3. Керівництво і його стилі

Питання лідерства розглядались у курсах психології та педагогіки. В даному випадку є змога розглянути лідерство ще з однієї точки зору. Мова піде про лідерів - керівників управлінських структур, які зустрічаються в сфері фізичної культу ри: голови комітетів або спортивних товариств, керівники управлінь та відділів, голови спортклубів, директори спортивних

споруд, тренери та начальники команд, особи, що очолюють комерційні структури тощо. Це керівники, які мають у своєму підпорядкуванні певну групу людей - підлеглих.

З попередніх розділів відомо, що лідерство - це спроможність пливати на людину або групу людей, щоб спонукати їх до праці для досягнення мети. Вище розглядалися різні засоби впливу на людей, але не торкалися итання: як повинен поводити себе керівник, що є лідером? Звична манера поведінки керівника по відношенню до підлеглих називається стилем керівництва.

Існує традиційна класифікація стилів керівництва. Згідно неї стиль може бути: автократичним, демократичним і ліберальним; або стиль може бути зосередженим на роботі, чи зосередженим на людях.

Автократичний лідер має достатню владу, щоб нав'язати свою волю виконавцям. Він апелює до потреб підлеглих більш низького рівня (див.класифікацію потреб за Маслоу). Такий керівник базує свою поведінку на впевненості у тому, що люди не хочуть працювати, уникають відповідальності, прагнуть бути захищеними і потребують примушення, погроз і контролю. Такий керівник майже не дає своїм підлеглим змоги самім приймати рішення.

Наукові розробки з питань лідерства описують тип так званого "ласкавого автократа" (3,4,5). При даному стилі лідерства керівник залишається авторитарним, але піклується про настрій та добробут підлеглих. Він навіть може залучити підлеглих до планування завдань, але зберігає за собою фактичну владу приймати та виконувати рішення.

Демократичний лідер стоїть на наступних позиціях: за відповідних умов люди візьмуть на себе відповідальність, будуть прагнути до неї; підлеглі, що причетні до цілей організації, будуть застосовувати самоуправління і самоконтроль; підлеглі мають здібності до творчого мислення і слід використовувати їх інтелектуальний потенціал. Демократичні керівники апелюють до потреб підлеглих більш високого рівня, вони не прагнуть нав'я-

зувати свою волю підлеглим.

В організаціях, які очолюють демократичні керівники, спостерігається високий рівень делегування повноважень. Підлеглі беруть участь у прийнятті рішень, користуються свободою у виконанні завдань. Керівник працює як зв'язувальна ланка, що забезпечує відповідність діяльності цілям організації та необхідні ресурси.

Ліберальний керівник дає підлеглим майже повну свободу у визначенні своїх цілей та контролі за своєю роботою.

Якщо авторитарне керівництво характеризується одноособною владою, емократичне - розподілом влади та участю підлеглих в управлінні, то ліберальне - мінімальною участю керівника. Підлеглі мають повну свободу у прийнятті власних рішень.

Якщо порівняти демократичний і ліберальний стилі, при останньому обсяг та якість роботи знижуються.

Керівник, який зосереджений на роботі або орієнтований на завдання, перш за все піклується про проектування завдань та розробку системи заохочення.

Керівник, який зосереджений на людині піклується, в першу чергу, про підлеглих. Такого керівника теж цікавлять результати праці, але він прагне їх поліпшити, завдяки удосконаленню людських відносин. Він робить акцент на взаємодопомогу, дозволяє підлеглим брати максимальну участь у прийнятті рішень, рахується з потребами підлеглих, допомагає їм вирішувати свої проблеми.

Різні типи лідерства, що наведені вище, є умовними в тому відношенні, що неможливо чітко визначити та віднести того чи іншого конкретного керівника до типу лідера. В різних ситуаціях керівники можуть поводити себе по-різному,і це визнають фахівці теоріі управління, які вивчали та визначили різні стилі керівництва з точки зору ситуаційного підходу. Слід зауважити, що різні підходи до стилів лідерства не призвели до одностайного висновку: який же стиль є найефективнішим, але допомогли зрозуміти необхідність гнучкого підходу до керівництва (3).

Щоб добре орієнтуватися в ситуації, керівник повинен чітко уявляти здібності підлеглих і свої власні,завдання, потреби, повноваження та якість інформації. Керівник завжди повинен бути готовим до переоцінки суджень і, якщо необхідно, до зміни стилю керівництва. Керівник, що обрав визначений стиль лідерства та дотримується його тому, що він був ефективним у минулому, може стати неспроможним керівником в іншій ситуації.

Керівник, який прагне працювати ефективно, не може дозволити собі застосовувати один стиль протягом всього професійного життя. Він повинен навчитися користуватися всіма стилями, методами і типами впливу, що найбільш прийнятні для конкретної ситуації.

Якщо необхідно було б назвати найкраший стиль керівництва - ним виявився б адаптивний або орієнтований на реальність. Саме тому ефективні керівники - це такі, що вміють вести себе по - різному. Прикладом адаптивного може бути стиль, побудований на демократичних засадах, з елементами інших стилів, залежно від вимог реальності.