У журналі обліку витрат ремонтної майстерні можуть обліковуватися й витрати з ремонту та технічного обслуговування, проведених безпосередньо у бригадах.

Прямі витрати на ремонт кожного складного об'єкта (тракто­ра, машини та обладнання) групують у журналі обліку витрат ремонтної майстерні на аналітичних рахунках, відкритих за ви­дами ремонтів (робіт), де роблять записи на підставі відомостей дефектів машин, лімітно-забірних карток, накладних, нарядів тощо. Витрати на ремонт інших сільськогосподарських машин та роботи, пов'язані з виготовленням виробів та інвентарю, обліко­вують за видами (групами) робіт.

Собівартість завершених робіт майстерні складається з пря­мих витрат на виконання робіт та суми цехових витрат у встанов­леному відсотку.

На окремому аналітичному рахунку в розрізі статей обліко­вують цехові витрати ремонтної майстерні.

До статті «Інші витрати на утримання необоротних акти­вів» включають суми, використані безпосередньо в конкретному виробництві.

Витрати на оплату праці персоналу, що обслуговує необорот­ні активи (крім трактористів-машиністів та інших працівників, зайнятих у технологічному процесі виробництва сільськогоспо­дарської продукції тощо), механіків, сторожів, місць зберігання техніки тощо;

Витрати на утримання основних засобів, включно з орендною платою, обліковують на 91 рахунку «Загальновиробничі витрати» і відносять на собівартість продукції окремих культур та видів незавершеного виробництва таким чином:

Грунтообробних машин – пропорційно обробленим пло­щам, зайнятим певними культурами;

Меліоративних споруд – пропорційно меліорованим площам;

Витрати на утримання допоміжних та підсобних (промисло­вих) виробництв відносять на кожне із виробництв безпосередньо або розподіляють між окремими об'єктами обліку витрат пропор­ційно зайнятій площі, обсягу виконаних робіт чи сумі витрат на оплату праці працівників, які виконують виробничі операції.

У статті «Інші витрати» відображають витрати, безпосеред­ньо пов'язані із виробництвом певної продукції й не включені до жодної із перелічених статей, а саме:

1)   вартість спецодягу та спецвзуття, що видають працівникам, котрі доглядають худобу, птицю тощо (за винятком вартості спецодягу, що видають ветпрацівникам і сторожам), а також ін­ших малоцінних і швидкозношуваних предметів;

2)     витрати на будівництво й утримання літніх таборів, загонів, навісів та інших споруд некапітального характеру для тварин.

3)    витрати на штучне осіменіння тварин;

Ці витрати обліковують у складі витрат майбутніх періодів, а на со­бівартість відносять рівними частинами впродовж терміну вико­ристання зазначених споруд, який встановлює комісія з прийнят­тя відповідного об'єкта в експлуатацію;

4)    платежі за страхування майна, тварин, урожаю сільськогосподарських культур, а також окремих категорій працівників, зайнятих безпосередньо на роботах із підвищеною небезпекою для життя і здоров'я, у випадках, передбачених законодавством;

5) інші витрати, що включають у собівартість продукції (робіт, послуг) і не відносять до цієї та інших статей витрат. Ці витрати, як правило, безпосередньо відносять на відповідні сільськогос­подарські культури (групи культур), види тварин і продукцію підсобних промислових та інших виробництв.

Облік цих витрат здебільшого здійснюють на підставі рахун­ків відповідних організацій, установ і підприємств та звітів про рух матеріальних цінностей. Систематизацію даних здійснюють переважно у різних відомостях, звідки їх переносять у виробни­чий звіт.

До складу статті «Непродуктивні витрати» в обліку вклю­чають втрати від падежу молодняку й дорослої худоби на відго­дівлі, птиці, звірів, кролів, а також бджолиних сімей, за винятком втрат, завданих стихійним лихом, сум, що підлягають відшкоду­ванню винними особами, та вартості одержаної сировини (шкур, технічного м'яса тощо) за цінами можливої реалізації.

За місцем виявлення брак поділяють на внутрішній, виявлений на підприємстві до відправлення продукції споживачам, та зовнішній, виявлений у споживачів у процесі збирання, монтажу чи експлуатації виробу.

На цю статтю відносять брак у виробництві, яким вважаються вироби, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають встановленим стандартам чи технічним умовам і не мо­жуть бути використані за своїм прямим призначенням або мо­жуть бути використані лише після виправлення.

До собівартості внутрішнього остаточного браку включають фактичні витрати за всіма статтями витрат.

До вартості остаточного браку додають витрати на його виправлення і з цієї суми вираховують вартість забракованої проду­кції за ціною можливого використання і суми відшкодування, фактично утримані з осіб, з вини яких стався брак, та суми, які за рішенням суду мають відшкодувати постачальники за постачання недоброякісних матеріалів, напівфабрикатів тощо.

Втрати від браку відносять на собівартість продукції, під час вироблення якої його припустилися.

Наведені у цьому розділі первинні й накопичувальні докумен­ти з обліку витрат наприкінці місяця використовують при скла­данні журналу обліку робіт і витрат, звіту про рух матеріальних цінностей, виробничого звіту з рослинництва та виробничого звіту з тваринництва.

Облік загально виробничих витрат

У статті «Загальновиробничі витрати» відображають бригадні, фермерські, цехові й загально виробничі витрати.

Бригадні, фермерські, цехові й загальновиробничі витрати рослинництва, тваринництва та промислових виробництв розподі­ляють між об'єктами планування та обліку пропорційно загаль­ній сумі витрат, за винятком вартості насіння, кормів, сировини, матеріалів та напівфабрикатів, які відносять на собівартість лише тієї продукції, що виробляється у даній бригаді, фермі, цеху чи відповідній галузі.

До бригадних, фермерських, цехових та загальновиробничих витрат належать витрати на оплату праці працівників апарату управління; орендна плата; амортизаційні відрахування й витрати на утримання та ремонт необоротних активів загального призна­чення; витрати на заходи з охорони праці й техніки безпеки; ви­трати на перевезення працівників до місця безпосередньої робо­ти; на утримання польових станів; інші витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням виробництва окремих підрозділів і галузей.

До складу загальновиробничих витрат (у сільськогосподарсь­ких підприємствах їх не розподіляють на постійні й змінні) включають:

1)     амортизацію необоротних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, бригадного) призначення;

2)     витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

3)     витрати на управління виробництвом (оплата праці, відра­хування на соціальні заходи й медичне страхування, витрати на оплату службових відряджень апарату управління та фахівців га­лузей (цехів), дільниць, підрозділів тощо);

4)     витрати на вдосконалення технології та організації виробни­цтва (оплата праці, включно із відрахуваннями на соціальні захо­ди, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організа­ції виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, тривалості, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; оплата послуг сторонніх організацій тощо);

5)  витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання загальних приміщень виробничого призначення;

6)   витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці та інші витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг тощо);

7)   витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону довкілля;

8)  плата за оренду землі та майна виробничого призначення.       Аналітичний облік загальновиробничих витрат здійснюють за видами діяльності (рослинництво, тваринництво, допоміжні ви­робництва, підсобні (промислові) виробництва) підрозділів під­приємства, встановленою номенклатурою статей витрат. Загальновиробничі витрати розподіляють між видами діяльності й об'єк­тами витрат пропорційно до суми прямих витрат (без витрат основ­них матеріалів, кормів, насіння, сировини) або іншої бази розподілу.

До складу загальновиробничих витрат входять окремі види витрат, що стосуються всіх напрямів діяльності господарства, зо­крема витрати на утримання основних засобів (включно з оренд­ною платою), які обслуговують виробничі процеси в різних на­прямах діяльності господарства; витрати на утримання складів для зберігання виробничих запасів (крім складів для зберігання продукції та витрат на реалізацію); витрати на пожежну охорону; поточні витрати, пов'язані з утриманням й експлуатацією засобів природоохоронного призначення (очисних споруд, уловлювачів, фільтрів тощо); витрати на захоронення екологічно небезпечних відходів; оплата послуг сторонніх організацій щодо приймання, зберігання та знищення екологічно небезпечних відходів та очи­щення стічних вод; інші види поточних витрат на охорону довкілля витрати, пов'язані з видобуванням і використанням при­родної сировини, в частині відрахувань для покриття витрат на геологічну розвідку й пошуки корисних копалин, на рекультива­цію земель; плата за воду, що забирають із водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, а також платежі за викорис­тання інших природних ресурсів; за викиди і скиди забруднюваль­них речовин у довкілля; розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу у межах лімітів.

Синтетичний облік здійснюють на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати», до якого відкривають такі  субрахунки:

До адміністративних витрат належать витрати на управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні ви­трати, витрати на проведення річних зборів, представницькі ви­трати тощо); витрати на службові відрядження й утримання апа­рату управління підприємством та іншого адміністративного персоналу; витрати на утримання основних засобів і необоротних активів адміністративного призначення (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона тощо); винагороди за про­фесійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); витрати на розв'язання судових спорів; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім подат­ків, зборів та обов'язкових платежів, які включають до виробни­чої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; інші витрати адміністративного призначення.

До складу витрат на збут не відносять витрати, які, згідно з договором постачання, виконує постачальник за окрему плату (вартість тари, відпускна ціна доставки цінностей до спожива­ча тощо).

Витрати на збут включають витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах; витрати на ремонт тари для зберігання продукції; оплата праці та комі­сійні винагороди продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу й дослід­ження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (оперативна оренда, страхуван­ня, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До інших витрат операційної діяльності належать: витрати на дослідження й розробки; собівартість реалізованої іноземної ва­люти; собівартість реалізованих виробничих запасів; сума безна­дійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; втрати від операційної курсової різниці; втрати від знецінення запасів; брак та втрати від псування цінностей; ви­знані штрафи, пені та неустойки; витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності.

Синтетичний облік операційних витрат, які не відносять на собівартість сільськогосподарських робіт, здійснюють відповідно на рахунках 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші операційні витрати». Наприкінці звітного періоду ці ви­трати відносять на фінансові результати діяльності і роблять такий запис:

Дебет рахунка 791                                              Кредит рахунків 92, 93, 94

Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асо­ційовані, дочірні або спільні підприємства, що обліковуються ме­тодом участі у капіталі.

До складу інших витрат включають витрати, що виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але безпо­середньо не пов'язані із виробництвом чи реалізацією продук­ції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать: собівар­тість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій); собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією необоротних активів); собівар­тість реалізованих майнових комплексів; втрати від неопераційних курсових різниць; сума уцінки необоротних активів і фінан­сових інвестицій; витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо); залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів; інші витрати звичайної діяльності.

Витрати неопераційної діяльності (фінансової, інвестиційної, від надзвичайних подій) також не відносять на собівартість сільськогосподарських робіт, їх обліковують відповідно на рахунках 95 «Фінансові витрати», 96 «Втрати від участі у капіталі», 97 «Інші витрати», 99 «Надзвичайні витрати», наприкінці звітно­го періоду відносять на фінансові результати діяльності і роблять запис:

Дебет рахунка 79                          Кредит рахунків 95, 96, 97, 99.

Синтетичний та аналітичний облік витрат сільськогосподарського виробництва

Облік витрат і виходу продукції здійснюють у розрізі окремих об'єктів (виробництв, видів або груп культур чи тварин, продук­ції переробної промисловості).

За дебетом рахунка 23 відображають прямі матеріальні, тру­дові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг), за кредитом – суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт та послуг.

Облік витрат у сільськогосподарському виробництві має за­безпечувати оперативне, достовірне й повне надходження інфор­мації щодо кількості та вартості одержаної продукції (виконаних робіт і наданих послуг), трудових, матеріальних і грошових ви­трат на виробництво продукції за підприємством загалом та за окремими його структурними підрозділами (бригадами, цехами, фермами тощо).

Синтетичний облік витрат і вихід продукції сільськогосподар­ського виробництва здійснюють на активному, калькуляційному рахунку 23 «Виробництво», до якого ведуть субрахунки: 231 «Рослин­ництво», 232 «Тваринництво», 233 «Допоміжні виробництва», 234 «Під­собні (промислові) виробництва» тощо.

Аналітичний облік на рахунку 23 здійснюють за встановлени­ми об'єктами обліку витрат, зокрема видами виробництв, за стат­тями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат можуть здій­снювати за підрозділами підприємства й центрами витрат і від­повідальності.

Оплату праці нараховують виходячи з обсягів виконаних робіт чи виходу продукції або відпрацьованого часу на підставі відповід­них первинних документів, і відносять на відповідні об'єкти витрат.

Синтетичний облік готової продукції здійснюють на рахунку 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва». Цей рахунок призначений для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух сільськогосподарської продукції. Продукцію сільськогос­подарського виробництва поточного року облікують за плановою собівартістю, яку наприкінці звітного періоду доводять до фактичної собівартості. Підприємства, які не обчислюють собі­вартості продукції, наприклад фермерські господарства, беруть її на облік за поточними (діючими на момент складання звітності) цінами. Різницю між фактичною та плановою собівартістю гото­вої продукції, яку виявляють наприкінці року, відносять пропор­ційно на рахунок продукції й на інші рахунки, на які ця продук­ція була списана впродовж року.

Товарно-матеріальні цінності власного виробництва минулих років відносять на витрати за їхньою первинною вартістю; про­дукцію власного виробництва поточного року – за плановою со­бівартістю з коригуванням її наприкінці року до рівня фактичних витрат; придбані – за первинною вартістю з урахуванням таких методів її уточнення: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості пер­ших за часом надходження запасів (ФІФО); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО); нормативних витрат; ціни продажу. Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення й однакові умови використання, за­стосовують лише один із наведених методів.

Аналітичний облік матеріальних цінностей у бухгалтерії підприємства здійснюють у оборотно-сальдових відомостях на підставі пере­вірених і протаксованих звітів про рух матеріальних цінностей.

На рахунку 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва» обліковують продукцію, одержану від власних рослинницьких, тваринницьких і промислових підрозділів підприємства, призначену для продажу на сторону та для іншого не­виробничого споживання; продукцію, призначену для споживання у тваринницьких підрозділах як корми або для виробництва кормів у кормоцехах; продукцію, вирощену для годівлі худоби, а також побічну продукцію та відходи, одержані при доведенні товарної продукції та насіння до належних кондицій; насіння й посадковий матеріал, включно із саджанцями, призначеними для закладання та ремонту власних насаджень.

Рослинництво дає різноманітну продукцію, яка впродовж року надходить нерівномірно. Вихід її відображають у таких первин­них документах: зерна колосових і зернобобових культур, соняш­нику та інших олійних культур, насіння однорічних і багаторіч­них трав від комбайнів на токи, в комори та інші місця зберіган­ня — у талонах, путівках, реєстрі відправки зерна та іншої про­дукції з поля, реєстрі приймання зерна та іншої продукції, реєстрі переведення качанів кукурудзи повної стиглості у зерно; технічних культур, картоплі, овочів, плодів, ягід, кормових коренеплодів, баштанних, горіхоплідних, субтропічних і цитрусових культур – у щоденнику надходження сільськогосподарської про­дукції та щоденнику надходження продукції садівництва; грубих та соковитих кормів — в акті приймання грубих і соковитих кормів, акті на оприбуткування пасовищних кормів. Водій (трак­торист) на підставі других примірників путівок, талонів чи реєстрів, одержаних від вагаря, щодня записує кількість перевезеного зерна в подорожній лист вантажного автомобіля (подорожній лист тракториста). Комбайнер на підставі путівок, реєстрів або талонів, які він має, щоденно здійснює записи в обліковому листі тракториста-машиніста, де фіксує намолот зерна та зібрану пло­щу. Сортування й сушіння зерна оформляють актом на сорту­вання й сушіння продукції рослинництва, в якому зазначають кількість відпущеного зерна й одержані від сортування й сушіння продукти. Для відображення в обліку сортових якостей продукції разом із документами на оприбуткування одержаного зерна, бульб, плодів тощо складають сортове свідоцтво.

Результати перероблення кожної партії продукції оформляють звітом про переробку продукції, де зазначають кількість основ­них і допоміжних матеріалів, використаних при переробленні, вихід готової продукції. Одержану від перероблення продукцію рослинництва (борошно, консерви тощо) оприбутковують.

На підставі первинних документів матеріально відповідальна особа складає звіт про рух матеріальних цінностей, який щодня разом із первинними документами передають до бухгалтерії.

Дані первинних документів про кількість одержаного врожаю в розрізі культур, сортів і виробничих підрозділів узагальнюють у зведених документах. Вони слугують підставою для складання виробничого звіту з рослинництва.

Аналітичний облік витрат і виходу продукції рослинництва здійснюють у виробничих звітах, їх складає кожен структурний підроз­діл щомісяця на підставі даних первинних і накопичувальних доку­ментів. Дані у виробничих звітах групують у такому розрізі, який потім дає змогу зробити записи за аналітичними рахунками відповід­них синтетичних рахунків. При цьому витрати систематизують за рахунками й статтями витрат. У разі, коли витрати списують на від­повідний синтетичний рахунок чи оприбутковану продукцію за кількома звітами, необхідно складати зведений виробничий звіт.

У виробничому звіті та книзі обліку витрат виробництва гру­пують витрати рослинництва за об'єктами обліку (культурами, групами культур, видами робіт) у розрізі встановленої номенкла­тури статей витрат.

Для ведення аналітичного обліку витрат і виходу продукції упродовж року можна використовувати книгу обліку витрат ви­робництва. У ній записують підсумкові дані про витрати місяч­них виробничих звітів. Книгу можна не вести за умови, якщо у виробничому звіті нагромаджуються дані щодо витрат і одержа­ної продукції від початку року.

Аналітичний облік витрат та виходу продукції тваринництва здійснюють у виробничому звіті з тваринництва, який заповнюють у виробничих підрозділах згідно з наведеними первинними й накопичувальними документами, і передають до бухгалтерії наприкінці місяця разом із первинними документами. Звіт складається з трьох розділів. У першому розділі враховують витрати, згруповані за статтями витрат за кожним об'єктом обліку; в другому – одержану продукцію (молоко, приплід, приріст живої маси, вовна тощо) за мі­сяць та від початку року; у третьому розділі суми, враховані у дру­гому розділі, групують за кореспондуючими рахунками.

Для обліку виходу продукції тваринництва застосовують такі первинні документи: журнал обліку надоїв молока, відомість руху молока; щоденник надходження і відправки вовни на заго­тівельні пункти; щоденник надходження сільськогосподарської продукції; акт настригу та приймання вовни (для спеціалізова­них підприємств); акт на оприбуткування приплоду тварин; нагромаджувальний акт на оприбуткування приплоду звірів; акт про хід окоту; відомість зважування тварин, їх складають на тва­ринницьких фермах у момент одержання продукції або в термі­ни, передбачені графіком документообігу. Надходження інших видів продукції тваринництва (мед, риба тощо) оформляють на­кладними або відображають у щоденниках надходження сільсь­когосподарської продукції, їх оформляють члени комісії, створе­ної для приймання цих видів продукції. Операції із забою худоби й птиці відображають в акті на вибуття тварин. Під час оприбут­кування продукції, одержаної від населення для реалізації, скла­дають приймально-розрахункову відомість у двох примірниках.

Для обліку витрат у тваринництві можна використовувати книги обліку витрат, правильність ведення обліку в яких переві­ряють за допомогою оборотної відомості.

Для обліку витрат виробництва використовують журнали-ордери №10/1 с.-г., №10/2 с.-г. і №10/3 с.-г.

У журналі-ордері 10.1 с.-г. узагальнюють за місяць у розрізі синтетичних рахунків і субрахунків дані про наявність і рух ма­теріальних цінностей у грошовому вираженні за місцями збері­гання та матеріально-відповідальними особами.

Журнал-ордер № 10/2 с. г. використовують для обліку нарахо­ваної оплати праці й пов'язаних із нею сум відрахувань на соціаль­ні заходи, резервів наступних періодів (схема 4.1.), а також амор­тизаційних відрахувань, браку й втрат від псування цінностей.

Виробничі звіти складають з метою обліку основних і допо­міжних виробництв, витрат на утримання й експлуатацію машин та обладнання, обліку капітальних інвестицій, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат, витрат на збут. Підсумки виробничих звітів із деталізацією сум за синтетичними рахунка­ми і субрахунками переносять до журналу-ордеру № 10/3 с.-г., в якому здійснюють зведений облік витрат і виходу продукції сільського господарства.

15 Дайте характеристику етапам розробки бізнес-плану підприємства.

Етапи процесу бізнес-планування

У світовій практиці виділяють наступні основні етапи процесу бізнес-планування:

1.       підготовчий;

2.       розробка бізнес-плану;

3.       просування бізнес-плану;

4.       реалізація бізнес-плану.

Переконавшись у перспективності бізнес-ідеї, приступають безпосередньо до розробки всіх розділів бізнес-плану. На другому етапі бізнес-планування проводиться збір і аналіз інформації про продукцію, ринки, споживачів, конкурентів і посередників. Аналізуються можливості підприємства реалізувати обрану ідею й потреби в різних видах ресурсів. Проводиться пошук джерел фінансування й оцінюється ефективність проекту. Особливе значення має аналіз ризиків і вибір шляхів їх зниження.

На третьому етапі бізнес-планування проводиться просування ідеї – для чого здійснюється презентація бізнес-плану. Презентація бізнес-плану – це короткий виклад основних положень бізнес-плану на переговорах з інвесторами й потенційними партнерами. Презентація охоплює сім основних положень:

  команда здійснення проекту;

  опис ринку, споживачів і конкурентів;

  маркетингова стратегія;

  першочергові фінансові завдання;

  компанія, її продукція й послуги;

  обсяги фінансування і напрямки використання коштів;

  умови й терміни реалізації інвестицій.

На даній стадії необхідно зробити аудит бізнес-плану, тобто експертизу основних характеристик проекту. Повинні бути оцінені "компанія-заявник" і галузь її діяльності, умови інвестиційної угоди; проаналізовані всі форми бухгалтерської звітності; оцінені керівна команда й виявлені особливості проекту. У ході аудиту проводиться, як правило, загальний аналіз бізнес-плану, у результаті якого приймається рішення про інвестування проекту чи відмові від нього.

Доповнивши ваш бізнес-план відповідями на поставлені питання, ви тільки вдосконалите його. А для інших це стане ще одним вагомим аргументом.

Реалізувати бізнес-план – означає виконати всі робочі завдання усередині підприємства (фірми) й поза ним, необхідні для того, щоб перевести діловий проект зі стадії бізнес-плану у реальну виробничу стадію. Виконання окремих робіт, що відносяться до різних етапів бізнес-планування, має паралельний характер. Діаграма розподілу робіт бізнес-планування наведена на рис.1.

Рис. Розподіл робіт бізнес-планування

Формування перспективної бізнес-ідеї. Існує безліч джерел нових бізнес-ідей:

  думка працівників підприємства, особливо відділу маркетингу й збуту, а також оптової або роздрібної торгівлі;

  публікації з інформацією про нові патенти;

  продукція або послуги, пропоновані конкурентами;

  публікації з інформацією про проведені науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи;

  відгуки споживачів тощо.

Складання бізнес-планів. Бізнес-план – це розгорнене обґрунтування проекту, що дає можливість всебічно оцінити ефективність майбутнього бізнесу, відповісти на питання, чи варто інвестувати гроші в дане підприємство. Він також може бути використаний як план фінансового оздоровлення підприємства, що перебуває в кризі.

Сьогодні бізнес-план стає все більш важливим документом, який може переконливо продемонструвати здатність підприємства виробити і (що найголовніше) продати достатню кількість товарів або послуг. При цьому розміри прибутку і повернення вкладень повинні задовольняти потенційних інвесторів.

Бізнес-план дозволяє оцінити якість опрацьовування ідеї проекту, спрогнозувати і оцінити можливі ризики, визначити комерційну і бюджетну ефективність проекту, довести ідеї і мету проекту до акціонерів, потенційних партнерів і інвесторів, підсилити внутрішню дисципліну і працювати за принципом: "Все що заплановане – робиться!".

Існують щонайменше чотири основні причини необхідності складання бізнес-плану. По-перше, це можливість знайти проблеми ще "на папері", тобто наперед, до того, як вони стали очевидними. По-друге, сьогодні без бізнес-плану практично неможливе залучення інвестицій. По-третє, бізнес-план – це стандартний документ для ознайомлення з підприємством, часто запрошується потенційними інвесторами і кредиторами, а також проста вимога цивілізованого ринку. І, нарешті, по-четверте, бізнес-план – це відмінний інструмент контролю і управління.

Таким чином, бізнес-план дозволяє зрозуміти загальний стан справ на даний момент; ясно уявити той рівень, якого може досягти підприємство, спланувати процес переходу з одного стану в інший.

Перелік інформації, яка необхідна перед написанням бізнес-плану. Перед початком роботи з укладення бізнес-плану необхідна ключова інформація, яка допомагає зрозуміти бізнес-ідею. Приблизний перелік питань щодо такої інформації наведено в додатку 1.

Загалом кажучи, немає єдиного “стандартного” плану, який влаштовував би всiх. А проте цей документ треба складати за певними загальними правилами.

Приблизна структура бізнес-плану:

1.       Опис продукту.

2.       План маркетингу.

3.       Резюме.

4.       Опис ринку. Прогноз збуту.

5.       Конкуренція.

6.       Характеристика підприємства.

7.       План виробництва.

8.       Джерела та обсяг потрiбних коштів. Прогноз витрат.

9.       Організаційний план.

10.    Фінансовий план.

11.    Стратегія фінансування.

Розглянемо більш докладно структуру написання бізнес-плану з короткими коментарями, які допоможуть висвітлити питання бізнес-плану.

1. Резюме. Має містити дані:

  Мету.

  Обгрунтування мети.

  Яка саме продукція буде вироблятися?

  Яка загальна вартість проекту та за рахунок яких коштів передбачається його реалізація?

  Що передбачає даний проект: підтримку і розширення існуючого бізнесу, чи започаткування нового?

  Які обсяги збуту прогнозуються на найближчі 3 роки та які фінансові результати очікується отримати?

  Який термін окупності даного проекту та строк його реалізації?

Висновки — це самостiйний документ майже рекламного характеру, з основними концепцiями бiзнес-плану. Саме цю частину читатимуть бiльшiсть потенцiйних iнвесторiв. А цiкавитимуть можливих партнерiв такi пункти: сума кредиту, напрямки вкладення позичених коштiв, передбаченi термiни погашення кредиту, iншi iнвестори проекту, величина ваших власних коштiв.

16 Розкрийте сутність системи управління фінансовими ресурсами на підприємстві

СУТНІСТЬ ТА ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ПІДПРИЄМСТВ

Управління в економіці — це свідоме спрямування економічних і соціальних процесів па досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності. Світовий досвід переконує, що в основі успіхів прогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації та управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання.

Фінансовий механізм — це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів із метою оптимізацїйного впливу на кінцеві результати виробництва.

Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків. При цьому об'єктом управління фінансами є фінансові відносини у сфері грошового обігу, фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансово-господарської роботи підприємства.

Суб'єктом управління фінансами підприємств є керівний та фінансовий апарат системи органів управління на підприємстві.

Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучали додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Сутність поняття фінансового управління можна трактувати як інструмент реалізації фінансів та фінансової політики, як сукупність методів впливу на організацію і використання фінансових відносин та фінансових ресурсів, як сукупність управлінських структур і фінансового апарату на всіх рівнях управління підприємством.

Управління фінансами підприємств базується на об'єктивних та суб'єктивних законах суспільного розвитку, на знанні та використанні закономірностей розподілу готового продукту і валового доходу підприємства.

Фінансове управління має свою систему функцій, які пропонується визначати у такому складі:

• обґрунтування й прийняття оперативних фінансових рішень;

• взаємодія всіх елементів апарату управління підприємства;

• створення ефективних організаційних структур управління;

• аналіз фінансових ресурсів і фінансових відносин;

• прогнозування, планування, регулювання фінансових процесів;

• контроль за виконанням розроблених планів та прийнятих фінансових рішень.

Вплив на фінансові відносини здійснюється за допомогою спеціальних методів:

• фінансового контролю.

• фінансового планування;

• фінансового регулювання;

• фінансового прогнозування;

Враховуючи обсяги і складність завдань, що вирішуються на підприємстві, його фінансова служба може бути представлена:

— фінансовим директором або головним бухгалтером, який займається не тільки питаннями бухгалтерського обліку, а й питаннями фінансової стратегії, — на малих підприємствах.

— фінансовим відділом — на середніх підприємствах;

— фінансовим управлінням — на великих підприємствах;

Структура фінансової служби представлена на рис. 1.3.

На бухгалтерію покладаються обов'язки вести бухгалтерський облік підприємства та формувати його відкриту фінансову звітність відповідно до встановлених вимог і положень.

Рис. Структура фінансової служби підприємства

Оперативний відділ збирає рахунки, накладні, простежує їх оплату, забезпечує ефективні взаємовідносини з банками з приводу безготівкових розрахунків та отримання готівкових коштів; з контрагентами — з приводу оплати товарів, послуг, вирішення спірних питань; з державою — з приводу сплати податків, обов'язкових платежів, штрафів, пені та інших заходів економічного впливу на підприємство.

Аналітичний відділ зобов'язаний аналізувати й оцінювати фінансовий стан підприємства, виконання планових завдань щодо прибутку, обсягів виробництва та реалізації, підтримувати ліквідність та рентабельність підприємства.

Відділ фінансового планування розробляє плани та бюджети підприємства (баланс доходів і видатків, бюджет руху грошових коштів, баланс активів і пасивів тощо).

Відділ роботи з цінними паперами займається формуванням й управлінням портфелем цінних паперів, забезпечує його ефективність з позиції дохідності і ризику.

Важливими напрямками у процесі управління фінансами є:

• визначення обсягу та джерел фінансових ресурсів;

• мобілізація коштів інших власників для покриття витрат на підприємстві на основі ґрунтовного аналізу попиту фінансових ресурсів;

• маркетингові дослідження підприємства, що вирішують такі проблеми: які товари, роботи, послуги слід виробляти і в якій кількості; які мають бути вироблені товари; хто буде купувати і чи зможе використовувати ці товари;

• процес виробництва, придбання МТР, потреба в засобах, оборотних коштах, виробничих запасах та інше;

• сфера фінансового забезпечення капітальних вкладень і технічне переобладнання, реконструкція та розширення підприємств;

• сфера формування, розподілу та використання прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

• забезпечення формування та правильного розподілу виручки від реалізації для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового та чистого доходу;

• забезпечення виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, державними цільовими фондами, банками, страховими компаніями, дотриманням встановлених строків платежів з кожного виду податків та інших внесків;

Враховуючи, що ринок передбачає роботу підприємства в умовах конкуренції, сьогодні ділова стратегія підприємств націлена на досягнення стратегічних конкурентних переваг. Отже, стратегію можна визначити як узагальнюючий план управління, який орієнтовано на досягнення основних цілей підприємства шляхом виявлення та реалізації довгострокових конкурентних переваг на певному ринку.

Функціонування будь-якої системи управління фінансами здійснюється в рамках чинних законодавчих актів і нормативної бази. У вітчизняній теорії та практиці питання стратегічного управління діяльністю підприємства до цього часу недостатньо розроблені. Частково це пояснюється тим, що функція стратегічного управління тривалий час належала державі. Крім того, дається взнаки недосконалість правового, законодавчого, економічного регулювання в державі, а також нестабільність законодавчої бази, відсутність практичного досвіду у фахівців.

17 Дайте характеристику планування фінансових операцій та використання інвестицій на підприємстві, ведення бухгалтерського обліку та регулювання всіх видів платежів

Планування як важлива функція управління підприємством - об'єктивно необхідний процес визначення цілей діяльності на певний період і засіб досягнення поставленої мети. Саме планування об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою діяльності, надає всім процесам односпрямованості та скоординованості. Це дає змогу найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, професійно розв'язувати різноманітні управлінські завдання.

Фінансове планування як складова бізнес-планування є одгим із найбільш ефективних інструментів менеджменту. Залучення як оперативного так і стратегічного фінансового планування систематизує та впорядковує процес прийняття рішень на підприємстві, що є основною перевагою його використання.

Основними завданнями фінансових операцій на підприємстві є:

• контроль за фінансовим станом, платоспроможністю та кредитоспроможністю підприємства;

• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

• установлення раціональних фінансових відносин їх суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями;

• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального використання матеріальних трудових та грошових ресурсів;

• здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів;

• дотримання інтересів акціонерів та інших інвесторів.

Капітальні інвестиції – це сукупність витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів.

На підприємстві купують основні засоби, які потребують і не потребують монтажу переважно за рахунок коштів капітальних інвестицій.

18 Охарактеризуйте розробку планових бюджетів, заснованих на можливих доходах і виробничих витратах, прогнозуванні цін на продукцію та матеріально-технічних ресурсів.

Розробку планових бюджетів, заснованих на можливих доходах і виробничих витратах, прогнозуванні цін на продукцію та матеріально-технічних ресурсів.

Економічна сутність бюджетування

Для організації ефективного фінансового менеджменту на підприємстві рекомендується створення сучасної системи бюджетування, яка б була заснована на розробці і контролі виконання цілої низки взаємозв’язаних бюджетів.

Згідно із сучасними трактуваннями бюджет – кількісний вираз плану, інструмент контролю та координації його виконання. Бюджет стає частиною системи управлінського контролю, оскільки фактичні результати порівнюють із плановими для вживання необхідних заходів.

Процес складання бюджетів і контролю за їх виконанням отримав назву – бюджетування. До основних характеристик бюджетування можна віднести:

-  тісний взаємозв’язок з контролем та аналізом відхилень;

-  короткостроковість (до одного року);

-  внутрішню спрямованість;

-  високий рівень конкретизації.

2. Види бюджетів підприємств і послідовність їх складання

Бюджети можуть бути складені:

1)     для структурних підрозділів;

2)     для підприємства загалом.

Бюджети підрозділів зводять в основний бюджет.

Основний бюджет – це фінансове та кількісне відображення виробничих планів усіх підрозділів підприємства, необхідних для досягнення поставлених цілей. Основний бюджет складається:

-        із фінансових бюджетів;

-       з операційних бюджетів.

Операційний бюджет – це сукупність бюджетів затрат i доходів, які забезпечують складання бюджету прибутку.

До операційних бюджетів належать:

1)     бюджет прямих затрат на оплату праці;

2)      бюджет виробництва;

3)      бюджет прямих матеріальних затрат;

4)      бюджет продажів;

5)      бюджет виробничих накладних затрат;

6)      бюджет виробничої собівартості готової продукції;

7)     бюджет запасів па кінець звітного періоду;

8)      бюджет собівартості реалізованої продукції;

9)      бюджет витрат на збут;

10)  бюджет прибутку;

11) бюджет адміністративних витрат.

Фінансовий бюджет – сукупність бюджетів, які відображають заплановані кошти і фінансовий стан підприємства.

Фінансовий бюджет складаються з:

- бюджету коштів;

- бюджету капіталовкладень;

- бюджетного балансу.

Бюджетування через приріст – це складення бюджетів на підставі фактичних результатів, досягнутих у попередньому періоді. При такому підході фактичні показники минулого періоду коригують з урахуванням цінової і податкової політики держави та інших даних.

Бюджетування “з нуля” – це метод, при якому кожного разу необхідно робити обґрунтування запланованих витрат так, ніби діяльність здійснюється уперше. Такі переваги бюджетування вимагає від кожного центру бюджетування виявлення проблем та їх розв’язання на стадії планування.

Такий метод є значно дорожчий і потребує значних затрат часу і грошей.

Бюджетування здійснюється, як правило у такій послідовності:

1.                      ознайомлення відповідальних за бюджет осіб з основними напрямами політики підприємства;

2.                      визначення основних обмежувальних факторів;

3.                      обґрунтування та підготовка бюджету прошарків;

4.                      складання бюджетів;

5.                      обговорення бюджетів із вищим керівництвом;

6.                      координація та аналіз обговорених бюджетів;

7.                      затвердження бюджетів.

19 Розкрийте необхідність здійснення оцінки фінансового стану та кредитоспроможності підприємства,вкажіть інформаційне забезпечення оцінки фінансового стану

ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА, ЇЇ НЕОБХІДНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити "больові точки" у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення. Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

• дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

• дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

• об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

• оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

• аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

• визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Фінансовий аналіз стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.

Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.

При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства. Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік.

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

• різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу;

• орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;

• множинність об'єктів-користувачів;

• максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:

• аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

• аналіз абсолютних показників прибутку;

• аналіз показників рентабельності;

• аналіз ефективності використання залученого капіталу;

• економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:

• аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

• аналіз майна (капіталу) підприємства;

• аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;

• оцінка ділової активності підприємства;

• аналіз кредитоспроможності підприємства;

• оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

• аналіз власних фінансових ресурсів;

• аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

• аналіз самоокупності підприємства.

Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і грунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1) трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

2) вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3) горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

5) факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

6) порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками.

Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу грунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

• балансовий,

• ланцюгових підстановок,

• арифметичних різниць,

• виокремлення ізольованого впливу факторів,

• відсоткових чисел,

• диференційний,

• логарифмічний,

• простих і складних відсотків,

• інтегральний,

• дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).

Дескриптивні моделі є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу. Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Предикативні моделі - це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).

Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу, їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.

Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще раз підкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства.

20 Розрахуйте коефіцієнт поточної ліквідності і коефіцієнт абсолютної ліквідності підприємства

Коефіцієнт абсолютної ліквідності К (а.л.) характеризує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашені шидко ліквідними оштами та цінними паперами.

К (а.л)=Ав/Зп ,

Де Ав- високоліквідні ативи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,

Зп – поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами. Оптимальне теоретичне значення показника К – не менше ніж 0,2.

Коефіцієнт поточної ліквідності К (п.л) показує якою мірою оборотні активи покривають короткострокові зобов'язання , а саме наскільки короткострокові зобов'язання можуть були погашені шидко ліквідними активами.

К (п.л)=Ал/Зп,

Де Ал – ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активі, дебіторської заборгованості, векселів одержаних,

Зп – поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами. Оптимальне значення показника К (п.л)

21Заповнити зразки розрахунково-податкових документів(Податкова декларація з пдв, Податкова декларація з прибутку підприємства,Податкова декларація з фіксованого сільськогосподарського податку

Доповнення до декларації (заповнюється і подається відповідно до пункту 46.4 статті 46 Податкового

кодексу України) на _____ арк.

Інформація, наведена у декларації, є достовірною.

____________

Примітки:

1. Звітні (податкові) періоди у 2011 році.

2. Заповнюється за бажанням платника податку.

3. Визначається відповідно до методики спрощеного обліку доходів і витрат з метою обрахунку об’єкта оподаткування, встановленої Мінфіном.

4. Включається відповідно до статті 150 Податкового кодексу України.

5. Зазначається кількість поданих додатків до декларації.

6. Зазначається фізичними особами, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному органові державної податкової служби і мають відмітку в паспорті.

Наведена нижче частина декларації заповнюється посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби.

Додаток до спрощеної податкової декларації

Таблиця 1

Розрахунок (звіт) податкових зобов’язань нерезидентів, які отримали доходи із джерелом їх походження з України³

Таблиця 2

Розрахунок прибутку від операцій з безпроцентними (дисконтними) облігаціями чи казначейськими зобов’язаннями (рядок 15 таблиці 1)

_____________

Примітки: 1. Звітні (податкові) періоди у 2011 році.

2. Згідно з переліком офшорних зон, визначеним Кабінетом Міністрів України.

3. Додаток заповнюється окремо за кожним нерезидентом, якому виплачуються доходи.

4. У рядку 15 зазначається основна ставка податку на прибуток підприємств, передбачена статтею 151 Податкового кодексу України.

5. У разі застосування міжнародного договору зазначити його назву та норму, за якою застосовується передбачена договором ставка податку (порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування відповідно до статті 103 Податкового кодексу України):_____________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________________

6. Визначається шляхом множення суми, наведеної у графі третій, на суму, зазначену у графі четвертій, та ділення одержаного результату на 100 або шляхом ділення суми, наведеної у графі п’ятій, на 100. При цьому значення рядка 19 графи шостої таблиці 1 переноситься до рядка 08 декларації.

7. Значення графи третьої рядка 15 таблиці 1 відповідає сумі графи п’ятої рядка 15 таблиці 2. Значення графи шостої рядка 15 таблиці 1 відповідає сумі графи шостої рядка 15 таблиці 2.

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Державної податкової адміністрації України

24.12.2010 № 1016

Одиниця виміру: гектари - з чотирма десятковими знаками,

гривні - з двома десятковими знаками

До декларації додаються:

Інформація, наведена в декларації, є достовірною.

М. П.

Ця частина декларації заповнюється посадовими особами органу державної податкової служби

____________

¹ Платником зазначається номер (послідовно наростаючим числом від кількості поданих відповідних декларацій).

² Заповнюється у разі подання декларації за нові земельні ділянки (починаючи з /число/місяць/).

³ Заповнюється у разі уточнення податкових зобов'язань (з урахуванням уточнень з /число/місяць/).

⁴ За бажанням платника.

⁵ При поданні загальної, нової загальної або уточнюючої загальної декларації не заповнюється.

⁶ При зміні протягом року об'єкта оподаткування, нормативної грошової оцінки земельної ділянки, ставок податку показники у колонках 7 - 18 заповнюються (із застосуванням формул за відповідними колонками) з дня календарного місяця, в якому починають, та/або до дня календарного місяця, в якому припиняють діяти вказані зміни.

⁷ За потреби кількість рядків 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 та 2 може бути збільшено або зменшено.

⁸ Рядки 4 - 9 та 11 заповнюються у разі уточнення податкових зобов'язань. Сума штрафу (р. 9) нараховується платником самостійно відповідно до підпункту "а" або "б" пункту 50.1 статті 50 глави 2 розділу II Податкового кодексу України.

⁹ Сума пені (р. 10) нараховується платником самостійно відповідно до підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 глави 12 розділу II Податкового кодексу України.

¹⁰ Рядки 13, 14, 15 підлягають обов'язковому заповненню (при поданні загальної та/або звітної декларації) за даними розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за 20__ рік.

¹¹ Зазначається фізичними особами, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті.

23 Зазначте основні шляхи поліпшення фінансового стану підприємства, заходи щодо фінансового оздоровлення

Ситуація, що склалася сьогодні в Україні, а саме нестабільність податкового законодавства, невизначеність уряду, зростання темпів інфляції – негативно впливає на діяльність суб’єктів господарювання. У цих умовах дуже вадливим для підприємств є аналіз фінансового стану. Фінансовий стан є комплексним поняттям і відображає рейтинг підприємства на фінансовому ринку, його кредито- і податкоспроможність і характеризується системою показників, які визначають на конкретну дату . Комплексний аналіз фінансового стану підприємства здійснюється за такими напрямами: · Аналіз ефективності використання оборотного капіталу; · Аналіз складу майна та джерел його утворення; · Аналіз ліквідності та платоспроможності; · Аналіз фінансової стабільності; · Аналіз балансу підприємства; · Аналіз оборотності грошових оборотних коштів; · Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості; · Аналіз використання капіталу. Характеризуючи кожен з розрахованих показників можна робити висновки щодо ефективності здійснення господарської діяльності і використання всіх наявних ресурсів. Наприклад, можна дізнатись наскільки підприємство стійке до впливу зовнішніх факторів, забезпеченість власним капіталом, кредитоспроможність та ін. Отримані результати дослідження можуть показати як позитивні, так і негативні аспекти фінансового стану підприємства. Якщо склались умови, за яких фінансовий стан залишає бажати кращого, то постає питання його поліпшення [2]. Нині гостро постала проблема неплатоспроможності суб’єктів господарювання, виникла необхідність її передбачення та регулювання на державному рівні, розробки системи діагностики і запобігання неплатоспроможності, а також формування стратегії виходу із кризових ситуацій. Платоспроможність підприємства – це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання. Коли підприємство має добрий фінансовий стан, то воно постійно платоспроможне. У разі поганого фінансового стану – воно періодично або постійно є неплатоспроможним. Платоспроможність підприємства досить тісно пов’язана з ліквідність його активів. Деякі вчені навіть ототожнюють ці два поняття, але все ж таки ці два поняття є різними. Поняття ліквідності є більш містким, оскільки від ліквідності залежить платоспроможність. В свою чергу ліквідність активів – величина зворотна ліквідності балансу за часом перетворення активів у грошові кошти. Вона означає спроможність активів перетворюватись на гроші і чим менше часу потрібно на це, то ліквідність активів вища. Проаналізувавши платоспроможність підприємства за відповідними показниками, спеціалісти можуть робити висновки про стан платоспроможності підприємства. У разі погіршення його рівня керівництву підприємства треба негайно вжити заходів щодо поліпшення його становища. Цього можна досягти підвищенням розмірів вхідних грошових потоків за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості та скорочення вихідних грошових потоків за рахунок зниження витрат, які відносять на собівартість продукції чи покривають за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Заходи, що підвищують рівень платоспроможності, це перш за все збільшення вхідних грошових потоків. Для того щоб виконувати термінові платіжні зобов’язання, кожному підприємство потрібно мати у своєму розпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Для відновлення платоспроможності потрібно збільшити вхідні грошові потоки. Це здійснюється за рахунок збільшення виручки від реалізації. Оскільки розмір виручки від реалізації залежить від: обсягів реалізації продукції, ціни одиниці продукції, що реалізується. Щоб збільшити обсяги реалізації, треба максимально активізувати збутову діяльність підприємства. Стимулювати збут можна різними методами. Бажаний результат можна отримати наданням знижок покупцям, помірним зменшенням цін, застосуванням масової реклами. Не існує для всіх підприємств єдиного рецепта збільшення обсягів реалізації. Тип заходів у цій сфері залежить від особливостей конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу. Одним із напрямів пошуку резервів відновлення платоспроможності є зменшення вихідних грошових потоків через зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток. Це головний внутрішній резерв підвищення платоспроможності підприємства. Зниження собівартості продукції здійснюється через збільшення обсягів виробництва, розширення номенклатури та асортименту продукції, зменшення витрат, які не належать до собівартості продукції; підвищення технічного рівня виробництва, покращення організації виробництва та умов праці [3]. Проте, слід звернути увагу на умови господарювання підприємств АПК та їх фінансовий стан, а особливо після вступу України до СОТ. За цих умов необхідно, насамперед, звернути увагу на вдосконалення законодавства, а також його адаптацію до європейських норм. Поліпшенню фінансового стану сільськогосподарських підприємств мають сприяти й такі чинники, як запровадження приватного господарювання, активна розбудова аграрного ринку, зниження податкового навантаження та відповідна інвестиційна політика держави.

24 На основі фінансової звітності вашого підприємства та бухгалтерських даних

таблицю15

Результати виробничо-фінансової діяльності ___ФГ «Рубін»____

за 2013_р

25 На основі таблиці 15 здійснити розрахунок фінансових результатів діяльності вашого підприємства

Таблиця 16 Розрахунок фінансових результатів діяльності _______________ ФГ «Рубін» _________ за 2013_р.

26 Використовуючи ф.1 «Баланс» підприємства розрахувати показники ліквідності підприємства

Таблиця 17

Таблиця 18

6. Робота в якості дублера організатора виробництва

6.1. Управління виробництвом сільськогосподарського підприємства (об'єднання)

1 Спроектуйте організаційну структуру управління (чисельність та підпорядкування працівників)

Генеральний директор

Правління товариства

Головний агроном

Інженер

Бухгалтерія

Начальник цеху рослинництва

Завідуючий гаражем

Ревізійна комісія

Бригадир тракторної бригади

2 Зробіть аналіз за наступними критеріями

• Чисельність управлінського персоналу – це кількість зайнятих на підприємстві людей. Персонал може бути як об'єктом, так і суб'єктом управління. Працівники підприємства або організації є об'єктом тому, що вони є продуктивною силою, головною складовою частиною будь-якого виробничого процесу. Разом з тим, персонал – це, перш за все, люди, що характеризуються складним комплексом індивідуальних рис, серед яких соціально-психологічні відіграють головну роль. Тобто, управлінський персонал керує процесом планування, підбору, підготовки, оцінки і безперервного навчання, спрямований на раціональне використання працівників і підвищення ефективності діяльності організації.

• Дублювання повноважень – означає передачу завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Полягає у передачі керівником окремим своїм підлеглим частини відповідних повноважень, і функціональної відповідальності, які стосуються виконання тих чи інших завдань. Менеджер надає право безпосередньо підлеглим йому особам самостійно здійснювати певні дії або приймати відповідні рішення. Якщо завдання не дублюється іншим працівникам, керівник змушений виконувати його сам. Тому, дублювання повноважень – це акт, який перетворює людину в керівника.

• Норма підпорядкованості на різних рівнях управління - включає в себе три рівня управління (стратегічне планування , управління виробничою програмою та оперативне управління виробництвом).

3 Розробіть заходи удосконалення структури

Оптимізація структур управління може здійснюватися такими шляхами: 1. Переорієнтувати діяльність на споживача. 2. Зобов'язати директора забезпечити оперативне управління виробництвом і технічним розвитком. 3. Створити ефективні служби. 4. Розподілити  функціональні  обов'язки . 5. Звільнення керівника від рутинних поточних питань, з метою підвищенні його активності. 6. Розробити ефективне положення

7. Аналіз існуючого штатного персоналу.

4 Визначте класифікацію

• За ступінчастістю - двоступінчаста

• Організаційною побудовою - бригадна

Підпорядкованістю – лінійна

5 Визначте роль та функцію органів управління, голови сільськогосподарського підприємства, членів правління

Вкажіть, в якому документі (документах) закріплюються їх повноваження?

6.2. Організація управління на підприємстві

1 Охарактеризуйте зміст основних розділів статуту підприємства (побудова таблиць

Таблиця 20

2 Дайте оцінку стану етики службових відносин. Внесіть пропозиції щодо підвищення етичності поведінки працівників.

Під етикою розуміють систему універсальних та специфічних моральних вимог і норм поведінки, які реалізуються в процесі громадського життя. Професійна робота будь-якого працівника організації пов'язана з дотриманням етичних норм, правил поведінки і взаємовідносин зі своїм зовнішнім оточенням (колегами, підлеглими, клієнтами і партнерами). Дотримання етики ділових відносин є одним із основних критеріїв оцінки професіоналізму як окремого працівника, так і організації в цілому. Етичні норми службових відносин ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, нормах і правилах поведінки, але мають деякі особливості. Ділова етика в широкому розумінні — це сукупність етичних принципів і норм, якими повинна керуватись діяльність організації, у сфері управління й підприємництва. Вона включає елементи різного порядку: етичну оцінку як внутрішньої, так і зовнішньої політики організації в цілому; моральні принципи членів організації: професійну мораль; моральний клімату колективі; норми ділової етики — ритуальні зовнішні норми поведінки. Виходячи з цього, від організації вимагається вирішення таких соціальних проблем: покрашення якості життя найманих працівників; захист навколишнього середовища; благодійна діяльність. Загальною основою професійної етики є розуміння праці як моральної цінності на відміну від стародавнього уявлення про працю як про міру покарання, прокляття. Праця стає моральною цінністю, якщо вона сприймається не як джерело існування, а як спосіб формування людської гідності. Індивідуальна мораль у професійній сфері передбачає також усвідомлення професійного обов'язку. Досягнення успіху в будь-якій професії пов'язано з визначенням самообмеження, без чого неможлива професійна реалізація особистості і виражається в бажанні сформувати в собі такі якості, як дисциплінованість, організованість, діловитість, охайність, наполегливість. Керівники організації відповідають за реалізацію професійних можливостей працівників, їх кар'єру, а значить — за соціальний статус. Моральні та ділові якості людей для менеджера з управління персоналом є об'єктом професійної діяльності. Вони повинні сприяти формуванню у своїх працівників таких якостей: професійних — професійний рівень знань, навиків, умінь, знання іноземних мов; морально-психологічних як професійних — цілеспрямованість, витримка, чесність, принциповість, вимогливість; моральних—доброта, гуманність, гідність, повага інших, порядність, мужність, чесність, справедливість. Адміністрації потрібно знати, які норми складаються в колективі. Від їх якості залежить робота організації. Головне завдання полягає втому, щоб працівників сприймали не як робочу силу, а як особистість, однаковими правами і гідністю, як керівників, а трудові відносини формувались як партнерство. Трудові відносини вимагають від людини напруження розуму, фізичних і духовних сил. Багато керівників не враховують душевного стану своїх працівників. У таких випадках працювати довго й ефективно працівник не може. Всі транснаціональні корпорації світу приділяють значну увагу питанням ділової етики, і це не випадково, оскільки корпоративна мораль дозволяє посилити самоорганізацію і самодисципліну працівників.

Сучасний менеджмент пропонує певні заходи щодо забезпечення етичної поведінки.

1. Впровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань і правил етики працівників в організації. Наприклад, етичними нормативами забороняються хабарі, подарунки, порушення законів, незаконні виплати політичним організаціям, необгрунтовані вимоги, розкриття секретів фірми, використання забороненої інформації.

2. Створення комітетів з етики, основне завдання яких - оцінювати повсякденну практику з позицій етики та етичної поведінки. На невеликих підприємствах цю функцію може виконувати спеціаліст з етики бізнесу (наприклад, адвокат з етики).

3. Проведення соціальних ревізій, покликаних оцінювати вплив соціальних факторів на організацію.

4. Організація навчання етичній поведінці керівників та підлеглих.

5. Постійне інформування працівників про випадки високо-етичної поведінки через пресу, радіо, телебачення тощо.

3 Побудувати схему лінійних відносин на підставі конкретного підрозділу (вказати якого)

Керівник – бригадир - робітники

схема лінійних відносин на підставі цеху рослинництва

4 Визначити недоліки та переваги лінійної схеми

Переваги та недоліки лінійних організаційних структур управління

5 Побудувати схему функціональних відносин на підставі конкретного підрозділу Функціональне підпорядкування відсутнє в господарстві

6 Визначити недоліки та переваги функціональної схеми

Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців, а отже і зменшується кількість рівнів управління. До обов’язків вищого керівника входить: регулювання відносин поміж функціональними керівниками.  Переваги функціональної оргструктури: - розвантаження вищого керівництва. - спеціалізація діяльності функціональних керівників;  - скорочення часу проходження інформації; Недоліки функціональної оргструктури: - порушення принципу єдиноначальності (розмивання єдності розпорядництва і відповідальності); - можливість отримання суперечливих вказівок; -складність контролю; - недостатня гнучкість.

6.3. Менеджер у системі управління підприємством

1 Ознайомтесь з функціональними обов'язками менеджерів різних рівнів підлеглості (на прикладі конкретної посади, наведіть приклади посад на кожному рівні (стосовно досліджуваного підприємства):

Таблиця 21

2Проаналізуйте методи керівництва менеджера, визначте найоптимальніший метод в умовах досліджуваного господарства

Таблиця 22

3 Визначте особливості застосування різних видів мотивації на сільськогосподарському підприємстві

Таблиця 23

4 Надайте пропозиції щодо удосконалення системи мотивації в умовах досліджуваного господарства

5 Визначити проблеми мотивації на підприємстві

Мотивація – процес спонукання, стимулювання себе чи інших (окремої людини чи груп людей) до цілеспрямованої поведінки або виконання певних дій, спрямованих на досягнення власної мети або мети організації.

В результаті аналізу виявлено, такі проблеми як:

• не застосовується принцип забезпечення підвищення заробітної плати за виконання практичних робіт;

• не досить широко використовується преміювання;

• відсутність дошки пошани;

• не досить повне використання як матеріальних так і моральних стимулювань праці;

• досить рідко використовується керівником усна похвала та підбадьорювання.

• не практикується вручення похвальних листів та грамот;

6 Виявіть основні причини, що заважають директору або керівнику підрозділу працювати з повною віддачею. Надайте пропозиції щодо їх усунення.

Причини :

• дратівливість у формі постійного застосування психологічної розрядки на конкретну особу);

• загострення уваги на дрібницях;

• переадресування енергії (тобто керівник з великим інтузіазмом вирішує інші проблеми);

• новини дня (суперечки та емоційна форма їх розвитку)

Для кращої роботи, керівник повинен обрати найоптимальнішу структуру управління, створити дружний та добрий клімат в колективі (щоб підлеглі не створювали конфлікти, на які керівник приділяє увагу).

7 Складіть технологічну схему проведення наради (зборів, бесіди) з вказанням етапів та витрат часу на кожний структурний елемент

8 Визначити приводи для планових і позапланових нарад на підприємстві

Нарада –це форма колективного обміну інформацією, що закінчується прийняттям конкретних рішень.

Наради скликаються в тих випадках, коли треба зробити важливе повідомлення, яке може викликати значну кількість питань, що вимагають негайного обговорення і уточнення на місці; коли треба домогтися узгодженого розв’язання принципової проблеми, отримати схвалення тих або інших важливих і серйозних дій; проінструктувати групу людей по методах і процедурі виконання якоїсь важливої роботи; коли потрібно публічно підтвердити або спростувати якусь помилкову інформацію, чутку. Але, навіть, і в цих випадках необхідно подумати, чи не краще ухвалити одноосібне рішення або обмінятися думками заочно, наприклад по телефону.

6.4 Менеджер персоналу

1 Визначити недоліки та переваги джерел добору кадрів в господарстві

Таблиця 24

2Проаналізуйте забезпеченість підприємства кадрами. Сформулюйте основні правила організації кадрової роботи на підприємстві (які б не допускали дефіциту або надлишку робочої сили, невідповідної або низької кваліфікації працівників)

Кадрова політика є складовою кадрового господарства та економічної політики. До економічної політики вона належить тому, що в її межах державні органи і керівництво, як державних так і приватних організацій приймають принципові рішення у сфері людської праці, які охоплюють усі функціональні сфери організації. Якість цих рішень певною мірою залежить від професійної придатності співробітників, наділених відповідними повноваженнями. Рівень використання кадрів, стимулювання їх розвитку, посадові призначення, оплата праці, важливі чинники успішності і діяльності будь-якої організації. Тому не зрозуміло, чому в деяких підприємствах та організаціях керівники відділів кадрів відіграють другорядну роль порівняно з керівниками інших структурних підрозділів.

Організація праці в кадрових службах передбачає вирішення ряду завдань, серед яких:

• Підвищення кваліфікації та культури праці персоналу кадрової служби;

• Чітка організаційна побудова роботи діяльності та вибір найбільш раціональної форми організації роботи з документами;

• Правильний розподіл функцій між окремими виконавцями і підрозділами;

• Застосування кращого досвіду та методів введення діловодства;

• Особливу увагу необхідно звернути на правильну розробку посадової інструкції інспектора по кадрах;

• Визначення критеріїв оцінки праці співробітників, їх навантаження;

Щоб не допустити дефіциту або надлишку робочої сили потрібно, щоб робоче місце кожного працівника кадрової служби було організоване таким чином, щоб розумові та фізичні зусилля спеціаліста спрямовувалися на виконання його функціональних обов'язків без будь-яких перешкод.

Робочі приміщення кадрової служби залежно від характеру робіт умовно поділяють на такі зони:

1. роботи з документами (тут знаходяться робочі місця більшості співробітників кадрової служби, обладнані всім необхідним для одержання інформації, її обробки, зберігання та видачі документів та матеріалів);

2. управління (робочі приміщення заступника керівника установи з роботи з кадрами, начальника відділу кадрів, начальника відділу підготовки кадрів);

3. робота з відвідувачами (об'єднує зону робочого місця інспектора (реферанта) з кадрів і зону відвідувача, обладнану необхідним набором меблів);

4. зберігання документів (тут зберігаються картотеки, особові справи та трудові книжки працівників, звіти про стан роботи з кадрами). кадрових документів);

5. очікування (тут відвідувачі чекають прийому і одночасно можуть отримати первинну інформацію про підприємство, в разі необхідності заповнити формуляри

Безпосередньо організація обліку кадрів покладається на відділ кадрів, Інспектора з кадрів, персонал-менеджера, секретаря чи іншого співробітника, який призначається наказом керівника чи власника підприємства, установи, організації залежно від кількості особового складу.

3 Скласти список документів, необхідних працівнику при влаштуванні на роботу.

1. паспорт, або інший документ що посвідчує особу;

2. трудова книжка;

3. Особи, які вперше шукають роботу і не мають трудової книжки, повинні пред'явити довідку з будинку управління (ЖКП) або сільської Ради про останнє заняття, паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку;

4. військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил України, Національної Гвардії України, Служби Безпеки України, Управління охорони вищих посадових осіб України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, подають військовий квиток;

5. неповнолітні, яким ще не виповнилось 16 років, замість паспорта подають свідоцтво про народження;

4 Опишіть порядок та особливості укладання трудового договору, трудової угоди, контракту

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізовувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі довгострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. За трудовим договором регулюється процес праці під керівництвом роботодавця, а за цивільно-правовим договором підряду визначається лише кінцевий результат праці і механізм його одержання замовником.

Додержання письмової форми є обов'язковим:

1. при укладенні контракту;

у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

2. при організаційному наборі працівників;

3. при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

4. при укладенні трудового договору з неповнолітнім;

5. В інших випадках, передбачених законодавством України.

6. При укладенні трудового договору з фізичною особою;

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Оформляється контракт у двох примірниках, які мають одинакові юридичну силу й зберігаються в кожної із сторін контракту. За згодою працівника копію укладеного ним контракту може бути передано профспілковому органу, уповноваженому працівником представляти його інтереси, для здійснення контролю за додержанням умов контракту. Контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами в контракті, і може бути змінений за згодою сторін, складеною в письмовій формі. Крім того, контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про прийняття (найняття) працівника на роботу з дня, встановленого в контракті за згодою сторін. В контракті передбачається: обсяги пропонованої роботи й вимоги до якості й строків її виконання; строк дії контракту; права, обов'язки і взаємна відповідальність сторін; умови оплати й організації праці; підстави припинення й розірвання контракту; соціально-побутові й інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

На основі типової форми контракту з працівником у контракті можуть бути зафіксовані особливі умови праці по окремим професіям і видам робіт, враховуючи їх специфіку, професійні особливості.

7. Інформаційні системи і технології в менеджменті

7.1. Розробка маркетингової програми підприємства

1 . Ознайомлення із зовнішнім маркетинговим середовищем підприємства ( постачальники матеріальних ресурсів,маркетингові посередники, підприємства-споживачі продукції) та формуванням комерційних зв’язків

2 Оцінка рівня виробництва та збуту продукції підприємства:

• визначення показників виробництва валової продукції за останні три роки;

• визначення напрямів використання валової продукції (внутрішньогосподарське споживання та реалізація) за останні три роки;

• визначення показників збуту продукції за останні три роки;

• визначення показників структури товарної продукції за останні три роки

Виконання завдання оформити в таблиці

Таблиця 25 Основні показники виробництва

та збуту продукції підприємства

7.2. Виробничий план підприємства

1. Визначити способи мінімізації негативного впливу

2. Визначити резерви зниження собівартості продукції

• Рослинництва

• Тваринництва

3. Визначити шляхи підвищення урожайності (продуктивності)

Спланувати основні виробничі показники підприємства з урахуванням резервів завдання 3, 4 з розділу 1

Таблиця 26

Таблиця 27 Вихідні дані (РОСЛИННИЦТВО)

Таблиця 28 Виробничий план галузі рослинництва

1. Побудувати діаграми (графіки) для аналізу собівартості вирощування різних культур та продукції тваринництва

2. Зробити порівняльний аналіз прибутковості підприємства з урахуванням змін показників за допомогою діаграм (графіків) порівняння прибутковості

Таблиця 31

Диаграмма – по кол. Прибуток і скоригований прибуток

7.3. Використання редактора презентацій у маркетинговій діяльності

1 Створити презентацію для захисту виробничої технологічної практики, в якій розмістити фото звіт виконання всіх етапів програми, характеристику підприємства, основні напрямки діяльності, виробничі та економічні показники.

2 Створити сайт господарства. В якому розмістити інформацію:

1. Фото підприємства, назва, його контакти

2. Місія та основні цілі підприємства

Показники економічної діяльності підприємства

3 Розмістити сторінки сайту на веб-ресурсі

7.4. Оцінка ризиків та висновки

1 На основі пропонованих заходів з удосконалення діяльності підприємства визначити потребу в кредиті

Таблиця32 «Визначення потреби підприємства в банківських позикових ресурсах»

I етап

II етап

Визначення необхідного розміру залучення кредитів банку для покриття потреби підприємства в обігових коштах на плановий період.

2 Здійснити аналіз структури власного та позикового капіталу підприємства

Таблиця 33

Показники структури капіталу підприємства

Таблиця 34

Показники структури капіталу підприємства

3 Здійснити розрахунок коефіцієнта фінансового левериджу та спрогнозувати вплив кредиту на рівень залежності підприємства від позикових коштів

Таблиця 35

Розрахунок Коефіцієнта фінансового левериджу

Коефіцієнт фінансового левериджу Кф = (Ер*(1-Коп)-r)*ПК/ВК,де

Ер – економічна рентабельність інвестованого капіталу до сплати відсотків або коефіцієнт прибутковості – відношення суми прибутку до середньої вартості інвестованого капіталу;

Коп – коефіцієнт оподаткування – відношення суми податків до суми прибутку;

r– ставка позикового відсотка;

ПК – позиковий капітал; ВК – власний капітал

4 Вивчити та запропонувати заходи,спрямовані на захист оточуючого середовища і поліпшення охорони праці.

Коли говорять про захист оточюючого середовища, мають на увазі збереження сприятливого середовища для існування живих істот у всій повноті біологічного різноманіття. Діяльність людини не має призводити до критичного порушення біологічного світу, бо в цьому середовищі зрештою жити людині. Лише поєднання декількох раціонально підібраних і науково обгрунтованих заходів в кожному випадку забруднення, може привести до бажаних ефектів, результатів по захист (охороні) навколишнього середовища.

Для цього використовують такі методи:

1. Організаційно-технічні – зменшення концентрації та рівня забруднення на шляхах їх розповсюдження від виробництва до біосфери, тобто використання технічних засобів захисту та проведенння організаційно-планувальних заходів.

2. Технологічні – це безпосередній вплив на технологічні процеси, які виступають джерелом забруднення, внаслідок чого з'являються нові технології (утилізаційні, зберігаючі, чисті)

Перша група методів вирішує проблему значно ефективніше, але є досить трудоємкою та значно дорожчою: відбувається реконструкція підприємств, закриття старих і будівництво нових з використанням альтернативних технологій, проводяться спеціальні науково дослідні роботи, вирішується цілий ряд завдань соціально-економічного плану, наприклад, перекваліфікація працюючих, автоматизація, комп'ютеризація виробництва.

Друга група методів є дещо вигіднішою, але вони мають локальний характер дії і не знищують причину, яка викликає забруднення.

При проведенні технологічних заходів по боротьбі з забруднювачами навколишнього середовища використовують прямі та побічні методи.

Прямі методи дозволяють знизити масу, об'єм, концентрацію і рівень забруднення безпосередньо в джерелі їх утворення в технологічному процесі. Приклад: зменшення вмісту сірки в паливі; створення електромобілів.

Побічні методи не забезпечують безпосереднього зниження рівня забруднення в його джерелі, але мінімізують його або виключають утворення забруднювачів при проведенні наступних технологічних процесів.

Найвища форма удосконалення технології виробництва – створення замкнутих технологічних процесів, систем оборотного водопостачання і безвідходної технології, що можливо тільки при узгодженні прямих та побічних методів.

Важливим сучасним напрямком екологізації є утилізація, тобто повторне використання відходів, тобто залишення їх у циклі виробництва з метою додаткової переробки і вилучення невикористаних елементів і сполук.

5 Користуючись пам’яткою по складанню резюме ,скласти своє резюме

Минака Володимир Анатолійович Мета: Отримати посаду менеджера Загальна інформація про себе: Вік: 20 Сімейне положення: неодружений Адреса: Запоріжьська Область, Токматський район, село Солодка Балка в. Почтова 11 Телефон (пейджер, e-mail): 0976046591 Освіта: 1999 - 2010 р.р. Новопрокопівська ЗОШ 1-2 ступенів Середня 2011 - 2014 р.р. Оріховський сільськогосподарський технікум Спеціальність: Організітор виробництва Професійний досвід та навики: - професійні знання та досвід; - рівень володіння ПК; середній - знання іноземної мови.англійська (зі словником) , руська мова середнє. Додаткова інформація: - позитивні особисті якості; добрий, веселий. - захоплення; автомобільна техніка

6 Здійснити висновки та оцінити ризики щодо діяльності підприємства

ЗАВДАННЯ 6

Здійснити висновки та оцінити ризики щодо діяльності підприємства

На основі опрацьованих теоретичних та практичних матеріалів можна зробити наступні висновки:

1. ФГ « Рубін» було створене на основі колективної форми власності в 2003 році у відповідності до Закону України «Про господарські товариства», Закону України «Про підприємства в Україні».

Основною діяльністю є виробництво та переробка сільгосппродукції, та надання послуг по обробці землі та збиранню урожаю.

2. У ФГ «Рубін» ми можемо прослідкувати бюрократичну організаційну структуру. У багатьох слово «бюрократія» асоціюється з канцелярською волокітою, поганою роботою, та інше. Але це неможна сказати про Товариство, оскільки тут є чіткий розподіл праці, і це призвело до появи висококваліфікованих спеціалістів. А також можна побачити лінійно-функціональні зв'язки.

3. Загалом підприємство є платоспроможним. Жодного року рівень платоспроможності не опускався нижче теоретично обґрунтованої межі, яка вважається нормальною.

Враховуючи специфіку підприємства, ми можемо виділити основні ризики, які виникають в господарській діяльності ФГ « Рубін»

• Ризик у взаємовідносинах з поставщиками матеріалів і сировини;

• Ризик неплатоспроможності підприємства та його банкрутства (як внаслідок неплатоспроможності);

• Ризик пошкодження майна підприємства.

Найпростіша ситуація з ризиком пошкодження майна підприємства, оскільки цей ризик може бути досить легко усунений шляхом його страхування. З іншими ризиками ситуація складніша і для ефективного управління цими ризиками необхідна побудова певних моделей управління.

Щодо ризиків неплатежу, то д ФГ « Рубін»ля оцінки цих ризиків необхідно брати до уваги три фактори, які на мій погляд чинять найбільший вплив на рівень ризику:

• Успішний досвід минулої роботи з контрагентом (своєчасність та повнота сплати боргів);

• Відомість імені контрагенту, його ділова репутація, його ділова репутація, прогноз кон’юнктури ринку, на якому він діє, його перспективи та можливості на цьому ринку.

Така система оцінки ризиків неплатежів на підприємстві та прийняття на її основі рішень може бути досить ефективним засобом по запобіганню ризиків, дозволить підприємству контролювати процес розрахунків з партнерами і зменьшить рівень ризику неплатежів.

ЗВІТ-ЩОДЕННИК ПРО ПРОХОДЖЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ПІДТВЕРДЖЕННЯ ПРО ПРОХОДЖЕННЯ ПРАКТИКИ

Дані звіту-щоденника про виконану роботу практикантом

____________Минакой Володимиром Анатолійовичом

_____________________ ФГ « Рубін» ______________________

^{(назва господарства)}

Завіряємо Оцінка за практику__________

Керівник підприємства ________________ _______________________

^{підпис прізвище та ініціали}

М.П.

Керівник практики ______________ ________________________

^{підпис прізвище та ініціали}

Характеристика

____________________________________________________________________________________________________________________________________________

Проходив виробничу технологічну практику в _________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________

3___________по_________________201 р.

Назвати види робіт, у яких брав участь практикант, ступінь проявлених ним умінь і навиків, відношення його до роботи_________________________________

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Виконання громадських доручень, контакт з колективом

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Зауваження щодо виконання програми практики і організаторських здібностей практиканта, готовність до самостійної роботи (за робітничою спеціальністю чи фахом)

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

М.П. Дата «____»___________201 р.

Підпис керівника практики

від підприємства_____________

РЕЦЕНЗІЇ КЕРІВНИКІВ ПРАКТИКИ

Керівник практики ______________________________________________________

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Рекомендована оцінка ___________________________________________________

Керівник практики ______________________________________________________

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Рекомендована оцінка ___________________________________________________

Керівник практики ______________________________________________________

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Рекомендована оцінка ___________________________________________________

Керівник практики ______________________________________________________

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Рекомендована оцінка ___________________________________________________

Керівник практики ______________________________________________________

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Рекомендована оцінка ___________________________________________________

Керівник практики ______________________________________________________

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Рекомендована оцінка ___________________________________________________

Керівник практики ______________________________________________________

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Рекомендована оцінка ___________________________________________________

РЕЦЕНЗІЯ

на звіт – щоденник студента

____________________________________________________________________

1. Оцінка виконання програми виробничої (технологічної) практики студентом на розділи програми і в цілому та оформлення звіту-щоденника

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Висновок про рівень організації практики

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

3. Підсумки виробничої технологічної практики

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

3. Участь студента в підсумковій теоретичній конференції (якщо передбачена)

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

5. Відмітка про загальну оцінку практики з врахуванням захисту перед комісією навчального закладу

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Дата «____»_____________201 р.

Підпис керівника практики

від навчального закладу____________