Тема 6. Міжнародні економічні організації у багатосторонньому економічному співробітництві і регулюванні міжнародних економічних відносин

 

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою ін­тернаціоналізації господарського життя, вона становить про­цес економічної взаємодії країн – членів інтеграційного угру­повання, який призводить до зближення господарських ме­ханізмів та набуває форми міждержавних угод і узгоджено ре­гулюється міждержавними органами.

Одним з головних органів ООН є Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) – орган ООН, що координує економічну та со­ціальну діяльності ООН та її спеціальних установ. Вона від­повідає за виконання функцій Організації, викладених у гл. IX Статуту «Міжнародне економічне і соціальне співробітниц­тво».

Завдання ЕКОСОР:

-   служити центральним форумом для обговорення міжна­родних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого ха­рактеру та вироблення рекомендацій щодо відповідної політи­ки для держав-членів і системи ООН загалом;

-   контролювати і оцінювати здійснення загальної страте­гії та першочергових завдань, визначених Генеральною Асамб­леєю ООН в економічній, соціальній та суміжних сферах, і за­безпечувати послідовне практичне виконання на комплексній основі відповідних директивних рішень і рекомендацій, прий­нятих на конференціях ООН та інших форумах системи ООН після їх затвердження Генеральною Асамблеєю та/або Еконо­мічною і соціальною радою;

-   здійснювати загальну координацію діяльності організа­цій системи ООН в економічній, соціальній і суміжних сферах і з цією метою забезпечувати виконання першочергових зав­дань, визначених Генеральною Асамблеєю для системи зага­лом;

-   готувати всебічні огляди політики та сфери оперативної діяльності у всій системі ООН, враховуючи необхідність рівно­ваги, сумісності та відповідності першочерговим завданням, поставленим Генеральною Асамблеєю для системи загалом.

Під керівництвом Економічної і соціальної ради працюють 5 регіональних комісій, метою яких є сприяння соціальному та економічному розвитку регіонів, зміцнення економічних від­носин країн кожного регіону між собою та з іншими країнами світу. Ці комісії вивчають соціально-економічні проблеми своїх регіонів і дають необхідні рекомендації урядам країн-членів і спеціалізованим організаціям, а також беруть участь у виконанні проектів розвитку. Серед них:

-   Європейська економічна комісія (ЄЕК);

-   Економічна і соціальна комісія ООН для Азії та Тихого океану (ЕСКАТО);

-   Економічна комісія ООН для Африки (ЕКА);

-   Економічна комісія для Латинської Америки та Кариб­ського регіону (ЕКЛАК);

-   Економічна комісія ООН для Західної Азії (ЕКЗА).

Європейська економічна комісія створена у 1947 р. як тимчасовий орган ООН з питань економічного відродження Європи. Сьогодні вона працює на постійній основі. Об'єднує європейські країни, США і Канаду. Пріоритетними напря­мами її діяльності є: сприяння торгівлі; довгострокове еконо­мічне планування та прогнозування; науково-технічна спів­праця країн-учасниць; захист довкілля.

В роботі Комісії досягнуті конкретні результати у роз­в'язанні проблем розширення співпраці в галузі торгівлі, до­слідження та регламентів у зовнішній торгівлі, ліквідації роз­біжностей у правових режимах країн-членів.

Економічна і соціальна комісія ООН для Азії та Тихого оке­ану створена у 1947 р. для сприяння соціально-економічному розвитку азіатських та тихоокеанських країн. Об'єднує 37 кра­їн – країни регіону, а також США, Великобританію, Францію, Нідерланди.

У роботі ЕСКАТО як спостерігачі чи консультанти мають право брати участь представники будь-якої країни – члена ООН чи органів системи ООН. Найвищим її органом є пленарна сесія. Дев'ять її постійних комітетів займаються специфічни­ми проблемами регіону. Так, діють комітети: з координації до­сліджень у басейні ріки Меконг; з координації спільної розвід­ки мінеральних ресурсів на азіатському шельфі; комітет з тай­фунів; комітет з координації спільного розроблення мінераль­них ресурсів на шельфі південної частини Тихого океану та інші. Пріоритетними напрямками діяльності Комісії є підготов­ка конкретних рекомендацій, спрямованих на зміцнення на­ціональної економіки країн регіону, укріплення приватного та кооперативного секторів, проведення аграрних реформ, індус­тріалізації через розвиток базових галузей і посилення зв'язків промисловості з сільським господарством.

Економічну комісію ООН для Африки було створено в 1958 р. Вона нараховує 51 африканську державу. Крім того, у роботі Комісії мають право брати участь як спостерігачі чи консультанти представники будь-якої країни – члена ООН.

Комісія покликана сприяти економічному та соціальному розвитку країн-членів, співпраці між ними та іншими країна­ми світу. Для цього ЕКА досліджує економічний стан країни, виробляє рекомендації і консультує уряди країн-членів, вдається до практичних заходів для економічного розвитку африканських держав. Комісія працює над створенням багатосторонніх регіональних та субрегіональних проектів. До них належать: проект освоєння басейну ріки Сенегал, створенню Африканського фонду промислового розвитку тощо. Найви­щим органом ЕКА є пленарна сесія, яку проводять раз на два роки.

Економічна комісія ООН для Латинської Америки та Карибського регіону була створена у 1948 р. для сприяння еконо­мічному та соціальному розвитку країн регіону. У склад Ко­місії входить 40 держав. За участю Комісії в регіоні створені інтеграційні об'єднання – Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, Централь­ноамериканськийспільний ринок. Вона підготувала угоди про валютну та клірингову співпрацю, програму експорту готових виробів, проекти міжнаціональних підприємств та інші.

Економічна комісія ООН для Західної Азії створена у 1973 р. Вона об'єднує 14 держав Арабського Сходу і Організа­цію визволення Палестини. Ізраїль не був допущений у Ко­місію. У діяльності ЕКЗА переважають дослідницькі функції з питань тенденцій та перспектив розвитку в окремих країнах регіону; проблеми передачі технологій тощо.

Разом з економічними комісіями важлива роль у світовому господарстві належить Конференції ООН з торгівлі та роз­витку (ЮНКТАД). Вона створена у 1964 р. і займається про­блемами міжнародного економічного співробітництва, усунен­ня перешкод на шляху міжнародної торгівлі, боротьби проти протекціонізму. ЮНКТАД – це свого роду форум для обгово­рення питань, які стосуються взаємовідносин між Північчю (розвиненими країнами) та Півднем (країнами, що розвива­ються).

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Банк міжнародних розрахунків, регіональні банки та валютно-кре­дитні організації ЄС – Європейський інвестиційний банк, Єв­ропейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції та розвитку.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжурядова валютно-кредитна організація зі сприяння розвитку міжна­родної торгівлі та співробітництву у валютній сфері. Ство­рений на міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалі­зованого закладу ООН. Станом на 1997 р. нараховує понад 180 країн-членів. Україна стала членом МВФ у вересні 1992 р. (на той час – 167 членом).

МВФ – це організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі у світовій економіці й міжнародній торгівлі. Квота переглядається кож­ні 5 років. Залежно від роз­мірів квот розподіляються голоси між країнами під час прий­няття рішень в керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ її квоти. В результаті більшість голосів належить США і країнам – чле­нам ЄС.

Основними завданнями МВФ є:

-   сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням;

-   сприяння багатосторонній системі платежів та ліквіда­ція валютних обмежень;

-   надання валютних кредитів державам-членам для ви­рівнювання платіжних балансів;

-   організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними орга­нами країн-членів – казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а погашають їх, викуповуючи національну валюту за іноземну.

МВФ надає кредити декількох видів:

1.  Звичайний кредит – для стабілізації платіжного балан­су в межах року з можливим його продовженням до 4-5 років.

2. Компенсаційний кредит – для компенсації скорочення експортного виторгу за незалежними від країни-позичальника причинами (на 3-5 років).

3. Стабілізаційний («буферний») кредит – для фінансуван­ня запасів сировини у зв'язку з несприятливою кон'юнктурою на світових ринках (на 3-5 років).

4. Розширене фінансування – для структурної перебудови зовнішніх розрахунків, якщо наявні серйозні порушення платіжного балансу (до 3 років).

Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економіч­них і політичних вимог у формі програми стабілізації економі­ки. Країни-члени зобов'язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо.

Світовий банк було створено 25 червня 1946 р. Його струк­тура включає:

1. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

2. Міжнародну асоціацію розвитку (МАР).

3. Міжнародну фінансову корпорацію (МФК).

4. Багатостороннє агентство гарантії інвестиції (БАГІ),

5. Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

Головною складовою Світового банку є Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який був заснований у липні 1944 р. на Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції, що відбулася у м. Бреттон-Вудсі (США) під егідою ООН. Мета МБРР –  сприяння економічному прогресові на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і на сприяння розвитку сільськогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних жінок. Деякі позики цього банку фінансують ви­датки, пов'язані з реструктуризацією економіки, що сприяє її стабільності, ефективності та ринковій орієнтації. Банк забез­печує також «технічну допомогу» або експертну підтримку, до­помагає урядам країн підвищити ефективність специфічних секторів їх економік відповідно до потреб національного роз­витку.

До регіональних європейських валютно-кредитних органі­зацій належать: Європейський інвестиційний банк, Європей­ський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції та розвитку.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), створений у 1958р., – це фінансова організація ЄС, яка забезпечує довго­строкові позики для капітальних інвестицій з метою зміцнен­ня збалансованого економічного розвитку Союзу та інтеграції. ЄІБ також сприяє виконанню фінансових аспектів політики співробітництва з країнами, які не є членами ЄС. Пріоритетне завдання банку – підтримання регіонального розвитку. Біль­ше ніж половина загальної суми позик виділяється для інвес­тицій у виробництво в регіонах, які відстають у індустріально­му розвитку чи переживають занепад промисловості, для по­кращання систем зв'язку та охорони довкілля. Проекти, під­тримані позикою ЄІБ, мають найнижчу з можливих відсот­кових ставок. Кредити надаються на 20-25 років. Правління банку розташоване у Люксембурзі.

Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) створений у 1973 р. в межах європейської валютної системи. Він надає кредити країнам – членам ЄС для покриття дефіци­ту платіжного балансу за умови виконання ними програми ста­білізації економіки, а також виконує функції кредитно-розрахункового обслуговування.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) – це міжнародний банк, створений у квітні 1991 р. для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та колиш­нього СРСР. У кредитуванні віддає перевагу недержавним структурам господарювання. 60 % його ресурсів спрямовано на розвиток у цих країнах приватного сектору, а 40 % – на розвиток інфраструктури.

Завданням ЄБРР є створення в постсоціалістичних країнах конкурентоспроможної промисловості, розвиток взаємовигід­них зв'язків між західноєвропейськими країнами і надання кредитів під великі проекти в галузях енергетики, транспорту, зв'язку, охорони довкілля тощо. Надаючи кредити, ЄБРР сприяє швидкому переходу східноєвропейських країн до економічної стабільності. Пріоритетними проектами фінансування в Україні є кон­версія, сільське господарство, приватизація, транспорт, теле­комунікації, охорона довкілля, сприяння розвитку банківсь­кого сектору. Банк фінансує проекти вартістю не менше ніж 15-17 млн дол. США. Максимальний річний відсоток, який має сплачуватися банку за кредити, – 16-18 %. Штаб-квар­тира банку розташована у Лондоні.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) – це розрахункова палата, що діє на акціонерній основі. Створено БМР у 1930 р. у Базелі згідно з Гаазькою угодою про німецькі репатріації за ре­зультатами Першої світової війни. Його членами є 41 країна. Розрахунковою одиницею, в якій ведеться баланс БМР, був і залишається золотий швейцарський франк (один золотий франк містить 0,29 г чистого золота; американський долар конвертується у золотий франк за курсом 1 золотий франк = = 1,94 долара). Нині БМР здійснює банківські операції з метою сприяння центральним банкам країн в управлінні їх банківсь­кими резервами; займається регулюванням міжнародних розрахунків та розробкою погоджених банківських стандар­тів; здійснює дослідження в галузі валютної і грошової політи­ки. Функції регулювання міжнародних розрахунків та розроб­ка нормативних документів з банківського нагляду здійсню­ються через три комітети: Базельський комітет з банківського нагляду; Базельський комітет з систем платежів і розрахунків; Постійний комітет з євровалют. Мінімальні стандарти з бан­ківського регулювання і нагляду, погоджені з БМР, викорис­товує більшість країн світу як основу побудови національного банківського законодавства.

Паризький клуб – неформальна організація урядів голов­них держав-кредиторів світу. Основними його членами є роз­винуті країни. В його роботі також беруть участь МВФ та Світовий банк. Клуб не має жорсткої організаційної структури і може понови свої ряди будь-якими країнами-кредиторами, що визнають умови його роботи. Здійснює нагляд за державною заборго­ваністю країн-боржників. У разі виникнення проблем у країни-боржника зі збалансованістю платіжного балансу, органі­зовує багатосторонні переговори та бере участь у виробленні угоди про перенесення строків сплати чи реструктуризацію зовнішнього боргу. Обов'язковою умовою звернення за допомо­гою до Паризького клубу про відстрочення сплати боргу є попе­реднє погодження з МВФ програми урядових заходів, спрямо­ваних на виправлення становища. Часто бере участь у вироб­ленні умов реструктуризації зовнішніх боргів країн, що роз­виваються.

«Клієнтом» Паризького клубу є і Україна, яка у 2001 р. провела переговори з клубом і домовилася про реструктуриза­цію зовнішнього боргу на суму 580 млн. дол. США за 2000-2002 рр. на 12 років з пільговим періодом 3 роки.

Лондонський клуб – консультаційний комітет великих приватних банків-кредиторів, що займається проблемами реструктуризації при­ватної зовнішньої заборгованості. Переговори про умови рест­руктуризації веде один з банків за дорученням усіх банків, що беруть участь у консультативній раді. Умовою підписання уго­ди про реструктуризацію боргів є прийняття країною програ­ми МВФ зі структурної перебудови економіки та здійснення економічних реформ.