Сценарій Шевченківського свята

Сценарій Шевченківського свята

 

У центрі сцени на стіні прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка, на сцені виставка книг, в залі – газети, присвячені Кобзарю, саморобні книжечки з прислів’ями про Шевченка, його «Кобзарем», піснями та висловами про нього.

 

Ведучий (читає уривок із повісті С.Васильченка «Широкий шлях»):

Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночi, перед свiтом в селi Моринцях на Звенигородщинi, в хатi Григорiя Шевченка, крiпака пана Енгельгардта, блиснув у вiкнi єдиний на все село вогник: народилась нова пановi крiпацька душа, а Українi - її великий спiвець Тарас Шевченко.

Ведуча запалює свічку біля портрета Кобзаря

 

І. Сценка        Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, ставить на столик квіти біля портрета Т.Шевченка. До неї підходить хлопчик.             Хлопчик         Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?             Мати               Так, синочку, правда.             Хлопчик         А чому так багато зірок на небі?             Мати   Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?             Хлопчик         Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?             Мати               Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.             Хлопчик         Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила ясно-ясно.             Мати               Старайся, мій хлопчику…

Звучить вірш « Мені тринадцятий минало...»

 

ІІ. Монтаж

1-ий учень У старій хатині

Кріпака колись,

В тихий день весінній

Хлопчик народивсь.

2-ий учень У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі,

Він ягнята пас.

3-ій учень Вмерли мама й тато ...

Сирота – в дяка.

Тут була в хлоп’яти

Грамота гірка.

4-ий учень В пана – бусурмана

В Петербурзі – дім.

Кріпаком у пана

Був Тарас у нім.

5-ий учень Хоче малювати

Прагне він до знань -

Та за це багато

Зазнає знущань.

6-ий учень За ясну свободу й

Світло майбуття –

Він віддав народу,

Все своє життя!

ІІІ. Знайомий незнайомець

Ведуча

       10 березня 2011 року виповнюється 150 років від дня смерті Тараса Григоровича Шевченка – поета, художника, мислителя, палкого патріота України.

       Кожна нація, якій пощастило відкрити і висловити свою творчу ідентичність, своє глибинне самопізнання, базу національної культури, осягнула це могутнім словом свого національного пророка. Серед тих щасливих, вибраних народів є і ми, українці. І ось чому. Поляки дістали Міцкевича, німці – Гете, англійці мають Шекспіра, італійці – Данте. Росія гордиться своїм Пушкіним, а ми, українці – Тарасом Шевченком. Він, безсмертний Тарас, для нашого народу – явище унікальне, неординарне. Тому все, що з ним пов’язане, дороге нам і рідне. Але постать Кобзаря досить часто настільки зміфологізована, що за нею досить важко побачити звичайну людину, яка колись так само кохала і зраджувала, боялась і ненавиділа.

       То яким же був Тарас насправді?

ІV. Дослідники