12 Опишіть особливості обліку реалізації сільськогосподарської

продукції та надання послуг

Метою написання курсової роботи є дослідження обліку надходження та реалізації готової продукції сільського господарства.

Організація документообігу за операціями надходження та реалізації готової продукції сільського господарства.

Завданнями написання курсової роботи є:

- охарактеризувати організацію документообігу за операціями надходження та реабілітацію готової продукції;

- розкрити суть запасів;

- висвітлити особливості організаційного обліку в умовах використання комп’ютерної техніки.

Для забезпечення виробничої програми відповідними ! матеріальними ресурсами на великих підприємствах1 створюються спеціальні склади для зберігання основних і допоміжних матеріалів, палива, запасних частин, МШП та інших запасів. Крім центральних складів, в різних структурних підрозділах підприємства можуть бути комори, які виконують функції проміжних складів. Кожному складу наказом по підприємству присвоюється порядковий номер, який надалі зазначається на всіх документах, які відносяться до операцій даного складу.

Методологічну і наукову основу роботу склали праці вчених-економістів, інструктивні, законодавчі матеріали. В основу написання курсової роботи покладено практичні матеріали АТЗТ “Степана Мельничука”, яке займається виробництвом та реалізацією продукції сільського господарства.

На складах (складових) матеріальні цінності розміщують по секціях, а в середині них - по групах, типо- та сорторозмірах в штабелях, ящиках, контейнерах, на стелажах, полках, комірках, піддонах, що забезпечує швидке їх приймання, відпуск та контроль за відповідністю фактичної наявності встановленим нормам (ліміту).

Складський облік організують за видами об'єктів, що зберігаються, за місцями зберігання, за кількістю матеріальних цінностей. За необхідності складський облік організують за партіями надходження запасів.

Склади повинні бути забезпечені справними вагами, вимірювальними приладами та мірною тарою.

Облік матеріалів на складі здійснюється завідуючим складом (комірником), який є матеріально відповідальною особою. Його приймають на роботу, як правило, за згодою з головним бухгалтером підприємства. З комірником укладається типовий договір у встановленій формі про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Бухгалтерія підприємства у встановлені строки здійснює приймання і обробку первинних документів на сировину, матеріали тощо. Всі документи сортуються і перевіряються. Прибуткові ордери звіряються з рахунками, що до них належать, транспортними документами, приймальними актами тощо. Лімітні картки, що надійшли зі складу, зіставляються з іншими : примірниками, одержаними від цехів-споживачів, накладні на переміщення матеріалів, здані складами-відправниками, з примірниками тих же накладних, що надійшли зі складів-одержувачів.

Існують певні особливості в обліку специфічних сільсько­господарських запасів — продукції сільськогосподарського виробництва і тварин на вирощуванні та відгодівлі.

У сільському господарстві класифікація, оцінка та облік запасів здійснюються, як і в інших галузях, згідно з П(С)БО 9 на рахунках класу 2.

Сільськогосподарську продукцію, насіння і корми, які надходять із виробництва протягом року, оцінюють за плановою собівартістю з коригуванням у кінці року після розрахунку фактичної собівартості.

Насіння і корми виробництва попереднього року оцінюють за фактичною собівартістю попереднього року.

Оприбуткування продукції рослинництва

1. Реалізація продукції, відправка в заготівельні організації оформляється товарно-транспортною накладною (форма № 1-СГ (зерно), № 1-СГ (овочі).)

2. Внутрішньогосподарське переміщення оформляється на­кладними (форма 87).

3. Використання в господарстві оформляється актами (при використанні насіння і садівницького матеріалу), відомостями (при списанні кормів на годування тварин) та ін.

На тваринницьких фермах отримують різну продукцію: молоко, яйця, мед, вовну.

Облік продукції тваринництва ведеться на субрахунку 272 і оформляється спеціальними документами.

Облік надходження яєць на неспеціалізованих підприємствах та інших видів сільськогосподарської продукції (меду, риби, побічної продукції) оформлюють Щоденниками надходження сільськогосподарської продукції (форма № 81) або накладними. На птахофабриках надходження яєць обліковують в Обліковій картці руху дорослої птиці (форма № 108), в цеху інкубації оформ­ляють Акт на сортування яєць в цеху інкубації (форма № 109).

Облік надоєного молока ведуть у Журналі обліку надою молока (форма № 112). Щоденний облік надходження і витра­чання молока ведеться у Відомості руху молока (форма № 114). Доставка молока на молокозаводи тощо, оформляється товарно-транспортною накладною 1-СГ (молочна сировина).

Надходження вовни оформляється Актом настригу і при­ймання вовни (форма № 115).

13 Визначте особливості складання виробничих програм підприємства - плану виробництва і реалізації продукції. Розкрийте сутність етапів формування і розробки виробничої програми. Охарактеризуйте планування діяльності підприємства на основі виробничої програми. Дайте характеристику розробки виробничої програми та її ресурсного забезпечення

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажів. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Цей розділ плану тісно пов’язаний з планом по праці і заробітній платі, планом по витратах виробництва, прибутку і рентабельності, фінансовим планом.

Важливим розділом поточного плану підприємства є виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції.

Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена в плановому періоді і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог: 1) правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів; 2) повне ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції; 3) обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) виразі та плану виробництва у вартісному виразі.

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.

В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів по розгорнутій номенклатурі виробів.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:

перспективний план виробництва продукції і послуг;

державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства – якщо таке існує;

прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;

результати вивчення поточного попиту на продукцію;

заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;

договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;

дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.

Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах виявляються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування, намічаються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.

Розробка завдань по випуску виробів у натуральному виразі є найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція

Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг продукції у вартісному виразі: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно–чистої продукції.

Рис. 5.1. Схема планування виробничої програми

визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів.

Планування виробничої програми в натуральному виразі передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обґрунтування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні та вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.

Номенклатура – це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент – це різновидність виробів в межах даної номенклатури. Натуральні показники представленні у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізованою.

Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.

Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності.

Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів.

Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах.

Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При цьому методи такого ув'язування мають свої особливості в залежності від рівня планування. Головним засобом ув'язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.

Поряд з цим враховується потреба на капітальне будівництво, експорт, створення резервів та т.п.

Виробнича програма кожного цеху обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити “вузькі місця” в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні устаткування.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і в загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції в натуральному виразі. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам по номенклатурі, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих (складальних) цехів програма складається по найменуванню та кількості готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиничному і серійному виробництві для заготівельних та обробних цехів номенклатурне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на замовлення, вироби, вузли. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготівок і деталей по окремих найменуваннях.

На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їхній продукції та послугах.

Державний контракт і державне замовлення формується на основі пропозицій міністерств і відомств – державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення – за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників (споживачів) та виконавців за виконання державного контракту і державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань по виконанню окремих виробничих процесів та виготовленню продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства і за згодою дирекції.

Система державного замовлення розповсюджена у всіх країнах з розвинутою ринковою економікою та не суперечить її принципам. Більше того, державне замовлення є престижним для підприємства і отримується, як правило, на конкурсній основі. Державне замовлення надається тим підприємствам, які забезпечують більш ефективне його виконання.

Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться планування потреби матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно шляхом укладання прямих договорів із підприємствами-постачальниками та посередницькими організаціями.

В поточному плануванні виробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на більш довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно велике значення для підвищення його ефективності, покращення якості продукції і всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації продукції по кварталах і місяцях.

Розподіл річних завдань по кварталах (місяцях) необхідно здійснювати з врахуванням наступних факторів:

збільшення випуску продукції за рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів передбачених планом інновацій;

встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

термін введення в дію нових потужностей та обладнання;

забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;

числа робочих днів в кожному кварталі;

підвищення серійності (масовості) виробництва;

можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

сезонності і змінності роботи;

сезонності збуту продукції.

В масовому і багатосерійному виробництві, коли споживання продукції не носить сезонного характеру (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів, будівельних матеріалів), розподіл виробничої програми по планових періодах проводиться пропорційно кількості робочих днів. В інших випадках розподіл завдань проводиться з врахуванням термінів постачання продукції споживачам.

Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

Оптимальна виробнича програма – це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

1. визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощування виробництва.

2. планування оптимальної структури номенклатури продукції.

14 Охарактеризуйте щомісячний аналіз і контроль роботи виробничих підрозділів із рослинництва,тваринництва,промислових виробництв і підприємств щомісячний аналіз і контроль роботи виробничих підрозділів із рослинництва,тваринництва,промислових виробництв і підприємств

До статті «Насіння та посадковий матеріал» включають вар­тість насіння та посадкового матеріалу власного виробництва та придбаного, що використані для посіву (посадки) відповідних сільськогосподарських культур і насаджень, крім молодих бага­торічних насаджень. Витрати на підготовку насіння до посіву (протруювання, сортування тощо), навантаження й транспорту­вання його до місця посіву не включають у вартість насіння, а відносять на виробництво певної сільськогосподарської культу­ри (групи культур) за відповідними статтями витрат.

До статті «Відрахування на соціальні заходи» належать обов'язкові відрахування на соціальні заходи відповідно до чин­ного законодавства (до Пенсійного фонду, до фонду соціального страхування, страхування на випадок безробіття), які розрахову­ють на підставі прямих витрат на оплату праці, віднесених на відповідні об'єкти обліку виробництва. Облік цих відрахувань ведуть у зведеній відомості нарахування й розподілу оплати пра­ці та відрахувань на неї за об'єктами обліку або безпосередньо у виробничому звіті.

Насіння й посадковий матеріал відпускають у межах встанов­лених лімітів за лімітно-забірними картами, накладними внутрішньогосподарського призначення та іншими документами. Під­ставою для списання насіння з підзвіту на сівбу є акт на списан­ня насіння й посадкового матеріалу, який складає агроном по за­вершенні сівби (садіння). Затверджений керівником підприємства акт передають до бухгалтерії разом з іншими документами.

Вартість насіння визначають так: придбаного – за первинною вартістю придбання, включно із транспортно-заготівельними ви­тратами; насіння виробництва минулого року – за фактичною собівартістю; насіння виробництва поточного року – за плано­вою собівартістю, яка наприкінці року скоригована до рівня фак­тичної собівартості. До собівартості насіння (посадкового матеріа­лу) включають витрати на доведення його до посівного стану (очищення, калібрування тощо). На цю статтю не відносять ви­трати на підготовку насіння до сівби (протруювання, сортування тощо), навантаження й транспортування до місця сівби, їх вклю­чають до відповідних статей витрат (оплати праці, робіт і послуг тощо) з виробництва певної сільськогосподарської культури (гру­пи культур).

Облік сортового насіння, призначеного для сівби, а також де­фіцитних і перспективних сортів здійснюють окремо за кожним сортом, а в межах сорту – за репродукціями, категоріями сорто­вої чистоти та класами посівного стандарту.

До статті «Добрива» включають витрати на внесені у ґрунт під сільськогосподарські культури органічні (гній, торф тощо), мінеральні, бактеріальні, інші добрива та мікродобрива, їх оці­нюють так само, як насіння власного виробництва та придбані.

Паливо та мастильні матеріали для заправки автомобілів і трак­торів відпускають відповідно до відомості заправки, яку випи­сують щомісяця у підзвіт на кожного водія.

Витрати на підготовку добрив, навантаження їх у транспортні засоби й розкидальники, вивезення в поле та внесення у ґрунт списують на конкретну сільськогосподарську культуру або групу культур за відповідними статтями витрат. У статтю «Добрива» їх не включають.

Використання добрив оформлюють актом про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, пестицидів і гер­біцидів, який складає агроном по завершенні робіт. Наприкінці місяця цей акт передають до бухгалтерії разом із документами на одержання добрив зі складу й доставки їх у поле (лімітно-забір­ними картами, накладними тощо). Згідно з даними акту, вартість добрив списують на відповідні культури.

До статті «Засоби захисту рослин і тварин» включають вар­тість пестицидів, засобів протруювання, гербіцидів, дефоліантів та інших хімічних і біологічних засобів, які використовують для боротьби із бур'янами, шкідниками та хворобами сільськогоспо­дарських рослин, а також біопрепаратів і дезинфікувальних засо­бів, які застосовують у тваринництві.

Витрати, пов'язані з обробітком посівів сільськогосподарсь­ких культур та багаторічних насаджень названими засобами (крім вартості використаних матеріалів), відносять на відповідні культури або групи культур чи на багаторічні насадження за пев­ними статтями витрат (пальне, оплата праці тощо).

Документальне оформлення списання засобів захисту рослин на культури або групи культур та порядок включення до реєстру зведеного обліку такі самі, як стосовно добрив.

У статті «Корми» відображають вартість кормів власного ви­робництва та придбаних, витрати на внутрішньогосподарське пе­реміщення їх із поля на постійне місце зберігання. На цю статтю відносять також витрати на приготування кормів у кормоцехах і кормокухнях. Ці суми списують безпосередньо на відповідні види й групи тварин прямо або розподіляють між ними пропорційно масі згодованих кормів. Частину витрат на утримання кормоцехів відносять на вартість кормів, переданих на склад для зберігання.

Витрати з транспортування кормів із місць постійного збері­гання до кормоцехів або безпосередньо на ферму відносять на відповідні статті витрат (паливо і мастильні матеріа­ли, оплата праці тощо).

У допоміжних виробництвах на цю статтю списують корми, використані на годівлю дорослої робочої худоби.

Облік кормів на складі ведуть за назвами й ґатунками лише в натуральних показниках. Кожного місяця матеріально відпові­дальна особа складає звіт про рух кормів у двох примір­никах. Перший примірник звіту разом із первинними документа­ми передають до бухгалтерії, другий із позначкою та підписом бухгалтера залишається у матеріально відповідальної особи.

Аналітичний облік кормів у бухгалтерії здійснюють на підста­ві первинних документів і накопичувальних реєстрів у спеціаль­ній книзі, де зазначено матеріально відповідальні особи, най­менування й сорти кормів у натуральних і грошових показниках.

До статті «Сировина та матеріали» включають вартість си­ровини й матеріалів, які є необхідними компонентами або станов­лять основу виготовленої продукції.

У допоміжних виробництвах до цієї статті включають вартість матеріалів, палива, запасних частин, використаних для виробни­чих потреб.

Вартість використаних сировини й матеріалів зменшують на вартість зворотних відходів, що виникли в процесі виготовлення готової продукції, якщо вихідні матеріали цілком або частково втратили первинні споживчі якості (хімічні або фізичні властиво­сті, зокрема повновимірність, конфігурацію тощо) і внаслідок цього не можуть бути використані за прямим призначенням, від­ходи, які не використовуються, не оцінюють.

Зворотні відходи — це залишки сировини та інших матеріаль­них ресурсів, які, відповідно до встановленої технології, передають до інших цехів і підрозділів як повноцінний матеріал для вироб­ництва інших видів продукції (виконання робіт, надання послуг).

Оприбуткування матеріальних цінностей в разі надходження їх від сторонніх організацій здійснюють на підставі товарно-транспортних накладних, або штампуванням із відповідними ре­квізитами документів постачальника. При встановленні невідпо­відності одержаних матеріалів за кількістю або якістю докумен­там постачальника складають комерційний акт у двох примір­никах. Один примірник акту використовують під час висування претензій транспортній організації або постачальникові.

У статті «Роботи та послуги» відображають витрати на робо­ти та послуги власних допоміжних виробництв, які забезпечують виробничі потреби та вартість послуг виробничого характеру, наданих сторонніми підприємствами, включно із платою за воду для зрошення та інші послуги, надані водогосподарськими орга­нізаціями (крім робіт та послуг, витрати на які включають до ін­ших статей).

До складу цієї статті включають вартість послуг власного й залученого автомобільного, тракторного та гужового транспорту (на переміщення виробничих запасів із центральних складів, складів виробничих підрозділів підприємства та інших місць постійного зберігання на поля, ферми, польові стани, місця за­правлення тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин під час їх роботи в полі, вивезення сільськогосподарської продукції з поля до місць зберігання й використання). Витрати відносять на окремі об'єкти обліку, виходячи з обсягів робіт, пов'язаних із перевезенням вантажів (у тонно-кілометрах, умов­них еталонних гектарах тощо).

Вартість послуг електро-, тепло-, водо- та газопостачання ви­значають із урахуванням вартості відповідно електричної, тепло­вої енергії, води, газу, одержаних зі сторони та вироблених у вла­сному підприємстві.

Суму плати за воду для зрошення визначають на підставі та­рифів, затверджених у встановленому порядку та обсягів водопо­стачання для поливу певних сільськогосподарських культур та угідь, а також для інших виробничих потреб.

У вартість послуг з агрохімічного обслуговування та внесення добрив, що надані сторонніми підприємствами й організаціями, не включають вартість отрутохімікатів та добрив.

До цієї статті включають також витрати холодильних устано­вок і камер на замороження, охолодження та зберігання продук­ції. Витрати, пов'язані зі зберіганням у них м'яса, овочів, плодів та інших продуктів, призначених для переробки, відносять на вар­тість відповідних видів сировини, використаних у виробництві.

Вартість транспортних робіт, виконаних тракторами, відно­сять на відповідні об'єкти обліку з урахуванням обсягу переве­зень і планової собівартості 1 ст. га робіт та коригування її на­прикінці року до рівня фактичних витрат. На цю статтю щоміся­ця відносять послуги газо-, тепло-, електро- й водопостачання, ви­ходячи з обсягів використання робіт та фактичної собівартості 1 м газу, пари й води, 1 кВт/год електроенергії. Крім того, у цій статті відображають вартість робіт та послуг, виконаних різними сторон­німи підприємствами й організаціями, зокрема зерно- та буряко­збиральними загонами, машинотехнологічними станціями тощо.

Витрати на експлуатацію вантажного автомобільного транс­порту, послуги живої тяглової сили групують у відповідних нагромаджувальних відомостях, записи в яких роблять на підставі відповідних дорожніх листів, товарно-транспортних накладних, облікових листів праці й виконаних робіт тощо, їх щомісяця від­носять на споживачів цих послуг, виходячи з обсягу робіт у тон­но-кілометрах, коне-днях за фактичною собівартістю.

Роботи та послуги допоміжних виробництв списують на від­повідні об'єкти обліку, виходячи з виконаного обсягу робіт і фак­тичної собівартості, яку визначають щомісяця (крім транспорт­них робіт тракторів і живої тяглової сили).

До статті «Витрати на ремонт необоротних активів» вклю­чаються:

1. витрати на ремонт плівкових теплиць і парників, а також витрати на ремонт і заміну гусениць та гумових шин тракторів і сільськогосподарських машин (вартість плівки, використаної для ремонту теплиць і парників, а також гуми включають у витрати на поточний ремонт без вартості зношеної плівки чи гуми за ці­нами їх можливої реалізації чи використання.

2. суми на оплату праці працівників, зайнятих на ремонтних операціях, вартість запасних частин, ремонтно-будівельних та інших матеріалів, витрачених на ремонт основних засобів, включ­но із вартістю паливних та мастильних матеріалів, використаних на ремонт та обкатку машин після ремонту;