Лауреати Нобелівської премії з економіки

1969. — Ян Тінберген (Голландія) і Рагнар Фріш (Норвегія) — за розробку математичних методів аналізу економічних процесів.

1970. — Пол Семюельсон (США) — за внесок у підвищення рівня науково­го аналізу в економічних науках.

1971. — Саймон Кузнець (США) — за емпіричні дослідження економіч­ного росту.

1972. — Джон Хікс (Велика Британія) і Кеннет Ерроу (США) — за роботу з теорії загальної економічної рівноваги і економіки добробуту.

1973. — Василь Леонтьєв (США) — за розробку методу затрати — випуск.

1974. — Фрідріх фон Хайєк (Австрія) і Гуннар Мюрдаль (Швеція) — за роботи в галузі теорії грошей, кон'юнктурних коливань і аналізу взаємозалеж­них економічних, соціальних і структурних явищ.

1975. — Тьяллінг Коопманс (США) і Леонід Канторович (СРСР) — за роз­робку теорії оптимального використання ресурсів.

1976. — Мілтон Фрідмен (США) — за дослідження в галузі споживання, історії і теорії грошей.

1977. — Бертіл Олін (Швеція) і Джеймс Мід (Велика Британія) — за праці в галузі міжнародної торгівлі та руху капіталів.

1978. — Герберт Саймон (США) — за дослідження процесів прийняття рішень в економічних організаціях.

1979. — Артур Льюіс (Велика Британія) і Теодор Шульц (США) — за роботи з еко­номіки країн, що розвиваються.

1980. — Лоуренс Клейн (США) — за дослідження економетричних коливань і економічної політики.

1981. — Джеймс Тобін (США) — за аналіз фінансових ринків і їх вплив на прийняття рішень у витратах, зайнятості, виробництві, цінах,

1982. — Джордж Стіглер (США) — за дослідження промислових струк­тур, функціонування ринків, а також причин і наслідків державного регу­лювання.

1983 — Жерар Дебре (Франція) — за введення нових методів аналізу в економічну теорію і праці з теорії загальної рівноваги.

1984 — Річард Стоун (Велика Британія) — за фундаментальний внесок у створення системи національних рахунків.

1985. — Франко Модільяні (Італія) — за аналіз фінансових ринків і про­цесів заощадження.

1986. — Джеймс Б'юккенен (США) — за розвиток основ теорії прийняття економічних і політичних рішень.

1987. — Роберт Солоу (США) — за внесок в теорію економічного росту.

1988 — Моріс Алле (Франція) — за внесок в теорію ринків і роботи з ефективного використання ресурсів.

1989. — Трюгве Хаавельмо (Норвегія) — за прояснення ймовірних основ економетрики і аналіз одночасних економічних структур.

1990. — Гаррі Марковіц (США), Мертон Міллер (США) і Уільям Шарп (США) — за роботи з теорії фінансової економіки.

1991. — Рональд Коуз (Велика Британія) — за роботи з проблем трансакційних витрат і прав власності.

1992. — Гері Беккер (США) — за розширення сфери застосування мікроекономічного аналізу.

1993. — Роберт Фогель (США) і Дуглас Норт (США) — за роботи з еконо­мічної історії.

1994. — Джон Ф. Неш (США), Джон Ч. Харшані (США), Рейхард Зельтен (Німеччина) — за внесок у розробку теорії ігор в їх прикладенні до економіки.

1995. — Роберт Е. Лукас-молодший (США) — за розвиток і застосування раціональних очікувань і за вдосконалення на цій базі макроекономічного аналізу та поглиблення нашого розуміння економічної політики.

1996. — Джеймс Мірліс (Велика Британія) і Уільям Вікрі (США) — за фундамен­тальний внесок в економічну теорію стимулів в умовах асиметричної інформації.

1997. — Роберт Мертон (США) і Мірон Скоулз (Канада) — за новий метод визначення вартості похідних.

1998. — Амартія Сен (Індія) — за внесок в економічний аналіз добробуту населення.

1999 — Роберт Манделл (Канада) — за цикл робіт з грошово-кредитної і фіскальної політики.

2000. — Даніел Л. МакФадден (США) — за розробку теорії та методів аналізу дискретного вибору; Джеймс Дж. Хекман (США) — за розробку теорії та методів аналізу відібраних зразків.

2001. — Джордж Ейкерлоф (США), Майкл Спенс (США), Джозеф Стігліц (США) — за дослідження функціонування ринку в умовах "асиметричної інформації".

2002. — Деніел Канеман (США) — за розуміння комплексного підходу до психологічних досліджень в економіці, особливо відносно суджень та прийняття рішень в умовах невизначеності; Вернон Сміт (США) - за створення лабораторних експериментів в якості інструменту емпіричного економічного аналізу, особливо при вивченні альтернативних ринкових механізмів.

2003. — Роберт Енґл (США) — за методи аналізу часових рядів з циклічними тенденціями (авторегресивна умовна гетероскедастичність); Клайв Гренджер (Велика Британія) - за методи аналізу часових рядів з загальними тенденціями (коінтеграція).

2004. — Фінн Кідланд (Норвегія), Едвард Прескотт (США) — за внесок у вивчення впливу фактору часу на економічну політику та дослідження рушійних сил ділових циклів.

2005. — Роберт Ауманн (США, Ізраїль), Томас Шеллінг (США) - за укріплення нашого розуміння конфлікту та співпраці на основі аналізу теорії ігор.

2006. — Едмунд Фелпс (США) — за аналіз міжчасового обміну в макроекономічній політиці.

2007. — Леонід Гурвич (США), Ерік Мескін (США), Роджер Маєрсон (США) — за створення основ теорії оптимальних механізмів.

2008. — Пол Кругман (США) — за аналіз торгівельних моделей і місць розташування економічної активності.

2009. — Елінор Остром (США) — за роботу з аналізу економічного управління, Олівер Вільямсон (США) - за роботу з аналізу економічного управління.

2010. — Пітер Даймонд (США), Дейл Мортенсен (США), Крістофер Піссарідес (США) — за роботу з аналізу ринків з моделями пошуку.

2011. — Томас Сарджент (США), Крістофер Сімс (США) — за емпіричні дослідження причинно-наслідкових зв'язків у макроекономіці.

2012. — Елвін Рот (США), Ллойд Шеплі (США) — за теорію стабільного розподілу та практику устрою ринку.