіння проводиться оцінка продуктивності корів-первісток за перші 100 днів лактації і визначається їх подальше¹ господарське використання. Годівля тварин повинна бути органі­зована таким чином, щоб досягти найвищої продуктивності.

Цех отелення призначається для забезпечення нормального перебігу отелу, одержання і збереження новонароджених телят, підготовки корів до наступної лактації, запобігання захворювань статевої системи та вим’я. Він включає в себе дородову секцію, бокси для отелення і дві змінних післяродових секції, секційний профілакторій для телят, ветеринарну аптеку, мийку та підсобні споруди. До цеху отелення тварини переводяться за 8-10 днів до очікуваного дня отелення. Утримання тварин прив’язне із що­денним вигулюванням на майданчиках,розміром 3,0 х 3,0-3,5 м і висотою 1,2-1,8м. З розрахунку на 100 корів повинен обладнуватися не менше, ніж один такий денник з годівницею та автонапувалкою. Утримання корів у денниках безприв’язне із застосуванням підстилки. Після отелення корову ставлять на прив’язь і з третього дня забезпечу­ють вигулювання на вигульному майданчику. В деннику корову з новонародженим телям утримують одну добу. Опісля корову переводять у післяродову секцію цеху отелення, а теля — у про­філакторій, в якому його утримують в індивідуальних клітках. Через 10-20 днів телят з профілакторію переводять у телятник.

В цеху отелення особливу увагу звертають на годівлю корів. Тваринам дають досхочу доброякісного сіна, концентрованих і соковитих кормів. Соковиті корми в раціоні дещо обмежують, але повністю виключати їх не рекомендується.

Цех виробництва молока У цьому цеху корови перебувають найтриваліший період аж до переведення. Призначається для забезпечення максимальної продуктивності тварин протягом усієї лакта­ції, нормального перебігу тільності, проведення своєчасного запуску корів із збереженням здорового вим’я.